Сім років дискусій, наукової та логічно правової аргументації, низка публікацій в ЗМІ і просто — послідовної і копіткої роботи Спілки орендарів і підприємців України (СОПУ) у непростому переговорному процесі з урядовцями та профспілками знадобилося для роз’єднання «сіамських близнят» соціального діалогу: влади та роботодавців. Знову-таки, зусиллями цієї самої організації привернута увага, в тому числі міжнародної спільноти, до неконституційності Закону України «Про організації роботодавців» («ГУ» № 236 від 12.12. 2001 року та № 171 від 19.09. 2002 року).

Хроніка подій

Лютий 1995 року. Завдяки зусиллям, у тому числі і, світла їм пам’ять, Володимира Суміна, Арнольда Романенка, Бориса Якусевича та представників інших громадських об’єднань підприємців, підписана Декларація про співробітництво громадських об’єднань промисловців, товаровиробників та підприємців на засадах рівності, представницької паритетності та консенсусності рішень.

1998 рік. Створено Конфедерацію роботодавців України (КРУ). Очолив її лідер УСПП, який був у 2001—2002 роках Прем’єр-міністром України, співавтор Закону України «Про організації роботодавців». Її засновниками виступили, крім СОПУ та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України (АРТУ), УСПП та низка членів цієї організації.

2001 рік. У червні набув чинності зазначений закон України, яким порушено статті 1, 9, 15, 22 та 36 Конституції України та низка положень Конвенції МОП № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організації»; у грудні СОПУ звернулася до Президента України з проханням оскаржити цей Закон у Конституційному Суді (КСУ). Йшлося про порушення положень Конституції України, а саме:

— статті 22 частини третьої «При прийнятті нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод»;

— статті 36 частини четвертої «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений в правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій» та частини п’ятої «Усі об’єднання громадян рівні перед Законом»;

— статті 9 частини першої «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною статті 9 національного законодавства України».

2002 рік. У лютому Президент України надіслав до КСУ конституційне подання щодо цього закону, в якому йшлося про неконституційність монопольного представництва КРУ на національному рівні.

5 вересня стало відомо, що: 

начебто у червні Координаційна рада КРУ прийняла рішення щодо проведення свого з’їзду з метою її ліквідації;

утворено оргкомітет зі створення Федерації роботодавців України, очолюваний лідером КРУ та УСПП, який на той час був Прем’єр-міністром України.

20 вересня відбувся ліквідаційний з’їзд КРУ, в якому не брали участь такі її члени, як Асоціація банків України, АРТУ та Спілка орендарів і підприємців України. У цьому зв’язку слід зазначити, що рішення про ліквідацію КРУ прийнято з порушеннями статуту КРУ, зокрема:

* Прийняття рішень Координаційної ради КРУ шляхом опитування її членів не передбачено статутом КРУ.

* Згідно зі статутом КРУ, повідомлення про скликання з’їзду передбачено за два місяці, а не за два тижні.

* Значна кількість учасників з’їзду за статутом КРУ нелегітимно брала участь в його роботі, бо не мала всеукраїнського статусу.

* Окрім того, ліквідація КРУ, яка була утворена громадськими об’єднаннями підприємців з метою посилення свого впливу в соціальному діалозі з владою, свідчить про намагання позбутися партнерів, які обстоювали незалежну позицію у переговорному процесі.

27 вересня збіглися дві події. Відбувся засновницький з’їзд Федерації роботодавців України. Федерацію очолив керівник служби Прем’єр-міністра, перший заступник лідера конфедерації, віце-президент УСПП. Засновниками федерації виступили обласні організації роботодавців, утворені й переважно очолювані обласними лідерами УСПП.

У КСУ відкрито конституційне провадження у справі конституційного подання Президента України щодо відповідності Конституції України пункту 3 «Прикінцевих положень» ЗУ «Про організації роботодавців».

6 листопада Мін’юстом зареєстровано статут Федерації роботодавців України.

20 листопада відбулося пленарне засідання КСУ з конституційного провадження за зазначеним поданням Президента України.

16 грудня скасовано запис у Реєстрі об’єднань громадян про реєстрацію КРУ. На жаль, КРУ не виправдала сподівань своїх засновників.

27 грудня КСУ ухвалив припинити конституційне провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організації роботодавців» на підставі того, що «... після набуття чинності Законом відповідно до його положень створено та зареєстровано понад сто організацій роботодавців та всеукраїнське об’єднання роботодавців — Федерація роботодавців України, а зазначена в п. 3 Конфедерація роботодавців України ліквідована. Таким чином, визначений Законом термін дії пункту 3 розділу 10 «Прикінцеві положення» вичерпано, і його положення, які оспорюються, є такими, що втратили чинність».

Резюме

Своєю ухвалою КСУ не підтвердив і не відхилив конституційне подання Президента. Проте КРУ ліквідовано. Утворено Федерацію роботодавців України. За цей час змінився уряд України. Державні посадові особи не очолюють сторону роботодавців. Отже, «сіамські близнята» в трипартизмі розділені. Збережено конституційний статус-кво громадських об’єднань — колишніх суб’єктів КРУ.

Виходячи із ситуації, наприклад, СОПУ та АРТУ, відповідно до рішення спільного засідання ради, користуючись положеннями статей 9, 22 та 36 Конституції України та Конвенції «Про свободу асоціації та захист права на організації» Міжнародної організації праці № 87, вважають за неможливе представлення їх інтересів у соціальному діалозі будь-якими іншими організаціями без офіційних повноважень і в подальшому самостійно виступатимуть учасниками переговорного процесу з опрацювання та підписання Генеральної угоди, участі в тристоронніх органах управління фондів соціального страхування на національному рівні тощо. Про це було повідомлено Президента України, керівника уряду та співголову профспілкової сторони Національної ради соціального партнерства при Президенті України.

Лише порозуміння та співпраця усіх об’єднань роботодавців дасть змогу активізувати самоорганізацію підприємництва, створення потужної та самодостатньої сторони роботодавців у соціальному діалозі з владою та профспілками, відповідальної за наповнення бюджету та створення робочих місць, як необхідної умови розбудови громадянського суспільства в Україні. Приклад громадськості показують останні події в Верховній Раді та перші кроки нового уряду.

Саме в такому контексті ми розуміємо і політику Президента України щодо ролі громадських об’єднань підприємців — історичних учасників соціального діалогу, статути яких передбачають представлення та захист своїх членів як роботодавців.

Здоровий глузд та повага до Конституції України мають взяти верх. Початок цьому зроблено в лютому 1995 року підписанням раніше зазначеної декларації.

Зрештою, кількість самодостатніх учасників соціального діалогу з 1995 року майже не змінилася. Головне — на перше місце ставити суспільні інтереси, а вже потім — інтереси своєї організації: групові, політичні, бізнесові чи власні кар’єрні амбіції.

Ну а Закон України «Про організації роботодавців»... Він має бути конституційним і цивілізованим.

Приємно відзначити конструктивну позицію щодо цього експертів МОП, які брали і беруть участь у реалізації проекту технічного співробітництва МОП «Україна: сприяння дотриманню основних принципів і прав у світі праці».

Цікаве ставлення до цієї проблеми керівника офісу в Будапешті пана Стандера. Його участь передбачається в семінарі, що організовує зазначений проект 16 січня.

Поживемо — побачимо!

Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ, президент Спілки орендарів і підприємців України, завідувач кафедри бізнесу та підприємництва КГІ, заслужений економіст України.