22 лютого минулого року газета «Голос України» опублікувала репліку Юрія Лещенка «Відсвяткуємо ювілей ВЖР поверненням маяків?». Ішлося про довготривалу судову тяжбу, в ході якої Генеральна прокуратура України перед міністерством оборони Російської Федерації обстоює суверенне право своєї держави на володіння навігаційно-гідрографічним обладнанням, зокрема маяками в територіальних водах від мису Аюдаг до мису Тарханкут.
Звучить як анекдот. Але чорноморські моряки, які базуються в Севастополі, на повному серйозі перефарбовують українські маяки в кольори російського прапора. І можна подумати, що наша Держгідрографія вже не відповідає, як передбачено указом Президента, статутними й міжнародними вимогами, за безпеку судноплавства. Проте коли почитати російські газети, то виходить, нібито Головне управління навігації та океанографії РФ передало гідрографічне майно для забезпечення безпеки судноплавства колишнім республікам СРСР, тож од відповідальності самоусунулося.
Теорема прописних істин
Тоді чому державна установа стратегічного значення в особі Держгідрографії й досі не має доступу до загальнодержавної власності? Адже що це — власність України, має бути ясно так само, як і те, що земля кругла. Згідно з Конституцією України, законами «Про економічну самостійність України», «Про власність» та «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», наша держава є повноважним власником майна, яке передане Кабінетом Міністрів у розпорядження Міністерства транспорту. Його балансова вартість, до речі, оцінюється щонайменше у 15 мільярдів гривень.
Піфагорійцям, на відміну від сучасної України, пощастило: їм не треба було доводити опонентам очевидне в господарських судах Сімферополя, Севастополя та Херсона, спираючись на суперечливі закони з десятками підзаконних актів про статус, параметри поділу і взаєморозрахунки Чорноморського флоту. Аби так, то, чого доброго, ми б і досі вважали, що земля стоїть на чиїйсь спині. Господарський суд Києва Бог також не милував: наприкінці минулого року і він розтлумачував росіянам прописні істини.
Мовляв, згідно з міждержавною угодою про параметри поділу Чорноморського флоту і про взаємні розрахунки, пов’язані з цією процедурою та перебуванням Чорноморського флоту РФ на території України, об’єкти та інфраструктура гідрографічної служби можуть передаватися росіянам лише в тимчасове користування на умовах оренди. Тож українська сторона виступає як орендодавець, а російська — як орендар. Частиною 2 статті 2 цієї угоди встановлено, що «російська сторона використовує орендовані земельні ділянки і розміщені на них об’єкти берегової інфраструктури та акваторії бухт відповідно до чинного законодавства України». Навіть більше: «Порядок використання об’єктів навігаційно-гідрографічного і гідрометеорологічного забезпечення судноплавства визначається окремими угодами». То про що сперечаємось?! Якщо все так, то мають бути і угоди, і договори оренди на українські маяки, котрі фарбують у кольори російського прапора! Нічого такого немає. І не може бути: відповідно до Закону України від 22.02 2000 «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» об’єкти та засоби національної системи навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки судноплавства в територіальних водах України оренді не підлягають. Надання Україною послуг зазначених систем та відповідна оплата цих послуг здійснюються на договірних засадах. Теж прописна істина.
Ще одна красномовна деталь: усі міждержавні угоди про перелік об’єктів, параметри поділу ЧФ та взаємні розрахунки, з цим пов’язані, регламентують не право власності на майно, а порядок його використання. Цими угодами не встановлено жодних обмежень чи застережень щодо реалізації Україною прав на свою власність. А навіщо, якщо це очевидно?!
Бо, схоже, комусь у Російській Федерації цього дуже кортить. І Господарський суд Автономної Республіки Крим у липні минулого року лише частково задовольняє претензії Генпрокуратури України, вилучаючи з незаконного володіння в Міноборони РФ лише 15 об’єктів. Лишаючи поза увагою 28-му окрему гідрографічну партію і 472-гу гідрометеорологічну службу (Феодосія), маяки Тарханкутський, Євпаторійський, Айтодорський, Ялтинський та Солодунова (поблизу міста Саки).
З усього видно, через небажання російської сторони зважати на українські закони, ще довго доведеться доводити очевидні факти в судах різних інстанцій. Бо я впевнений, що Вищий господарський суд України не залишить державну власність напризволяще. Адже земля таки кругла.
