Це мало бути інтерв’ю. Але справжній політик не потребує завуальованих підказувань. Він відчуває найгостріші питання, що на часі, сам визначає їх та сам відповідає. Тому замість інтерв’ю — монолог. Відкритий, чесний, без купюр.
«Справжня свобода полягає в тому, щоб залежати лише від законів». Як було б добре, якби цей вислів Вольтера ніколи не забували ті, від кого народ найбільше чує про свободу, демократію, добробут та інші приємні і довгоочікувані речі. А саме — народні обранці. Адже, крім високої філософської думки, цей вислів має ще й практичну: якими будуть закони — такою буде і свобода. Відомо: «в джунглях законів розквітає закон джунглів». Не такої свободи очікували й очікують наші співгромадяни. Їм не потрібна свобода від робочих місць, затишку в оселях, забезпеченої старості, від турботи держави. Їм потрібна свобода доступу до матеріальних і духовних благ, гідна, реальна оцінка їхньої праці та заслуг. І ті, кому вони довірили визначати норми і правила, за якими має жити суспільство, не повинні забувати про це. Звісно, кожен народний депутат — політик. Але передусім — законотворець і захисник інтересів виборців. Не інтересів своєї партії, фракції, своїх особистих, а виборців.
Що таке політика? Це боротьба за владу. Що таке Верховна Рада? Це законотворчий орган держави. Отже, насамперед народний депутат України — законотворець. Парламент — місце його роботи. Конкретної. Визначеної Конституцією. І підміняти цю роботу політичними шоу неприпустимо. Це зрада інтересів своїх співгромадян. Адже там, де немає закону, — править беззаконня. Немає потреби переказувати парламентські події останніх тижнів. Уся країна бачила. Але й залишити це без серйозного аналізу не можна.
Опозиція потрібна. Але яка?
Враховуючи політичний, господарський, посадовий досвід керівництва опозиції, логічно було сподіватися, що вперше ми матимемо конструктивну, цивілізовану опозицію, яка працюватиме в кращих європейських традиціях. Грамотно, обгрунтовано опонуватиме, створюючи умови для прийняття справді об’єктивних, виважених рішень, діятиме винятково цивілізовано-парламентськими методами. Дії якої стануть свідченням того, що Україна, принаймні на вищих щаблях державної влади, має високу політичну культуру.
Взагалі, наявність опозиції — вкрай потрібна умова функціонування демократичної держави. Об’єктивним рішення буває тоді, коли є спектр думок. Одностайність, одноголосність ми вже проходили. Сумарний інтелект, сумарний досвід, всебічна аналітика, вироблення рішень з урахуванням різних поглядів та концепцій, постійна жорстка експертиза цих рішень — хіба це не запорука просування до істини?
Але, на жаль, тільки-но опозиція остаточно переконалася, що її сподівання на домінуючу роль у парламенті є химерними, весь її зовнішній лиск і цивілізованість як вітром здуло. І в стінах найвищого законодавчого органу почалося справжнє беззаконня. Який результат? Шок у співгромадян і щире розчарування представників тих європейських кіл, що прагнули бачити Україну як повноцінного цивілізованого партнера.
Яке співробітництво з країною, яку весь час обливають брудом? Зсередини! Яке співробітництво з країною, чий імідж весь час паплюжиться на зовнішньополітичній арені представниками власного парламенту, що, на жаль, стало вже традицією.
Сьогодні США проводять експертизи лише у двох країнах світу — Іраку та Україні. Більше ніде. То який же в нас імідж?! А чиїми стараннями? Чи не «касетних» операторів? А може, режисерів... Доки за сеанси реанімування рейтингів окремих політиків платитиме вся держава й весь народ? Адже всі ці речі з площини політичної миттєво переходять у площину економічну. І починаються антидемпінгові розслідування, торговельні обмеження, прискіпливі квотування, відмови в кредитуванні...
Уявіть собі, що актори на сцені замість того, щоб грати виставу, будуть з’ясовувати позалаштункові стосунки. І так весь час. Ви в такий театр підете? Ні. І я не піду. І ніхто не піде, і копійки не дасть — хіба що хтось не сповна розуму. А в світі нерозумних держав немає. Кожна має свою стратегію, свою тактику. А головне — свої інтереси. І тільки-но хтось поруч схибив — миттєво пропонують свої послуги, товари тощо. Адже світовий ринок — аж ніяк не безмежний. Кожну нішу там треба виборювати. Особливо новачкам. А ми на світовому ринку поки що новачки. І замість того, щоб переконувати світ у своїй надійності, цілеспрямованості, системності, порядності, ми весь час бавимо його черговими скандалами й витівками опозиції.
Скільки ми чуємо й кажемо про те, що Україні потрібне цивілізоване, стабільне законодавство, котре відповідає вимогам часу? З 1991 року. І що ми нині маємо? Ані Податкового кодексу, ані збалансованого комплексу економічних законів. І ми хочемо, щоб нас вважали стабільними, надійними, перспективними партнерами?
Нарешті вже прийнято Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) надходжень, одержаних злочинним шляхом». Невже можна повірити в те, що люди, які обіймали колись найвищі посади в уряді країни, не розуміли, що означає наявність чи відсутність цього закону для іміджу України у світі, для розвитку її економічних, торговельних, фінансових відносин з розвиненими країнами. Певне, що розуміли. Тоді як пояснити ту запеклу боротьбу, що точилася навколо прийняття цього закону?
Мабуть, політичні ігри повинні мати свої розумні межі. Адже фактично через них Україна сьогодні у списку країн, що не співпрацюють з FATF. Тобто стає країною, партнерство з якою, м’яко кажучи, небажане. І що з того? Вже й так економічна ситуація в країні складна, а уявіть собі, що ми залишаємося без своєчасних надходжень від експорту української продукції. Хіба це не цілковита політична й громадянська безвідповідальність? Ну немає грошей на зарплату шахтарям — а нам що до того, ми ображені. Немає коштів на виплати чорнобильцям — а ми ображені. Немає... та ще дуже багато цих «немає». Але замість того, щоб шукати шляхи розв’язання проблем, як це робить парламентська більшість, представники опозиції на всі заклики зглянутися на реальну загрозу інтересам держави, відповідають одне — ми ображені й голосувати не будемо. Хіба це не політичний шантаж?
Добре, що більшість, керівництво Верховної Ради і Кабінету Міністрів виявили політичну мудрість та знайшли шляхи врегулювання штучно створеної парламентської кризи. Завдяки цьому зрушив з місця і бюджетний процес.
Праця, сумлінність, результат
Але чи є ця ситуація нормальною? З одного боку — так, бо політика є мистецтво компромісу. А з другого? Чи є прийнятним, що майже половина парламенту ставить питання так: будуть у нас посади — прийматимемо закони, не будуть — самі розумієте... Що ж тоді таке політична, громадянська, державницька відповідальність? Адже народний депутат — це насамперед не права, а обов’язки. Я сподіваюся, що, незважаючи на зовнішню солідарність у діях, насправді досить велика частина опозиціонерів думає саме так і внутрішньо готова до довгострокової конструктивної співпраці. Адже серед представників опозиції чимало кваліфікованих спеціалістів, відомих промисловців, бізнесменів, представників науки, культури, мистецтва. Невже вони все життя накопичували свої знання, досвід, щоб обійнявши найвищі й найпрестижніші посади в державі, не застосувати набуте? Невже вони вступали в політичну боротьбу лише заради того, щоб, здобувши перемогу у виборчих перегонах, переконавши виборців у своїй людській, професійній, громадянській змістовності, стати, за чиєюсь вказівкою, сторонніми спостерігачами, мало того, протидіяти процесу розбудови держави? Не вірю в це. Самодостатні люди хочуть і повинні самореалізуватись. А та ситуація, в яку їх намагаються поставити окремі лідери, — це просто огидно, це суперечить такому поняттю, як гідність людини, не кажучи вже про гідність народного обранця. Їм потрібен час, аби розібратися у всьому, що відбувається. І я переконаний — вони розберуться.
Зміни на краще невідворотні. Хіба ще кілька років тому могло йтися про створення коаліційного уряду, про забезпечення справжньої співпраці і солідарної відповідальності Верховної Ради і Кабміну? Але ж відбулося. Спокійно, цивілізовано, толерантно. Мене зараз часто запитують, чи задоволена депутатська група «Європейський вибір» тим, як використано її квоту. По-перше, хочу підкреслити — ми і наші колеги з «дев’ятки» боролися не за квоти, а за те, щоб Україна отримала високопрофесійний, дієздатний уряд, який зможе повноцінно виконувати свої функції й ефективно співпрацювати з усіма гілками влади. З цього вже випливає безпосередня відповідь на поставлене запитання — якщо нашу фракцію в уряді представлятиме Микола Янович Азаров, годі було й очікувати кращого вибору. Більш європейського. Фахівець найвищого рівня, людина з бездоганною репутацією і величезним авторитетом. До нього з повагою ставляться не лише однодумці, а й опоненти. Фінансист, економіст, політик. Справжній державний діяч. І громадянин з великої літери, що доводить свій патріотизм не словами — справами. Останні події — ще одне тому підтвердження.
Я навів цей приклад, аби ще раз наголосити —позитивні зміни невідворотні. І уряд ставатиме дедалі кваліфікованішим, і Верховна Рада. Обов’язково! А кінцевий результат — це підвищення рівня життя народу, зростання могутності й авторитету Української держави. Це — наша мета, це головний зміст нашої парламентської діяльності, нашої праці.
Ігор КАЛЬНІЧЕНКО, народний депутат України.
