В яких лише гріхах останнім часом не звинувачують Україну... І «Кольчуги» ми, мовляв, Саддамові в обхід санкцій ООН продаємо, і з відмиванням «брудних» грошей не боремося, і свободу слова потураємо, і організована злочинність у нас найорганізованіша... А що стосується судової системи, то, за словами заморських аналітиків, «третя гілка» державної влади в нас тільки й задекларована, що в Конституції. А на ділі — танцює під дудку перших двох — законодавчої та виконавчої.

Але що можуть знати і стверджувати ті, хто «вивчив» Україну здебільшого по плівках сумнозвісного «майора», або по інтерв’ю тих, хто ображений на владу? Вітчизняні фахівці — іншої думки. Наприклад, голова Вищої ради юстиції, народний депутат України Сергій Ківалов. Керівник органу, з безпосередньою участю якого відбувається реформування судоустрою України, стверджує, що минулий рік став доленосним у справі втілення в життя конституційних положень стосовно здійснення правосуддя та зміцнення в державі судової влади як самостійної гілки влади. Цьому, зокрема, сприяло прийняття Верховною Радою України у лютому 2002 року довгоочікуваного Закону про судоустрій України. Ним не лише імплементовано вимоги Хартії ЄС про основні права людини, а також інші зобов’язання із судоустрою, які взяла на себе Україна, ратифікувавши відповідні міжнародні акти. Для подальшого розвитку судової системи надзвичайно важливо, що згідно з цим законом суддя став процесуально незалежним.

Якість судочинства

На думку Сергія Ківалова, нині перед «третьою гілкою» державної влади постало важливіше питання —професіоналізм суддів, від чого напряму залежить якість судочинства. Адже не секрет, що судова влада зможе належним чином виконувати функції правосуддя, якщо посади суддів поступово будуть обіймати правники з високою професійною підготовкою та відповідними моральними якостями. А потреба держави в суддях з року в рік збільшується у зв’язку із зростанням ролі судової гілки влади в житті суспільства, поширенням судової юриспруденції на всі правовідносини, дотриманням Україною принципів демократичної правової держави, перетворенням судової влади на дієвий механізм забезпечення прав і свобод людини.

Правові основи та загальні підходи до формування вітчизняного суддівського корпусу закладено в Конституції України та Законі України «Про Вищу раду юстиції», п`ять років з дня ухвалення якого вищим законодавчим органом виповнюється 15 січня ц. р. За час, що минув, відбулося 43 засідання цього колегіального і незалежного органу, відповідального за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя. Майже кожен четвертий з нинішніх суддів (1616 осіб) пройшов добір у раді й отримав «добро» на призначення. А про те, що тут справді серйозно і ретельно ставляться до добору кандидатів на суддівську мантію, досить промовисто свідчить той факт, що 283 з них (майже 15 відсотків) з огляду на недостатню фахову підготовку не пройшли «горнило» Вищої ради юстиції. Голова ради вважає, що, можливо, слід було б відсіювати щонайменше половину з претендентів. Проте ситуація складається патова. Українська судова система відчуває дефіцит понад 1,5 тисячі суддів. Зрозуміло, що така нестача кадрів значною мірою порушує права громадян, адже унеможливлює вчасний розгляд судових справ. Отож доводиться покладатися на те, що людина набуде досвіду, як кажуть, «у бойовій обстановці».

З другого боку, зрозуміло, що суддів слід готувати й навчити суддівської професії, а не брати «з вулиці». І на сьогодні в Україні кандидатів успішно готують Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого в Харкові та Інститут підготовки професійних суддів при Одеській національній юридичній академії. Але, з урахуванням значної кількості вакантних посад суддів, цього недостатньо. Є, щоправда, указ Президента України про утворення в Києві Академії суддів України, але навряд чи вона незабаром почне працювати, а якщо й так, то перший випуск буде щонайменше через п`ять років.

Підготовка висококваліфікованих фахівців залежить від якості знань і вміння професорсько-викладацького складу вузу. Потрібні серйозно розроблені й усебічно апробовані програми, відповідна матеріальна база, традиції, спадкоємність, те, що заведено називати Школою з великої літери. А що натомість маємо, спересердя запитує Сергій Ківалов? Мало не в кожному райцентрі, навіть не маючи вищого навчального закладу, прагнуть мати (і мають!) власні юридичні факультети. Мало того, випускники таких «кишенькових вузів», де кримінальне право у кращому разі читає колишній дільничний інспектор, отримують дипломи встановленого зразка, а згодом претендують на посаду судді: ось, мовляв, мій диплом юриста, ось — довідка про стаж, хочу бути суддею...

— Уявіть, що такий суддя вирішуватиме людські долі?! Ось у чому біда і корені проблеми якості правосуддя, проблеми безпеки нашої держави загалом! — наголошує голова Вищої ради юстиції. Сергій Ківалов переконаний: якщо сьогодні не поставити надійний заслін усім цим проявам, то за кілька років правосуддя вершитимуть псевдоюристи та «сірі посередності».

Різні менталітети

Ще один цікавий факт наводить Сергій Васильович: за його інформацією, останнім часом значно побільшало заяв на зайняття посад суддів від працівників міліції, особливо інспекторів ДАІ та пенсіонерів — колишніх оперативників. Але той менталітет і ставлення до прав людини, що протягом десятиліть роботи складається в «оперативника», кардинально відрізняється від менталітету та світосприйняття судді. Останній у жодному разі не має права керуватися відомим жигловським висловом: «Злочинець має сидіти у тюрмі, і немає жодної різниці, як він туди потрапить». Принципи, властиві працівникам міліції і, певною мірою, припустимі в їхній роботі, жодним чином не можуть переноситися в зал суду, небезпідставно вважає Сергій Ківалов.

До речі, до компетенції Вищої ради юстиції, окрім внесення подань про призначення на посади суддів, належить також розгляд справ про порушення суддями і прокурорами юридичних вимог та внесення Президентові та парламенту подань про звільнення суддів. Так, за п’ять років діяльності було розглянуто 61 скаргу суддів на рішення відповідних кваліфікаційних комісій суддів про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, 19 з них задоволено. За поданням Вищої ради юстиції 46 суддів відповідно до указів Президента України та постанов Верховної Ради України звільнено з посад за порушення присяги, чотирьох суддів звільнено з посади у зв’язку з набранням законної сили обвинувального вироку суду, трьох із них — за хабарництво. Так, наприклад, Віктор Васьковський, колишній голова Тальнівського районного суду Черкаської області, виніс за тяжкий злочин свідомо неправосудний вирок. Як згодом встановив суд, за це він отримав хабара в розмірі 800 доларів. Його було засуджено за ч. 2 ст. 368 КК із застосуванням ст. 44 КК. В іншому випадку суд призначив покарання судді Луцького міського суду Волинської області Миколі Марчуку за ч. 1 ст. 366 КК. Він вчинив службове підроблення, підписавши та видавши громадянинові С. фіктивні офіційні документи — виписки з ухвал та рішень суду з цивільних справ, що насправді суд не розглядав. Ці документи в подальшому були використані іншими особами для реєстрації автомобілів в органах ДАІ.

Вищій раді юстиції доводиться розглядати і так звані резонансні справи. На засіданні ради від 29 листопада минулого року, наприклад, ухвалено рішення про відкриття провадження про звільнення з посади за порушення присяги семи суддів. Зокрема, судді апеляційного суду Києва Юрія Василенка, відомого тим, що відкрив судову справу проти діючого Президента України. Тепер проводять перевірку обставин, викладених у пропозиції, отримують письмові пояснення від судді, складають відповідну довідку. Лише після такого детального вивчення та з’ясування обставин рада прийме остаточне рішення — закрити провадження чи внести подання Верховній Раді України про звільнення судді з посади.

У Вищій раді юстиції розуміють, що «питання Василенка» занадто заполітизоване і набуло значного резонансу в суспільстві, але попри це воно має розглядатися за процедурою, визначеною законом, а рішення повинно і буде ухвалено, незважаючи на будь-який тиск з боку політиків чи громадську думку.

— Якби будь-яке рішення ми приймали, виходячи не з букви закону, а з огляду на суспільне значення чи політичний підтекст, — зауважує Сергій Ківалов, — назавтра в Україні можна було б закривати всі конституційні органи, зокрема й суди, а всі суперечки вирішувати на майданах шляхом громадського віче.

Державницька позиція

Погодьтеся, такі твердження найкращим чином підкреслюють державницьку позицію їх автора, прагнення керівника Вищої ради юстиції бути неупередженим арбітром, а не виконувачем політичного замовлення. Саме такий підхід робить цей конституційний орган важливою і необхідною ланкою демократичного українського суспільства, механізмом забезпечення справедливого добору кандидатів на посади суддів.

Водночас прикро зазначати, що не всі в нашій країні так вважають. Інакше чим можна пояснити той факт, що не перший день вирують пристрасті стосовно легітимності перебування народного депутата України Сергія Ківалова на посаді голови Вищої ради юстиції. І це — незважаючи на жовтневе (2002 р.) рішення апеляційного суду Києва, який відмовив у задоволенні заяви керівника парламенту про дострокове припинення повноважень народного депутата України С. Ківалова у зв’язку з несумісністю депутатського мандата з іншими видами діяльності. Крім того, повну правомірність цього визнано й самою Вищою радою, абсолютна більшість членів якої (16 проти 3), розуміючи, що в юридичному аспекті тут узагалі немає підстав для будь-якої двозначності, а тим паче неправомірності, на засіданні 29 листопада 2002 року голосували за перебування народного депутата на посаді голови.

До речі, експертні дослідження правового аспекту цього делікатного моменту провели два незалежні експерти: завідувач кафедри конституційного та адміністративного права Національного транспортного університету, професор кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету, доктор юридичних наук Іван Голосніченко та професор кафедри теорії, історії держави і права та конституційного права Волинського держуніверситету, доктор юридичних наук Валентин Долежан. Обидва юристи-науковці дійшли висновку, що будь-які звинувачення в порушенні чинного законодавства із зазначеного питання безпідставні. Мало того, професор Долежан вважає, що виконання обов’язків голови Вищої ради юстиції народним депутатом України є корисним для налагодження плідної співпраці законодавчої та судової влади, проведення в життя державної правової політики, засади якої визначає парламент.