Сербського селянина Петера Плогоєвіца після смерті поховали в рідному селі Кизилова. Трохи менш як за два місяці дев’ять його односельців селян — молоді та старі — померли впродовж тижня. На смертному одрі всі вони заявили, що Плогоєвіц приходив до них уві сні й висмоктував із них кров. Його вдова тільки підлила масла у вогонь, розповівши сусідам у довірчій бесіді, що її покійний чоловік з’являвся до неї по чоботи.

До Кизилови направили спеціального чиновника, щоб він був присутній на розкритті могили Плогоєвіца і розібрався з таємничими перетвореннями. Під час ексгумації він зафіксував: «Тіло, крім носа, що частково провалився, цілком свіже. Волосся і борода, а також нігті продовжують рости. Не без подиву виявив я на його губах кров, яку, очевидно, він висмоктував із убитих громадян...»

Ці деталі, на думку комісії, «доводили, що тіло належить вампірові. Селяни вирізали дерев’яну палю й увігнали її йому в серце, при цьому, начебто, з грудей, вух і рота полилася свіжа кров. Тіло було спалено, а попіл розвіяно... Від численних історій про вампірів ця, датована 1725 роком, відрізняється тим, що зафіксована в офіційних документах.

Серед сонму кровопивць, що їх описували не одну сотню років, найзнаменитішим, без сумніву, є правитель Валахії Влад Дракула, який жив у XV столітті. Визнаний за свою боротьбу з турками національним героєм Румунії, цей державний діяч відрізнявся безпрецедентною, навіть за тих далеких від гуманізму часів, і жахливою у своїй винахідливості жорстокістю. Під час найдикішого з улаштованих ним побоїщ 1460 року в день Св. Варфоломія в одному із міст Трансільванії було посаджено на палю 30 000 осіб.

Дракула-вампір утвердився в громадській свідомості завдяки блискучому твору ірландського романіста XІX століття Брема Стокера. Чисельні літературні наслідування, а згодом їх екранізації зробили вампірів однією з найходовіших і найпопулярніших «страшилок» сучасності. Найдивовижніше, що всі давні перекази про нічних кровососів не містика, а реальність, щоправда, спотворена людською уявою. Вони завжди жили серед людей. Вони справді п’ють кров, тяжіють до цвинтарів і не бачать себе в дзеркалі.

В основі легенд лежить досить тривіальне, хоча й дуже рідкісне (впродовж XX століття описано близько п’ятдесяти клінічних випадків) психічне захворювання, виникненню якого сприяють дуже давні уявлення про містичні життєві сили крові. Згідно з міфологією ця червона рідина містила в собі сутність і якість господаря, які можна було передати від однієї людини до іншої. У зв’язку з чим вампір, щоб досягти переродження, змушений висмоктувати кров. У вампіристів (так у психіатрії називають хворих на цю рідкісну хворобу, щоб відрізнити їх від фольклорних персонажів) спостерігаються всі ознаки «вампіричної тріади». Крім вживання крові, вони, страждаючи на розлад самоідентифікації, можуть не ототожнювати відображення в дзеркалі з власним образом — так званий дзеркальний дефект (звідси легенда про те, що вони не відбиваються в дзеркалі і не мають тіні). Це веде до самітності, зарахування себе до світу мертвих і, як наслідок, до частого відвідання кладовищ, розмов з померлими...

Попри такий екзотичний вияв хвороби, більшість вампіристів для оточуючих не небезпечні, бо п’ють, здебільшого, власну кров. Решта до потрапляння в поле зору лікарів намагаються уникати насильства, задовольняючи свої потреби або за гроші, або за обопільною домовленістю із «жертвою». Але у випадках, коли хвороба прогресує, вони показують світу жахливі історії, що цілком могли дати реальну підставу для появи віри у вампірів, тим самим підтримуючи давній міф.

Один із таких випадків зафіксовано недавно в Сан-Франциско. Поліція міста затримала якогось Джошуа Рудігера. Його обвинувачують у кількох нападах на бомжів, тіла яких було знайдено на міських смітниках. Молода людина чатувала на жертву темної пори доби, перерізала їй горло і пила кров, що витікала. Молодика упізнав чоловік, котрий зазнав нападу і якому вдалося вирватися й утекти. Нині проводиться психіатрична експертиза, що має встановити, чи є підслідчий вампіристом, чи це просто любитель фільмів-жахів, який з’їхав з глузду на вампірах.

Річ у тім, що за останні десять років під впливом літературних та кінотворів сформувалася ціла молодіжна субкультура, послідовники якої ідеалізують, а правильніше сказати, «ідолізують» вампірів. Прихильники дракул схиляються перед образами безсмертних ізгоїв суспільства, начебто дуже мудрих і творчих особистостей, таких-от вироджених геніїв, з якими вони себе із задоволенням ототожнюють. Ця «вампірична культура» широко поширена в Америці та Європі, і на сьогодні в її лавах —десятки тисяч учасників. Є послідовники і в нас.

...Батьки неповнолітньої Н. звернулися до фахівців у зв’язку зі станом своєї дочки — вона цілком копіювала стиль життя ірреального вампіра. Не виходила з дому вдень, влаштовувала істерики, коли мати намагалася розсувати важкі штори, щоб провітрити кімнату. А якось вночі вона буквально зубами загризла кроленя, розклала його на столі і взялася злизувати кров. Лікарі визнали її неосудною і помістили в клініку. Одного разу хтось із хворих оббризкав її «святою водою» з-під крана. Дівчинка дико закричала, а через певний час у неї на місцях, куди потрапила вода, з’явився висип, що нагадував кропивницю.

На «історичній батьківщині» такі захоплення закінчуються інколи набагато страшніше. У в’язниці штату Флорида чекає на виконання вироку Річард Феррел — глава секти вампірів (фото ліворуч). Її учасники вбили батьків Хізер Ведорф, подружки Рода, випили їхню кров і випалили на грудях сатанинські знаки. Мати Феррела належала до організації «Клан вампірів графства Каллоуей» і була засуджена раніше.

Попри весь цей жах, у матеріалізації давніх легенд немає нічого надприродного. І в разі зіткнення з реальним вампіром треба викликати не мисливців на монстрів або священиків, а міліцію та психіатрів.