Досі остаточно не встановлено дату народження Кам’янця. Деякі історики вважають, що місто з’явилося на початку нашої ери. Дослідники довели — воно існувало за давньоруських часів. Його згадують як важливу складову Галицько-Волинського князівства, форпост південно-руських земель, починаючи з 1196 року. Місто пережило навалу орд Батия. На території Старої фортеці знайдено рештки укріплень ХІІ—ХІІІ століть, а в центральній частині Старого міста під час реставраційних робіт виявлено залишки дерев’яних жител тих часів, знищених пожежею.
Без славнозвісного замку — унікальної оборонної споруди ХІ—ХVІІІ століть — Кам’янець годі й уявити. Ціле намисто оборонних споруд навколо заповідного Старого міста вражає неприступністю. Запитавши у 1621 році, хто збудував це могутнє місто і отримавши відповідь: «Аллах!», турецький хан Осман розвів руками: «Хай же Аллах його і здобуває!» На жаль, не всі імена кам’янецьких фортифікаторів відомі. Іов Претфес, Теофіл Шомберг, Ян де Вітт, Станіслав Завадський, Христіан Дальке... А скільки ще невідомих ремісничих рук! Бо ж Кам’янець творили саме ремісничі осередки своїм коштом та працею. У 1374 році Кам’янець отримав Магдебурзьке право, до речі, раніше за Київ, і став посередником у торговельних зв’язках Західної Європи з нинішніми українськими землями.
Місто було населене представниками трьох громад —русинів (українців), вірмен та поляків, кожна з яких мала по кілька храмів. Із 30 культових споруд збереглося 13, більшість знищено більшовиками у 30-х роках минулого століття, тепер вони відроджуються.
Славну сторінку в історію України вписав Кам’янець за часів Української Народної Республіки. Він став столицею України, хоч і ненадовго. Тоді в місті створювалися інституції української національної держави, зав’язувалися міжнародні стосунки. Було засновано державний університет, започатковано видавництва, з’явилися такі впливові громадські організації, як Червоний Хрест та Союз українок.
З Кам’янцем, духовною столицею Поділля, пов’язано сотні відомих імен та біографій. 1846 Микола Леонтович, Анатолій Свидницький, Степан Руданський... Військовими лікарями працювали в 1830 році Володимир Даль, а в роки першої світової — Михайло Булгаков...
Місто переживало періоди занепаду і злету, забуття і світового визнання. Сьогодні ім’я Кам’янця у багатьох на вустах. Відродження цієї духовної твердині свідчить і про життєздатність та відродження цілої України.
Нині в Кам’янці 40 великих і 1500 малих підприємств. Тут 8 вузів (з філіями), 7 технікумів, 5 профтехучилищ, 20 шкіл, 3 ліцеї.
Місто розвивається. Минулого року зростання виробництва становило 17 відсотків, що вдвоє більше, ніж три роки тому.
З повоєнного Кам’янця-Подільського тодішні радянські державці прагнули зробити потужний промисловий центр. Могутній форпост радянської індустрії на стику колишніх кордонів трьох держав. Той стик лякав імперію впливом Заходу.
Невелике місто обросло заводами, «зав’язаними» на союзний промисловий комплекс: цементний, кабельний, приладобудівний, електромеханічний, «Сільгоспмаш», «Електроприлад»... Хто тепер згадує, що у Кам’янці робили електроніку для супутників та ракет? Місто рекордними темпами здавало гуртожитки та будинки, перетягуючи із села робсилу, виснажуючи його, нарешті зросло удвічі — до стотисячного.
Після майже десятилітньої «непритомності», спричиненої розпадом Союзу, Кам’янець змінює робітничу робу на елегантний костюм: його громада обрала напрям нової для України індустрії — туризм. Услід за своїм «паровозом» на нові рейки мають перейти і села. Їх місія та їх прибутки — виробництво високоякісних продуктів. Супутною сферою може стати і «зелений» туризм, адже район входить до території Національного природного парку «Подільські Товтри».
Перші кроки на новому шляху
Першим туристом на кам’янецькій землі був сам батько історії Геродот. У цьому переконана найстаріший краєзнавець Поділля Тамара Сис. Доводи? Саме Геродот залишив опис нашої місцевості та мужніх, сильних людей, котрі жили тут, уміли обробляти землю, випікати хліб і споживали його з часником. Минулий туристичний сезон у Кам’янці закрив посол США в Україні Карлос Паскуаль, прибувши до міста з друзями однієї із субот, щоб провести тут свій уїк-енд. У Кам’янці він почувався чудово, дозволив собі заночувати, а недільного ранку здійснив 25-хвилинну пробіжку від готелю «Фільварки-Центр» до Ратуші.
Наша розмова з міським головою Олександром Мазурчаком не тільки про красу і значущість кам’янецьких пам’яток та краєвидів, які від Геродота до Паскуаля зачаровують кожного гостя. Спробуймо оцінити зусилля Кам’янця за останні роки на терені туристичної індустрії не палким серцем патріота, а розсудливим розумом аналітика.
— Звісно, нас радує те, що до Кам’янця приїжджають дедалі більше туристів. Лише Польща направила до нас понад 250 автобусів. Це результат попередньої праці та тісного співробітництва, укладених угод з містами Калушем, Санком, районом Варшави — гміною Таргувек, і зокрема дружніх зв’язків з Головою Ради Міністрів Польщі Лешеком Міллером, створення спільного фонду «Міст» для реставрації нашої пам’ятки світового значення — Замкового мосту. Такі ж контакти для успіху прийнятої сесією міськради Перспективної програми розвитку туризму встановлюємо з іншими державами Європи, СНД. А багаторічна програма «Партнерство громад» допомогла знайти підтримку нашому туристичному вектору за океаном, у США. Директор Національного історико-архітектурного заповідника (НІАЗ) «Кам’янець» Василь Фенцур щойно вивчав у США досвід збереження, відтворення та використання пам’яток. Символічно, що держава тричі визнавала Кам’янець заповідником: у 1927, 1977 та в 1998 роках.
На громадських слуханнях у 2000 році прийнято Стратегічний план розвитку міста як туристичного центру з відродженою промисловістю, високими культурою, духовністю та рівнем життя.
— Отже, влада виконує наказ своїх виборців, громади. Розвиваючи туристичну індустрію, як плануєте відродити нашу промисловість, велику частку якої вже втрачено у перші роки незалежності.
— Без промисловості ніяк не можна. Адже туризм — та дивовижна індустрія, що спонукає до розвитку підприємств сорока, якщо не більше, галузей. Розумний господар ніколи не викидає на смітник те, що може ще знадобитися, але потребує оновлення, ремонту. Наприклад, тяжкі часи переживала міська друкарня, котрій понад сто років. Як гриби, з’являлися приватні міні-підприємства. Могли б її і закрити. Нині підприємство оновлене, переоснащене.
У місті встановлено пільги для народних умільців та митців в орендній платі за творчі майстерні, влада сприяла наданню профтехучилищу № 15 статусу художнього. Усе це робимо для збільшення сувенірної продукції місцевого виробництва, народних промислів. Кожен може знайти власну нішу завдяки туризму.
— Проте нинішнього літа на початку сезону виконком бідкався: є всі компоненти туристичного «пирога», але ніяк не вдається його випекти. То що входить до рецептури?
— По-перше, це самі експозиційні об’єкти. Ще років десять тому в Кам’янці не було що дивитися, крім фортеці, картинної галереї, знаменитого надгробка Лаури... Ми почали, як кажуть, доводити до пуття оглядові об’єкти, нарощувати їх кількість. Лише у Стару фортецю вкладено понад 700 тисяч гривень. Було встановлено підсвітки, створено нові експозиції, розчищено підземелля. Повністю реставровано картинну галерею, поповнюємо її художніми та історичними скарбами із запасників. Відкрито — на голому місці — музей археології, експозицію суду інквізиції під Ратушею. Вклавши кошти, отримали прибутки. За останні роки доходи музею-заповідника зросли вп’ятеро. Ще у 1999 році бюджет отримував від туризму 26 тисяч гривень, позаторік — 60, а торік — уже 120. Спеціально для залучення коштів у музеї введено посаду менеджера.
До туристичної спілки залучаємо сусідів — тисячолітній Хотин, Бакоту зі скельним монастирем, Кривче з його кришталевою печерою, щоб Кам’янець був не закритим туристичним центром, а вплітався у вінок «зеленого» туризму. Тоді гості тут пробудуть довше і коштів залишать більше. Позаторік п’ять міст України — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці та Кам’янець-Подільський — вирішили створити асоціацію міст стабільного туризму — РІСТ «Спадщина» — і започаткувати українське «золоте кільце», точніше —підкову. Адже на карті їх розташування і справді нагадує підкову. Цю підкову на щастя українського туризму треба гартувати й берегти. Вона дає сподівання розвитку туризму не заради грошей, а глибокого духовного пізнання таких міст, як наші, та й усієї України, що передбачає, звісно, і прибутки.
— Чи не є ці міста більше конкурентами, ніж партнерами?
— Сьогодні і справді під час масових свят у Кам’янці багато гостей їде ночувати до... Чернівців. Тому ми інтенсивно будуємо готелі. Уже є чотири нові, за два роки має стати до ладу 13. Працюють 107 кафе та ресторанів. Отож поступово зникає задавнена практика ночування та харчування у сусідів, а потім повернення до нас для подальшого огляду й відпочинку. Інфраструктура туризму — ось ще одна складова отого пирога. Від її розбудови виграє і наше місто, і село, яке також може приймати туристів на відпочинок у зелені оселі.
— Кам’янець — на шляху до занесення комплексу архітектурних і природних пам’яток до списку ЮНЕСКО. Це також має привабити інвесторів та туристів. Чи не так?
— Документи із штаб-квартири в Парижі нам повернули для доопрацювання. Тож минулого року ми не встигли стати «світовими». Може, це і на краще. Великі справи не робляться поспіхом. Та й вимоги потім надзвичайно високі до держави і міста.
— Проведення всеукраїнських та міжнародних об’єднаних свят міжнародних турфірм — це також частки, що їх вкладають у розвиток туризму?
— Тепер щороку маємо два свята, але переконуємося: шоу-бізнес — партнер туризму. На свято семи культур, хоч би як хто до нього ставився, прибули гості навіть з Ізраїлю. Це держава, яка може надати серйозні інвестиції. А загалом розробку привабливих інвестиційних пропозицій саме для Старого міста ведемо активно, намагаємося стати учасниками найрізноманітніших програм, всюди подати нашу інформацію.
Понад десяток наших туристичних фірм, які працювали завжди нарізно і гостро конкурували, торік об’єдналися і виставили спільний стенд на останньому Міжнародному 9-му туристичному салоні в Києві. У результаті підписано понад 100 договорів. Наші турфірми нині більше ввозять туристів, ніж вивозять за кордон наших співвітчизників. У державі сьогодні змінилося ставлення до туризму, який багато десятиліть видавався українцям таким собі лошачком, що біжить за возом великої економіки.
А прийняття Закону України «Про туризм», покращення нормативної бази, впровадження єдиної системи сертифікації та ліцензування туристичної діяльності, вступ України до Всесвітньої туристичної організації, прийняття перспективної програми розвитку туризму до 2010 року — підтвердження того, що і Кам’янець на правильному шляху. У 1999 році ми стали «вітчизняною Меккою туризму», торік Кабмін відзначив нас другим місцем у розвитку туристичної індустрії у країні. Цей нелегкий бізнес починає у нас уже плодоносити. Незабаром побачимо: він таки родючий.
— Дякую за розмову.
Інтерв'ю взяла Віра ШПИЛЬОВА.
