До Сергія Тимчука, голови Кам’янець-Подільської райдержадміністрації, журналісту пробитися непросто. Єдина можливість — стати його мовчазною тінню. Як і селянинові, Тимчуку нема коли розводити словесну патоку. Люди стверджують, що на чолі району вперше за багато років стала людина, яка хоче і вміє не тільки слухати, а й діло робити.
Тимчука призначено на поcаду після 28 років головування. Спочатку в сільраді, а з 1974-го — в господарстві села Нефедівці. А живе в рідній Грушці, поряд із Нефедівцями, де господарює тепер син Сергій. Грушка від райцентру за 42 кілометри. Але щодня голова перемірює цю дорогу, бо в Кам’янці для нього квартири ще не знайшлося.
— Лише заступив на посаду, навалилися жнива, — згадує Сергій Артемович минулорічну боротьбу за хліб. — Багаті, але нелегкі. Понад 100 тисяч тонн зерна виростив та зібрав район, по 28 центнерів на круг ранніх зернових, по 32,6 — озимої пшениці. Отож треті в області.
Дощова осінь першою критикою вилилась. Дорікали зверху, що в районі повільно сіють. А як у багнюку зерно класти?! Селянинові видніше, що і коли робити на землі. От тільки праця його не в шані. Обіцяли єдину в області ціну на хліб, а вийшло що? Заставна ціна навіть основних витрат не покривала.
У щодня переповненій приймальні голови РДА запитання одне: доки ж у державі так низько цінуватимуть працю хлібороба? Відповідай, голово, бо ти — державна влада. Тимчук був «державою» і в Києві —народним депутатом Верховної Ради першого скликання. Та звідки вийшов — туди й повернувся, не зник безслідно в морі столичних та нардепівських привілеїв. І рідна Грушка, і Нефедівці, і вся Кам’янеччина це оцінили.
Хтось називає Тимчука місцевим Вашингтоном, а більшість порівнює з Хрущовим (певне, не лише через зовнішність, а й за характер реформатора). Анатолій Ткач, голова акціонерного товариства «Авіс», якось висловив думку всіх керівників сільгосппідприємств: нарешті змінили правило присилати в район чужаків. У «свого» часом значно більше засобів для впливу на горе-керівників. Це Тимчук доводив не раз.
... Гурт «бунтарів» прибув із заводу ЗАТ «Кам’янець-Подільськцукор». Дирекція водить приватного господаря за ніс. Солодкі корені беруть, агітують везти ще, а розраховуватись не поспішають. Мало того, обіцяють за тонну лише 20 кілограмів цукру. Спроби хоч щось з’ясувати закінчуються сутичками з охороною, яка вже й руки до людей простягає. Під заводом днюють і ночують сотні здавачів з навколишніх районів, із сусідньої Чернівеччини, вони сподівалися напередодні зими заробити на теплий одяг і взуття. До Тимчука прийшли з останньою надією.
— Свої буряки із сорока соток я також краще худобі згодую, ніж віддам на таких умовах, — констатував, вислухавши делегацію, Сергій Артемович.
Та цією відвертістю не завершилася зустріч. Тимчук втрутився в ситуацію, підключивши Київ і область. Врешті-решт на прохідній заводу черги щезли.
У районі віє не лише свіжий вітерець. У багатьох закутках пустка, занепадом тхне.
— Якби мав волосся —дибом стало б, — часто невесело жартує керівник.
Спадщина Тимчукові дісталася — клин на клину. Лише в Колодіївці не обробляється 800 гектарів землі, яку орендує «Укрфармація». Тимчук дедалі голосніше запитує: чому? І домагається зустрічі з орендарями, пише запити, нагадує районній раді, в якій він депутат, що господарю слід суворо питати з тих, кому землю в користування віддали.
Ферми колишніх кращих господарств, як-от у Заліссі Другому, залишилися майже без худоби. І дороги побиті, і клуби без вікон, дверей, і газова мережа на 122 села просто мізерна, а телефонізація недостатня...
З приходом Тимчука запрацювали таксофони у віддалених селах, голубе паливо ось-ось з’явиться на південних окраїнах району. Ключ до благополуччя, переконаний Тимчук, треба шукати в заможному селі, яке завжди було джерелом духовності. А воно вже стільки років у занепаді... Є окремі населені пункти, де за рік не народжується жодної дитини...
І все-таки грушківський «Хрущов» — оптиміст. Додають йому впевненості в майбутнє й туристи, що дедалі частіше з’являються в районі, де на 154 гектарах розмістився національний природний парк «Подільські Товтри». Завдяки йому очікують істотне поповнення бюджету.
Але найголовніше усе-таки те, що виробляє Кам’янеччина сьогодні. Продукція консервної фірми «Адамс», якою керує Адам Яхієв, двічі поспіль отримувала європейську зірку якості, всеукраїнське визнання мають продукти птахівництва, добриво «Екогран» агрофірми «Авіс» Анатолія Ткача, хліб комбінату хлібопродуктів Галини Антонюк.
Колись молодому Тимчуку радили не чекати, поки на даху сільради лобода виросте. Він навчився вчасно її виполювати. Тим умінням хотів би поділитися не тільки з довірливими буряківниками, а й з кожним, хто прагне принести краю хоч малу користь.
