Результати обстеження «пацієнтки» фахівці оприлюднили на загальних зборах Української академії аграрних наук. З’ясувалося, стан хворої близький до коматозного — потрібне негайне оперативне втручання. Артерії землі вже не витримують непосильного навантаження. Більшість річок протікають по рівнинній території. Багато з них перетворено на своєрідні каналізаційні системи для побутових і промислових стоків.

Немало джерел та струмків замулено і втрачено назавжди. Навіть національна перлина — Шацькі озера —поступово перетворюється на болота. Почасти цієї проблеми можна позбутися, якщо вдатися до негайного лікування легенів землі. Саме лісові насадження вберігають річки від виснаження, бо вбирають вологу, яка стікає схилами, і направляють її вглиб, до водоносних горизонтів.

Але легеневу хворобу, за такого підходу до її лікування, навряд чи вдасться здолати найближчим часом. Вкриті лісами землі становлять лише 9,4 мільйона гектарів, або 15,6 відсотка від загальної площі. Для такої держави, як Україна, цього вочевидь замало — в середньому у світі лісистість сягає 29%, а у Європі перевищує 41%. За наукою, оптимальним рівнем лісистості вважається той, який забезпечує водний баланс території. Для Полісся, приміром, нижній поріг лісистості — 34%, а маємо 27 %, для Лісостепу —відповідно 18% і 13%, для Степу — 9% і 5%, для Карпат — 45% і 42%, для Криму — 19% і 10%. В Українській академії аграрних наук вважають, що Закон «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000—2015 рр.», навіть якщо всі пункти цього нормативного акта буде втілено у життя, є «пігулкою», здатною принести лише полегшення, але не остаточне одужання. Ним передбачено провести озеленення на площі 1,7 млн. га за рахунок заліснення неугідь і малопродуктивних сільськогосподарських земель та створення полезахисних смуг. Але такого збільшення недостатньо для нашої країни. Розрахунки свідчать: потрібно довести площу лісів принаймні до 25—27%, тобто додатково засадити 2—2,5 млн. га. І зробити це насамперед на непридатних до сільгоспвикористання землях. Тільки так можна змусити працювати «легені» землі на повну потужність.

Інше, що нестерпно болить матінці-годувальниці, —тотальна розораність. За словами віце-президента УААН Миколи Роїка, вона найвища у світі і становить 56,7% від загальної території держави. Тоді як, приміром, у країнах Європейського союзу — 25,6%. Загальний надмір орних земель призвів до різкого порушення співвідношення в агроландшафтах між ріллею і природними комплексами (луками, пасовищами, лісами, водоймищами). Наслідок — дефляція і виснаження грунтів, переущільнення, підкислення, заболочування, зникнення малих річок, замулення водоймищ тощо. У результаті — загострення екологічних проблем, що вийшли вже за межі галузі сільського господарства і стали загальнодержавними. Лікуванню цієї пошесті допомогло б оперативне втручання: виведення з інтенсивного обробітку щонайменше 10 млн. га земель. Про потребу запровадження таких радикальних заходів на державному рівні наголошували ще добрий десяток років тому. Відтоді недуга набула додаткового ускладнення: понад дві третини площ сільгоспугідь передано у приватну власність. Хазяйнують на ріллі понад 18,5 тисячі агроформувань ринкового типу. В УААН пропонують в умовах, що склалися, три шляхи виведення з обробітку «зайвих» орних гектарів. Перший — за добровільною згодою землевласників такі угіддя можна виділити в загальне користування під сінокоси та пасовища. Другий — законодавчо зобов’язати провадити на таких землях агровиробництво, використовуючи грунтозахисні протиерозійні технології вирощування сільгоспкультур за обов’язкового дотримання контурної організації території. Третій шлях (за нинішніх фінансових труднощів він маловірогідний) — викуповувати низькопродуктивні ерозійно небезпечні орні землі у їх власників для виведення таких гектарів із ріллі.