Дещо про секрети людської та атомної енергії

... Ігор Васильович Курчатов (1903—1960рр.) —видатний вчений-фізик, талановитий організатор атомної науки і техніки, історична постать світового масштабу. А ще — керівник розробок могутньої ядерної техніки не лише військового призначення (атомна та термоядерна бомби), а й, що головне, — мирного використання атомної енергії (атомні електростанції, атомний флот, широка інфраструктура виробництва та використання радіоактивних ізотопів).

Його життя і діяльність відомі не лише фахівцям, а й широкій громадськості. А тому для нас, теперішніх його нащадків, особливо цікаво не просто ще раз переглянути сторінки його професійної діяльності, а й з вдячністю оцінити його внесок у розвиток української ядерної науки, виокремити українську сторінку в його житті та роботі.

Шлях до вершин знань для І. Курчатова розпочався на кримській землі. Тут він здобув середню та вищу освіту, розпочав пошук свого місця в науці. У 1920 р. він із золотою медаллю закінчив Сімферопольську казенну гімназію і вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Таврійського університету. Надзвичайні здібності, наполегливість і працелюбство дали йому можливість закінчити університет достроково, вже через три роки.

Ще студентом він працює у фізичній лабораторії університету, де зароджується нахил до дослідницької діяльності. Два роки після закінчення університету шукає своє місце в науці. В цей час він виконує низку різнопланових робіт з геофізики. Одна з них, присвячена дослідженню повільних коливань середнього рівня води (сейш) в Чорному та Азовському морях, була виконана в Феодосійському гідрометеорологічному центрі.

З 1925 року Ігор Васильович Курчатов працює в Ленінградському фізико-технічному інституті, де опановує основи «школи академіка А. Йоффе», про нього говорять як про блискучого фізика-експериментатора, досліджувача діелектриків та напівпровідників. Роботи з ядерної фізики Ігор Васильович розпочав 1932 року, але їх перервала війна.

У липні 1941 року І. Курчатов терміново виїжджає до Криму, де разом з А. Александровим у Севастополі, а згодом і в інших портах успішно розв`язує проблему захисту військових кораблів від магнітних мін. А вже в березні 1943 року І. Курчатов очолив лабораторію № 2 АН СРСР, створену для розв’язання «уранової проблеми». Сім років потому лабораторію № 2 за пропозицією І. Курчатова переіменовують на лабораторію вимірювальних приладів АН СРСР, а 1956 року вона одержує офіційну назву — Інститут атомної енергії.

Працюючи поза межами України, І. Курчатов ніколи не поривав зв’язків з нею. Це були передусім ділові творчі контакти з українськими вченими, а також добрі товариські, навіть родинні стосунки (І. Курчатов був одружений на сестрі харків’янина К. Синельникова). Ще займаючись фізикою сегнетоелектриків (відкритих ним у 1929 році), І. Курчатов часто наїздить у Харків для консультацій з Л. Ландау та іншими теоретиками. Чим більше проблем з ядерної фізики та енергетики, тим більше контактів. Ось як про це писав сам І. Курчатов у вже згадуваній газетній статті: «На початку 30-х років мені довелося стояти біля витоків атомної фізики, що зароджувалася в Україні. На той час я часто приїжджав у молодий Фізико-технічний інститут, створений у Харкові за рішенням уряду в 1928 році, і працював тут зі своїми старими друзями К. Синельниковим, А. Вальтером і О. Лейпунським, разом з якими розпочинав свою наукову діяльність в Ленінграді під керівництвом академіка А. Йоффе. У Харкові з К. Синельниковим ми працювали над створенням високовольтних установок, що прискорюють заряджені частинки для дослідження атомного ядра. З А. Вальтером ми розробляли імпульсні й електростатичні прискорювачі для дослідження атомних ядер. На основі цих досліджень в останні роки промисловість випустила електростатичні прискорювачі, якими оснащено багато ядерних лабораторій країни. З О. Лейпунським було проведено дослідження атомних ядер за допомогою нейтронів, незадовго до цього відкритих англійцем Чадвіком». У подальшому друзі І.Курчатова стали відомими вченими, дійсними членами Академії наук України, очолювали провідні напрями розвитку української ядерної науки.

Слід зауважити, що напрями наукових досліджень з ядерної фізики в Україні здебільшого формувалися за безпосередньої участі І. Курчатова та з його ініціативи. Так, саме прискорювальна техніка, створена в Харкові за активної участі І. Курчатова, стала експериментальною базою для розвитку досліджень ядерних реакцій. Це дало змогу молодим харківським фізикам К. Синельникову, О. Лейпунському, А. Вальтеру та Г. Латишеву в жовтні 1932 р. вперше в СРСР зруйнувати ядро літію шляхом бомбардування ядра протонами, які прискорювалися в розрядній трубці високовольтного прискорювача. Далі, вже як керівник «уранової проблеми», а згодом «головний ядерник» країни з мирного використання атомної енергії, І. Курчатов започатковував нові дослідження, що виникали із практичних потреб атомної техніки. Це було завжди несподівано і виправдано для науки, діючих і створюваних ним нових інститутів, які одразу обирали передові напрями наукових досліджень. Так, ХФТІ почав роботи з фізичного матеріалознавства, розробку реакторних матеріалів у 1946 році, здійснив поворот до вивчення фізики плазми і термоядерних реакцій у 1955-му.

Завдяки І. Курчатову та його сподвижникам ядерна фізика розвивалася і в Харкові, і в Києві. Так, О. Лейпунський ще 1944 року заснував в Інституті фізики АН УРСР відділ ядерної фізики. Згодом тут було створено інші відділи ядерного профілю. Один з відділів (відділ ядерної спектроскопії) заснував член-кореспондент АН УРСР Г. Латишев — також сподвижник І. Курчатова.

Завдяки роботам Фізико-технічного інституту в Харкові та Інституту фізики АН УРСР в Києві, зазначав Ігор Васильович, у царині досліджень ядерних реакцій (при енергіях налітаючих частинок від 1 до 100 млн. електрон-вольт) Україна не мала рівних серед союзних республік країни. Це була, безумовно, і заслуга самого І. Курчатова. Ось як оцінювали, наприклад, його роль А. Вальтер та О. Ключарєв, які вивчали ізотопний ефект в пружному розсіянні протонів ядрами: «Живий і неослабний інтерес та дійова допомога І. Курчатова неабияк сприяли швидкому створенню і освоєнню лінійних прискорювачів у Харкові. Йому ж ми зобов’язані вирішальною допомогою в одержанні великого набору збагачених реактивів. Нарешті, за схвалення і підтримки Ігоря Васильовича під час обробки експериментальних результатів була використана (вперше для нашого інституту) електронно-обчислювальна машина Інституту атомної енергії АН СРСР. Неабиякий інтерес до цього циклу робіт Ігор Васильович виявляв з 1955 року. Востаннє він брав участь в обговоренні нових результатів менш як за місяць до своєї передчасної кончини».

Становлення та розвиток ядерної фізики в Києві, як згадував у статті «Ігор Васильович Курчатов і київська фізика» тодішній директор Інституту фізики АН УРСР М. Пасічник, також відбувалося за активної участі І. Курчатова. Він гаряче підтримував програму створення в Києві такого ядерного центру, який мав би повний набір енергій частинок від десятимільйонної частки електрон-вольта (ультрахолодні нейтрони) до мільярдів електрон-вольт (важкі іони) і, можливо, повним набором прискорених частинок та багатозарядних іонів. Такий центр знімав би всі запитання про ядро, які ставить перед експериментом теоретична фізика і атомна техніка. Створення такого центру відповідало науково-технічній політиці відділу ядерної фізики, який природно виник з практичних потреб атомної техніки. Послідовна реалізація цієї програми дала змогу з часом створити в Києві Інститут ядерних досліджень НАН України. Експериментальною базою цього інституту стали дослідницький реактор ВВР-М, класичний циклотрон У-120, ізохронний циклотрон У-240, електростатичний генератор ЕГП-5 (у 1997 році на його базі запустили тандем-генератор ТПП-10 з подвоєною енергією пучка), «гарячі» камери для роботи з високоактивними зразками. Тут сформувалися і успішно працюють наукові школи академіків НАН України — М. Пасічника — з нейтронної фізики, О. Німця — з вивчення ядерних реакцій, І. Вишневського — з дослідження структури ядра, а також членів-кореспондентів НАН України Г. Латишева — з ядерної спектроскопії, В. Струтинського — з теорії атомного ядра та інших талановитих вчених.

Життєві дороги науковця, незвідані таємниці людської долі... Для І. Курчатова симптоматичним є те, що, розпочавши замолоду своє входження в науку на українській землі, він і в останні дні свого життя з притаманною йому енергією переймався проблемами розвитку саме української науки. У січні 1960 року в Харкові та Києві він активізує роботу в ХФТІ зі створення прискорювачів та досліджень керованих термоядерних реакцій. У Києві він дає згоду на запуск щойно спорудженого дослідницького ядерного реактора ВВР-М, обговорює подальші шляхи розвитку ядерної фізики і термоядерних реакцій. У владних інстанціях України він узгоджує всі питання матеріальної підтримки розробок, конструювання і проектування необхідних установок та їх будівництва. Так народжується «план Курчатова», який на багато десятиліть наперед визначив розвиток ядерної фізики та атомної енергетики в Україні. Повернувшись до Москви, І. Курчатов доповів у Держкомітеті з атомної енергії про результати поїздки в Україну, плани розвитку робіт у Харкові та Києві. Його підтримали і він починає втілювати задумане в життя.

Вже 4 лютого 1960 р. він запросив з Києва академіка Б. Патона для обговорення технології зварювання стеларатора «Україна», будівництво якого І. Курчатов намітив провести прискореними темпами в ХФТІ. Вранці 7 лютого 1960 р. він зателефонував до Києва, щоб повідомити, що намічені ним заходи з розвитку атомної науки в Україні одержали підтримку в центральних організаціях країни. А через годину після дзвінка його не стало...

Він був дивовижно діяльною людиною. Не дивно, що серце І. Курчатова зупинилося в момент, коли він, як завжди, щось планував, щось пробивав, щось створював. Він мало прожив, але ділами своїми навічно закарбував своє ім’я і на Землі, і в Космосі. Про нього пишуть книжки, йому ставлять пам’ятники, його іменем називають вулиці та площі, АЕС, селища енергетиків, навіть гори в Антарктиді, не кажучи вже про 104-й елемент періодичної таблиці. У Москві діє Російський науковий центр «Курчатовський інститут», створений на базі лабораторій, які започаткував І. Курчатов, запроваджено медаль та премію його імені за видатні досягнення в галузі ядерної фізики. Серед космічних об’єктів, названих іменем І. Курчатова, — кратер на Місяці, а також одна із малих планет (астероїд № 2352), відкрита українськими астрономами.

А найкращим земним пам’ятником І. Курчатову на українській землі є матеріалізація його ідей та задумів в атомних електростанціях, у монументальних спорудах ядерно-фізичних установок, що споруджені з його ініціативи для розвитку ядерних досліджень у наукових центрах України.