Робив на благо? Сидіти!

Чесно кажучи, мені незручно цитувати Основний Закон країни, яка на міжнародному рівні видає себе за демократичну, а насправді є притчею во язицех, коли йдеться про порушення демократії.

Незручно за правоохоронні інститути, які часом самі грубо ігнорують ту саму задекларовану найвищу соціальну цінність — людину, її життя і здоров’я, честь і гідність.

Гірко від того, що ситуацію, яка склалася на Черкащині, на жаль, не можна назвати винятковою.

Спростуйте тенденцію: в країні нема району, де б громадяни не страждали від тих, хто за посадою має захищати права та інтереси людини.

Поява Ігоря Сухоносова в Косарях 8 жовтня 2002 р. додала оптимізму не тільки колективу місцевого спиртзаводу, а й усім мешканцям селища. Ще б пак: з новим директором косарці пов’язували надії на благополучну зимівлю. Справа в тому, що ДП «Косарський спиртзавод» — єдине тут підприємство, на якому можна заробити на хліб і до хліба. Лише в міжсезоння на ньому працюють 400 косарців, чимало на заводі сімейних династій, для яких зупинка виробництва означає безгрошів’я, а то й злидні.

До того ж державне підприємство утримує всю інфраструктуру селища. Теплом, світлом і затишком будинки і дитсадок, школу й лікарню забезпечують заводчани за свій кошт.

Ігор Анатолійович, 33-річний директор, призначений керівництвом «Укрспирту» за погодженням з районним і обласним начальством, прекрасно усвідомлював відповідальність перед людьми і державою. Одного, певне, недооцінив Сухоносов: недолугі закони і надто запопадливі служаки часом роблять сумлінну людину стрілочником. Щоб догодити столичному чиновникові, горе-виконавці здатні заради справної цифри в звітах муху перетворити на слона, а людину — на гвинтика. Безпомічного і безправного.

...У перший же день двері директорського кабінету не зачинялись. Ішли люди з виробничими проблемами, яких накопичилося на віз. Просились на прийом і з питань побутових. За вікном осіння негода, а школа з лікарнею невідомо коли в теплі будуть. Теплоенергетики, як завжди, Ільфа—Петрова згадали: вранці гроші — увечері тепло, вода і світло.

Директор недовго думав, де взяти гроші. Його попередник ще в липні 2002-го уклав господарський договір з торговим домом на поставку горілчаної продукції. Отже, треба виконувати зобов’язання і за отримані кошти розвивати виробництво, вирішувати нагальні проблеми. А це не тільки сплата боргу комунальникам, погашення заборгованості з зарплати та недоїмки до держбюджету. Завод мав чималу кредиторську заборгованість, перебував тривалий час на межі банкрутства. І коли вже взявся підняти підприємство з колін — дій. Активно дій, бо сама лише несплата заробітної плати може загрожувати керівникові не якоюсь, а кримінальною відповідальністю.

...Наступні чотири дні на складі готової продукції кипіла робота: відвантажували горілку. Вивезли покупцеві її на 400 тисяч гривень, які передоплатно надійшли на рахунок заводу. Готували нову партію.

Та тут на прохідній з’явилась податкова міліція.

Вже 14 жовтня податківці склали відповідний акт. Як тільки інформація про «надзвичайну подію» на Косарському спиртзаводі надійшла до Смілянської міжрайонної прокуратури, заступник прокурора А. Остапенко порушив кримінальну справу.

Сухоносова 22 жовтня запрошує до себе міжрайонний прокурор Г. Мовчан. Директор ішов до нього з упевненістю у своїй невинності та надією, що його аргументи візьмуть до уваги і знімуть з нього підозру в скоєнні злочину.

Однак додому батько двох дітей, головний годувальник сім’ї не повернувся. Чи була потреба затримувати на три доби підозрюваного, про якого все було відомо?

Це та інші питання, які ставилися адвокатами, зависли в повітрі. Проте і вони, і рідні Сухоносова та його заводські колеги щиро вірили в справедливість і сподівалися на повернення Ігоря через 72 години.

Та настало 24 жовтня, день вирішення судом подальшої долі затриманого, а селище так і не дочекалося директора...

Того дня Смілянський суд розглядав подання Остапенка про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання Сухоносова під вартою. Настав час звернутися до документів, що свідчать про «злочин» директора спиртзаводу. Так ось, «будучи службовою особою, наділеною правом самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, достовірно знаючи про те, що на всі активи платника податків ДП «Косарський спиртзавод» накладено умовний адміністративний арешт, та знаючи про те, що податковий борг підприємства становить 3 709 100 гривень <...>, умисно, зловживаючи своїм службовим становищем <...>, з мотивів особистих інтересів, маючи намір показати себе позитивним керівником, без отримання дозволу Кам’янської податкової інспекції здійснив реалізацію 120 тисяч пляшок горілки на суму 693600 гривень. Із зазначеної суми 400 тисяч гривень, які надійшли за частково реалізовану горілку, Сухоносов <...> витратив на виробничі потреби підприємства» (виділено мною. — Авт.).

Далі йдеться про істотну шкоду, завдану державі, тяжкі наслідки у вигляді ненадходження податків у розмірі 400 тисяч (!) гривень і неотримання ще 293600 гривень самим підприємством «за відпущену горілку».

24 жовтня суддя І. Гудзюк мав постановити одне з двох: задовольнити подання Остапенка, тобто арештувати Ігоря Анатолійовича, чи відмовити прокурору.

Увага! Ноу-хау в судовій системі. Суд вирішив, що «на сьогодні визначити йому (Сухоносову. — Авт.) запобіжний захід неможливо». А тому постановив відкласти розгляд подання і... продовжив строк затримання директора в міліцейських стінах до 10 діб. Як-то кажуть, без коментарів...

А 28 жовтня той самий суд (суддя Геріха), повторно розглянувши подання прокуратури, таки задовольнив його.

— Як відомо, арештувати, тобто позбавити волі до рішення суду, можна на кількох підставах, яких у слідчих, вважаю, не було, — каже дружина і довірена особа Ігоря Оксана Сухоносова. — Наскільки мені відомо, Сухоносов не отримував жодного письмового повідомлення про наявність адміністративного умовного арешту на готову продукцію, яку підприємство реалізувало за угодою. І, головне, ніхто письмово не пояснив директорові його права та обов’язки щодо обмеження розпоряджання заарештованими активами.

Коли матеріал готувався до друку, Феміда вирішила долю Ігоря Сухоносова. Смілянський міський суд Черкаської області (суддя Компанієць) визнав директора Косарського спиртзаводу винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою і службовим становищем) і позбавив його волі на п’ять років. Щоправда, звільнив з-під варти у залі суду, призначивши засудженому дворічний випробувальний термін.

— З вироком не згодний, — каже Ігор Анатолійович. — Я намагався оживити завод і не мав жодних власних інтересів. Якби підприємство зупинилося, ми додали б до мільйонних збитків і боргів іще величезні суми. До того ж, я мусив виконувати договірні зобов’язання перед партнерами. А з рішенням суду про адмінарешт активів заводу мене ніхто не знайомив. Реалізована ж горілка, стверджую, під арештом не перебувала, тому й не було потреби погоджувати її продаж з податківцями...

Не коментуватиму вирок суду, але важко втриматися від далеко не риторичних запитань.

Щоб звинуватити і засудити людину, треба, зокрема, довести мотиви злочину. Невже правоохоронці і суддя справді вважають, що Сухоносов зловживав службовим становищем «з мотивів особистих інтересів, маючи намір показати себе позитивним керівником...»? Це, вибачте, не смішно.

І чому, власне, справу Сухоносова, директора заводу в селі Косарі Кам’янського району, розглядав Смілянський суд? Чому стражі закону утримували Ігоря кілька днів за гратами до вироку суду? І останнє: за яким таким законом суддя Компанієць розглядав кримінальну справу, якщо суддею не був? Як з’ясувалося, термін призначення на посаді судді в нього закінчився за два тижні до розгляду справи. Вітаємо, панове судді, з черговим ноу-хау! Воно, щоправда, не залишилося не поміченим апеляційним судом Черкаської області. Розглянувши апеляцію захисника Сухоносова, суд скасував вирок «у зв’язку з суттєвими порушеннями норм кримінально-процесуального закону» і направив справу на новий розгляд.

* * *

Отака, виходить, турбота про найвищу цінність — людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. А тим часом Генеральний прокурор України на всіх практично зустрічах нагадує підлеглим про дотримання Конституції, повагу до співгромадян, чуйне і об’єктивне до них ставлення.

Схоже, його не всі чули у Смілі.