Мабуть, у кожної людини є яскраві спогади про Різдво і власні версії його святкування. А народні депутати України від Українського народного руху вирішили поділитися ними.
Ігор ЮХНОВСЬКИЙ:
— Різдво в нашій родині завжди було велике свято. Воно починалося зі святої вечері, обов’язково з кутею та дванадцятьма стравами. Це передусім вареники з капустою та грибами, присмачені олією, засмажена з цибулею риба та інші страви. Коли мої діти були малі, я звичайно вдягався в Діда Мороза — брав у дружини велику білу шубу, прилаштовував бороду і роздавав дітям подарунки. Дітвора завжди кланялася й дякувала Дідові Морозу. Але одного разу мій син низько вклонився, побачив черевики і запитав матір: «Мамо, а чому в Діда Мороза такі самі черевики, як у батька?».
Сергій ОЛЕКСІЮК:
— Напередодні Різдва вносили дідуха в хату, під святкову скатертину стелили сіно, а по кутках столу клали часник — для запоруки врожаю та як оберіг від злих духів. Усі страви подавали на стіл у певній послідовності. Наприкінці — кутю. Хоч би де ми жили, — чи в Казахстані, куди родину вислали за зв’язок батьків з ОУН і де я провів перші сім років життя, чи в Україні, — ми завжди святкували Різдво. За радянської влади на селах були так звані «заградительные отряды», які ловили дітей під час колядування, а потім обговорювали їхню поведінку на батьківських зборах.
Ігор ТАРАСЮК:
— У нашій сім’ї Різдво святкують дуже консервативно. На цьому святі діти й батьки неодмінно мають бути разом. Ми сідали за стіл, батько читав молитву. Зберегли цю традицію досі. Я виріс у радянські часи, але після сімейної вечері батьки відпускали нас колядувати. Давали по 20—30 копійок і ніколи не забирали їх, то були наші кишенькові гроші на розваги. А під час колядування могли заробити аж п’ять-шість карбованців.
Юрій ШИРКО:
— На Різдво ми всі приїжджаємо до батьківської хати. На Святвечір завжди дотримувалися стародавніх традицій — це була пісна вечеря, яка складалася зі страв із сушеної риби, грибів, капусти і, звичайно, куті. Неодмінним атрибутом цього вечора є дідух, який в’язали з колосків жита чи вівса. На Різдво всі вставали о п’ятій ранку і йшли до церкви на службу. Після служби починався різдвяний сніданок — за святковим столом збиралася вся родина. А потім усі чекали колядників — зранку дітей, у післяобідню пору — хористів. Це вважалося добрим знаком і свідченням того, що родина доброчесна і поважана серед місцевої громади. Ввечері зазвичай обмінювалися «родинними походами»: є така традиція — на Різдво діти обов’язково мають відвідати обох батьків, а хрещені батьки — хрещеників.
Валерій АСАДЧЕВ:
— У дитинстві, коли я жив у бабусі в невеличкому містечку Радуль, головною розвагою свят були колядування-щедрування, а в студентські роки — «капусник». Готували його заздалегідь, але завжди він був приємною несподіванкою, адже під час його проведення траплялися різні веселі і курйозні речі. Тепер і Різдво, і Новий рік для мене — насамперед добра нагода присвятити час своїм найдорожчим людям. Цього дня ми зазвичай разом збираємося за великим столом, спілкуємося, жартуємо, куштуємо мій фірмовий «наполеон», співаємо різдвяних пісень (улюблена, звісно, «Христос народився, славімо його!»). А от поколядувати, як у дитинстві, в Києві ніяк не зберуся!
Записали Ірина ЛЯННА,Олександр БАБАК,Тетяна ЦИБА.
