Кожен звір має жити в парі

Завдяки цій програмі Ялтинського зоопарку, після трьох років самотності, коли він спостерігав, як у сусідніх «сімейних» вольєрах народжуються тигренята, ведмежата, левенята, мавпенята, страусенята, павичата, фазанята, леопард Котя днями діждався своєї нареченої...

Самка амурського леопарда виявила до Коті особливу приязнь. А він — до неї та її дитинчати, з яким наречена прибула до нього від господарів. Турботливі господарі зоопарку «Казка» Олег і Оксана Зубкови сподіваються, що невдовзі тут обов’язково з’явиться ще одне маленьке леопарденя. Для цього створили всі умови: зимує нова сім’я в достатку і теплі, за склом. У світі популяція амурських леопардів налічує приблизно менш як сорок тварин. Тож поява нового леопардика жадана для всіх: і родини Коті, й працівників «Казки», і відвідувачів першого в Криму, досі єдиного в Україні і державах СНД такого успішного приватного зоопарку. Вже також підшукали пару для зебри й шимпанзе, невдовзі має з’явитися і слон з подругою.

Не віриться, що п’ять років тому тут, світячи ребрами, сумно очікували їжі вічно голодні віслюк, гірський козел, дві кози, два яки і кілька ведмежат. А павичів і цесарок розікрали. Колишній директор, знаючи доброту і любов Олега до тварин, сам умовив зайняти його місце, а єдиний на той час на всьому Південнобережжі зоокуток у селищі Лівадія на законних підставах приватизувати.

На придбання занедбаного белебня пішли всі заощадження. Каторжною працею сім’я чотирьох ентузіастів перетворила звалище, через безплідність віддане в оренду радгоспом-заводом «Лівадія», у справжній ботанічний сад з кипарисовими алеями, секвойями, пальмами, ялинками, понад сотнею видів субтропічних рослин, сотнями плодових дерев, клумбами, на яких понад дві тисячі одних лише троянд.

Лише сам — у минулому киянин, випускник керченської «мореходки», а тоді столичного вищого військово-морського училища, котрий з колишнього «човника» виріс до директора солідного турагентства, яке кинув, бо через вплив наслідків чорнобильської біди здоров’я рідних вимагало негайного переїзду до Криму — Олег Зубков знає, чого коштувало перетворити колишній жалюгідний звіриний «бомжатник» на престижний зоопарк, що відповідає європейським стандартам, який занесено до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України з видом діяльності — ботсади і зоопарки. Тоді як майже всі державні зоопарки у великих містах ледве зводять кінці з кінцями, а сусідні живі куточки на Грушевій галявині, в Алушті, Алупкинському і Фороському парках припинили своє існування, Олег зумів відстояти генеральний план реконструкції «Казки», оформити відведення їй 2,5 гектара землі, створити справжній оазис для звірів з просторими, затишними і чистими вольєрами під черепицею, вигульними двориками, ветеринарним кабінетом, карантином і сховищами для кормів, водними каскадами і озерцями для тварин й ігровими майданчиками, кімнатами сміху і кафе — для дітвори.

А скільки довелося воювати колишньому військовому з тодішнім ялтинським чиновництвом, яке видало наказ виконкому закрити зоопарк. Воно ніяк не могло второпати, чому Зубков узявся будувати на кам’янистій, але дорогоцінній землі узбережжя не казино чи крутий ресторан для відпочивальників, не віллу, чи котедж собі, а ціле містечко для тварин. Переслідування припинилися лише після того, як у відповідь на черговий штраф (на суму якого можна було годувати звірів цілий місяць), виписаний ялтинськими податківцями, що звично присікалися до дрібнички, Олег, так і не удостоївшися у фіскальників прийому, привіз до них своїх сімох мавп з плакатами: «Панове чиновники, будьте людьми у ставленні до тварин!» ще й пообіцяв привести завтра тигра, ведмедя і верблюда, а коли продовжуватимуть вставляти ломаки в колеса — то й усіх своїх диких друзів. Відтоді чиновники називають його Мауглі  і свої «курортні порядки» в Олегових «джунглях» встановлювати не наважуються. Ще раніше закінчилися візити й некабінетних рекетирів, яким на запитання: «Де золото?», молодий директор показав свої вічні мозолі та пояснив, що «даху» не має й не матиме, а оббирати зоопарки так само негоже і соромно, як приміром, дитсадки.

Сьогодні тут майже півтисячі звірів і понад сто видів пернатих. За планом Олега Зубкова, колекція «Казки» має вирости до понад тисячі тварин і птахів.

Щоб невідлучно опікуватися «братами нашими меншими», сім’я «зоовласника» разом із двома синами-помічниками живе цілий рік у будівельних вагончиках. «Білої» і «чорної» роботи стільки, що навіть ніколи відвідати свою двокімнатну ялтинську квартиру. Київську продали, та ще й досі з боргів не вилізли: спробуй прогодуй таку дику ораву. За кормом доводиться об’їжджати мало не всі села півострова, нещадно торгуватися за кожен шмат м’яса, кіло яблук, буряків, капусти, зерна, бадилля... А попереду ще й будівництво капітальних споруд для нових мешканців. Сьогодні зоологічну експозицію постійно поповнюють верблюди, поні, ослики, на яких можна покататися; відкриті для спілкування, але закриті за гратами — мавпи, леви, тигри, ведмеді, рисі, єноти, вовченята, лисенята, австралійські страуси, африканські ватуми, орли, грифи; територією прогулюються павичі, цесарки, лебеді, безліч яскравих карликових курей. Приїздять вони сюди на новосілля з Асканії-Нової, Київського, Харківського, Миколаївського, Черкаського зоопарків, численних приватних колекцій. Місця вистачає всім, адже «Казка» не лише ратує за збереження рідкісних тварин, але й рятує багатьох їх від загибелі. Лише завдяки доброті дивом врятували тут і виходили рідкісного білоголового сипа. Хронічного алкоголіка — макаку-резуса Джона, який в барі розважав публіку тим, що безперестанно пив горілку і палив цигарки, тут відучили від згубних звичок, дозволивши зрідка лише пляшку пива у спеку. Врятували від смерті циркового ведмедя Марсика, якого збиралися усипити за агресивність. Залікували рани величного, рідкісного нині гірського грифа, який поранив крило об високовольтну лінію електропередач. Червонокнижного хижого птаха, який живе лише в Криму, назвали Гришею. Днями у нього з’явився товариш — дворічний чорний гриф. Геть виснаженого, його легко зловили орнітологи. Вони передають колишніх господарів гір у зоопарк, який став останньою надією поранених, хворих і знесилених птахів. Фахівці кажуть, що кількість чорних грифів у вольєрах нині обернено пропорційна їх чисельності на волі, де на них полюють двоногі хижаки з рушницями, капканами і петлями, а техногенна діяльність цивілізації відбирає останні шанси вижити. За недавніми спостереженнями, цього року в Криму зауважено лише два (!) гнізда чорного грифа, а на останній прикормці м’ясними відходами їх було помічено тільки сім (!) особин. А ще десять років тому цих гордих птахів з понад двометровим розмахом крил налічували більш як 120. Виходить, що доля останніх у світі екземплярів чорного грифа — колишньої окраси кримського неба і гірських скель — стала залежати від того, чи зможуть вони розмножуватися у вольєрах ялтинського зоопарку «Казка».

Бо в голодній неволі сімферопольського зоокутка в Дитячому парку про це й не йдеться: у тісній клітці, де гігантські птахи страждають від атрофії м’язів крил, які їм ніде розправити, навіть виживання цього вимираючого виду перебуває під питанням. А на будівництво просторого вольєру немає коштів: спромоглися лише відвести місце і чекають спонсора, який допоміг би і сімферопольцям спостерігати цих рідкісних птахів, як в Ялті — практично у природних умовах.

Олег Зубков, котрий узяв шефство над великою дикою сім’єю, любить повторювати: «Звірі мають жити в людських умовах».

Сьогодні до його голосу прислухаються: він став віце-президентом Української асоціації зоопарків і акваріумів, улюбленцем телевізійників, газетярів і дітвори, а зоопарк — місцем охорони диких тварин від «цивілізованої» діяльності їх старших братів — людей. Його визнано зразковим серед зоопарків Центральної та Східної Європи.

Нині біля входу до «Казки» продають корм для звірів, і кожен бажаючий може купити його і пригостити дитинчат природи. Почастішали тут і дні відкритих дверей для бажаючих подружитися з мешканцями звіринцю: це коли автобус з написом «Зоопарк» підвозить і відвозить дітвору безплатно, а квитків на воротах не питає ніхто.

Крим.