РІЗДВЯНІ ІСТОРІЇ

— Щоразу напередодні зимових свят у моїй душі якесь сум’яття. Почуваюся ніби між двома Різдвами —католицьким та православним. Річ у тім, що моя бабуся Ольга Яківна (мамина мама) була полькою. Бабуся — тонка, романтична натура — народилася 25 грудня за старим стилем. Ось і виходить, що нібито і на католицьке свято, і на православне (за новим стилем)... Ці дні я не так святкую, як відчуваю духовно. Різдво — це тихе полум’я всередині душі. Та й не люблю я довго святкувати. До того ж нинішні щоденні торжества якось нівелюють головну подію зими. Ці всі презентації, церемонії нагородження... Було б добре, якби в житті було більше аскетизму. А так воно переобтяжене інсценуваннями свята. Часом хочеться закритися й нічого цього не бачити... Ховаюся в професії.

— Моє раннє дитинство минало в селі. Тому про різдвяні обряди знаю не з чуток. Тоді в мене був дзвіночок, а в мого брата — акордеончик. Мама шила нам костюми, ми ходили по сусідах і колядували. У такий спосіб трохи заробляли.

Звичайно, в ті часи нас змушували забути про релігійні свята. Замінили нам Різдво Новим роком. Зате моя дочка Діана — вже інше покоління. Вона до Різдва ставиться серйозніше. Усе вертається на круги своя...

Як святкуємо? Моя дружина Марина завжди геніально створює святкову атмосферу. А цього року ми вирішили трохи відпочити від роботи — полетіти на Різдво в Єгипет. Тож свято в нас буде екзотичне. Ми з дружиною солідарні в головному, що стосується віри: мати Бога в душі, жити по совісті.

— Різдво — моє улюблене свято. Я з дуже віруючої родини. Коли в радянські часи на релігійні свята під церквами чергували «цербери», котрі дивилися, хто ж то ходить до храму, наша сім’я дотримувалася всіх обрядів. І кутя, і качка, і всі-всі належні страви у всі роки були на нашому столі. Нам тоді ніхто не заважав вірити, а нині тим паче. Звичайно, Різдво для мене —свято родинне. Я ніколи не працюю в ці дні. Як завжди, піду в Києво-Печерську лавру.

— Дуже люблю це свято. І хоч би як я зустрічала Різдво, для мене воно завжди особливе. І пов’язане з родиною і давніми українськими традиціями. Обов’язкові 12 пісних страв, молитва перед і після вечері, тарілка з кутею для тих, кого вже немає з нами. Різдво — це містерія, яка спонукає людей думати про хороше й ставати кращими й щирішими.

А святкувати його доводилося по-різному: і у великій компанії, і одного разу навіть на самоті (я тоді всю ніч проплакала). Адже і життя по-різному складалося.

Цього року ми всією родиною їдемо в Карпати, де живе моя свекруха. Буде цікаво й весело. Обов’язково завітаємо до брата чоловіка, він — священик у знаменитій Криворівненській церкві. На жаль, я пробуду там лише три—чотири дні. А хотілося б залишитися і на Василя, і на Водохреще.

— Це світле свято пам’ятаю з дитинства. У селах його відзначали і в радянські часи. Не була винятком і моя Двірківщина, де мешкав з мамою, дідусями та бабусями, численною ріднею. З Києва приїздив тато, котрий служив там в армії. На Святвечір за одним столом збиралась уся наша велика родина. Було весело й радісно.

Тепер, коли граю в Італії, доводиться двічі святкувати Різдво. На Заході це 25 грудня. Не забуваю і своє. Добре що поруч мої мама й тато. А за допомогою телефону маю можливість привітати рідних і друзів. Щоправда, у нас триває чемпіонат, тож особливо не розгуляєшся. Але головне, щоб у твоїй душі було щось світле, щоб були віра, надія і любов.

Зі святом усіх вас, дорогі співвітчизники!