Говорить Григорій Антонович Гаращенко, ветеран війни, 1919 року народження, новий 1933-й рік зустрічав у селі Яблунька Поліського (тоді Кагановицького) району на Київщині.
— Як відзначали Новий рік? Та ви що?! Не було чим відзначати. Тим паче, що перед тим, восени, вирішено було ліквідувати хутірські колгоспи. Цим займалися червоноармійці, все позабирали, отже, до нового року на нашому хуторі Грива із 70 дворів половина вимерли. Пригадую, після нового року була відлига, і люди кинулися на Вільчу, де на складах гнив вивезений хліб. А енкаведисти зустрічали їх там зі зброєю, моєму братові прострелили руку. Я ходив до школи в Яблуньці, там були чудовий завшколою (по-нинішньому директор) Іван Степанович Кордун, учитель Гірник, учителька Ксенія Іванівна Кириченко. Вони якимось чином знайшли змогу підгодовувати учнів прямо в школі. Багатьох із нас це врятувало, але не всіх. Той чи той учень уранці не приходив до школи. Директор казав: «Грицю, збігай, подивись, що там?» Я прибігаю, а там у хаті всі померли, а піч ще тепла! Коли восени 1933-го почався новий навчальний рік, нас у класі лишилося із 24 учнів рівно половина. Кордуна дуже шанували в селі, коли він ішов вулицею, навіть старі люди знімали перед ним шапки. Ото він нас урятував. А його не врятував ніхто: згодом його й Гірника розстріляли як ворогів народу, а Ксенію Іванівну кудись вислали...
