Незабаром ще одне недремне око може додатися до контролерів за «невидимками» — «топтунами», «операми» чи прозваними ще інакше оперативними працівниками міліції, СБУ та низки інших силових структур. Таке може статися внаслідок схвалення парламентом запропонованих народним депутатом Іваном Вернидубовим змін до Закону «Про оперативно-розшукову діяльність».
Повноваження неабиякі. В разі схвалення норми районний чи міський прокурор або уповноважені на те прокурори управлінь і відділів вищих прокурорських структур також матимуть право входити до всіх приміщень органів оперативно-розшукової діяльності, перевіряти розпорядження і накази, скасовувати незаконні постанови про порушення або закриття відповідних справ чи про їх поновлення, перевіряти скарги на «оперів». А найголовніше — давати письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів в інтересах кримінального судочинства, про розшук безвісти пропалих осіб. Тобто повноваження, якими досі наділене лише вузьке коло прокурорської еліти, — Генпрокурор із заступниками, прокурори областей, АРК та прирівняні до них або уповноважені ними особи. За цією елітою, у тому числі заступниками відповідних прокурорів, пропоновано залишити лише право опротестовувати незаконні постанови судів про дозвіл або відмову на здійснення оперативно-розшукових заходів та надання згоди на продовження строку проведення цих заходів.
Колись, запроваджуючи чинне нині обмеження для прокурорів, законодавці виходили з міркувань убезпечення можливого витоку цієї специфічної конфіденційної інформації шляхом звуження кола осіб, яким вона доступна. Логіка зрозуміла. Але, як засвідчила практика, натомість втратили в контролі за діяльністю «оперів».
Для довідки: в Україні оперативно-розшуковою діяльністю мають право займатися підрозділи МВС, СБУ, Прикордонних військ, Міністерства оборони, Управління державної охорони, податкова міліція (ст. 78 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Останнім часом на таке право претендує (подано законопроект) і Держмитслужба.
Порядний і законослухняний «опер», звісно, не потребує додаткового контролю. Тим паче з боку тих перевіряльників, які можуть бути, ніде правди діти, і «зайвими вухами» своїх грошовитих клієнтів. Недаремно у пояснювальній записці до законопроекту І. Вернидубов зауважує, що коло причетних до діяльності «оперів» і без того широке у самих правоохоронних органах, які мають право займатися такою роботою. А отже, натякає, що коли комусь і закортить довідатися про те, хто за ним «ходить» (слухає), що «винюхує» — може знайти «Іуду» і в самому відомстві. Водночас, вважає законодавець, завдяки схваленню його пропозиції буде ще одна можливість дисциплінувати оперпрацівників, «а це преважно молоді люди без достатнього професійного досвіду», надійніше утримувати їх у правовому полі.
Ця, здавалося б, вузькопрофільна тема діяльності оперативно-розшукових підрозділів не залишила байдужими наших читачів. Особливо тих, кому «в печінках сидить» специфічне клацання у службовій чи домашній телефонній слухавці, кому набридли підозри (і не завжди небезпідставні) щодо підслуховувальних «жучків» у кабінеті або «тіні» невідомих молодиків дорогою на роботу чи з неї. Пригадаймо численні заяви народних депутатів про стеження за ними оперативних служб, а отже, виконання цими органами непередбачених законом функцій, у тому числі політичного «сиску». Доречно згадати про скандал з протизаконним стеженням за колегами-журналістами Георгієм Гонгадзе чи Олегом Єльцовим. А який страшний образ цих служб постане, якщо підтвердиться легітимність плівок майора Мельниченка! Остання новина — затримання Генпрокуратурою одного з оперпрацівників УБОЗУ за начебто підкладання наркотиків під час обшуку бізнес-фірми К. Григоришина (про свавілля, виявлене свого часу до депутата Сивковича, вже й не кажу).
Громадський контроль за цією специфічною діяльністю практично неможливий. Тому багато хто сподівається на підтримку парламентом нової норми, адже і депутатам, і їхнім виборцям у таких питаннях, як то кажуть, доводиться дмухати на холодне.
Хоча й противників норми також не бракує. Сьогодні, нагадують вони, щоб накинути оперативний невід на людину, керівництво райвідділу міліції мусить виходити на обласний рівень, надавати вагомі докази облпрокуратурі й отримувати згоду там. Хоч би як там було, та в «розкладах» на районному (містечковому) рівні оперативні служби використати тишком-нишком сьогодні важче, ніж у разі, коли районний прокурор отримає право давати дозвіл на проведення ОРД. Мають рацію і ті з правоохоронців, хто киває на силу-силенну різноманітних комерційних структур, насамперед охоронних, чиї люди, незважаючи на заборону, також активно експлуатують «оперний простір», і їх нова законодавча норма не торкнеться. Також проблема, але це вже дещо інша тема.
