Війна курінню

Добре відомо, що всі форми вживання тютюну, а також дія на некурців продуктів його згоряння (пасивне, або вимушене, куріння) значно впливають на захворюваність і передчасну смерть, спричинену більш ніж 20 хворобами.

Доведено, що поєднання куріння з підвищеними артеріальним тиском, рівнем холестерину в крові, низькою фізичною активністю збільшують ризик розвитку серцево-судинних захворювань.

Тютюновий дим містить декілька тисяч небезпечних для всього живого речовин, які осідають на предметах, одязі, продуктах харчування і становлять загрозу для навколишнього середовища.

Більшість досліджень свідчить: ризик виникнення захворювань пов’язаний як із кількістю викурених сигарет, так і з тривалістю куріння. Тому зниження вмісту нікотину і смол у сигаретах дає змогу знизити ризик розвитку захворювань у людини.

Крім того, шкідлива звичка впливає на тривалість життя: 35-річна жінка, яка палить, живе на п’ять років менше за ту, яка не палить; а такого ж віку чоловік — на сім.

Життя українців значно коротше, ніж більшості народів світу. Смертність наших людей працездатного віку значно вища, ніж у Китаї, Індії, інших країнах Азії, Північної Африки і Латинської Америки.

За розрахунками вчених, серед півмільйона померлих чоловіків середнього віку (35-65 років) у 42 відсотків причиною смерті було куріння.

В останні три роки через куріння щорічно помирало 120 тис. чоловік. Іншими словами, кожні 4,5 хвилини гине людина. Кількість смертей, пов’язаних з курінням, серед чоловіків середнього віку, померлих від злоякісних пухлин, становить близько 60 відсотків, від серцево-судинних захворювань — 44, від хронічних неспецифічних легеневих захворювань — 70. Курінням спричинено 90 відсотків усіх смертних випадків захворювань на рак легенів.

У нашій країні курять близько 50 відсотків чоловіків працездатного віку і 25 — жінок. Викликає тривогу збільшення кількості дітей та жінок дітородного віку, які курять. Так, починаючи з 11 років майже 17 відсотків українських дітей шкільного віку палять.

Щорічне споживання в Україні сигарет становить близько 70 мільярдів штук, або 1700 сигарет на кожну дорослу людину. Загальні витрати українських курців на придбання тютюнових виробів оцінено в 4,1 млрд. гривень. До речі, бюджет України на охорону здоров’я — близько 7 млрд. гривень.

Треба зазначити, що вітчизняна тютюнова промисловість давно і далеко вже не українська, бо як мінімум три чверті її підприємств належить іноземним компаніям, зокрема американській «Філіп Морріс». Частка іноземного капіталу на спільних підприємствах, що виробляють тютюнову продукцію, сягає 70—95 відсотків.

Іноземні компанії, втрачаючи ринки збуту тютюнової продукції у себе вдома, ведуть боротьбу за право володіння величезним простором України.

Експансію закордонних тютюнових компаній наша країна відчуває протягом останніх років, одним із проявів цього є поширення реклами цигарок. Саме тому в Україні існують лише часткові законодавчі обмеження реклами тютюнових виробів, і змінити ситуацію на краще законодавцям поки що не вдалося.

За розрахунками Всесвітнього банку, втрати від тютюнокуріння для України становлять 2 млрд. дол. США щорічно.

Тим часом, коли в більшості розвинених країн світу встановлюється ефективний контроль над тютюновою промисловістю та вживанням тютюнових виробів з метою зміцнення і поліпшення здоров’я, а число осіб, які курять, різко знижується і, відповідно, знижується смертність від злоякісних та серцево-судинних захворювань, в Україні тютюнова галузь активно продовжує свою діяльність, спрямовану на підрив державної політики в сфері охорони здоров’я.

Треба відзначити, що покращенню ситуації в цій сфері значною мірою сприяли прийняті в більшості країн світу законодавства, спрямовані на посилення контролю за обігом тютюнових виробів, регламентацію їх виробництва і торгівлі. Так, закони, що обмежують виробництво, реалізацію і споживання тютюнових виробів, існують у більш ніж 100 країнах світу, і зокрема в Росії, Молдові, Польщі.

Крім цього, в 1999 році Європарламентом затверджено директиву, в яку включено перевірені міжнародним досвідом заходи, спрямовані на зменшення поширеності тютюнокуріння. Передбачається заборонити всі форми прямої і непрямої реклами тютюнових виробів, в тому числі і благодійну діяльність, упроваджуються законодавчі обмеження, пов’язані з продажем тютюнових виробів дітям віком до 18 років, курінням у громадських і робочих місцях, обмеження вмісту шкідливих речовин в тютюновій продукції, підвищення податків на ці вироби тощо.

У травні 1999 року Всесвітня асамблея охорони здоров’я — член ВООЗ затвердила резолюцію стосовно розробки до 2003 року рамкової конвенції з контролю над тютюном, перший міжнародний політичний документ, покликаний узгодити дії держав у цій важливій сфері. Пропонується встановити стандарти, які країни можуть прийняти для контролю над рекламою тютюну, попередження контрабанди тютюнової продукції, заохочення програм боротьби з курінням та інші заходи.

Отже, основним інструментом боротьби з поширеністю куріння нині, як свідчить міжнародний досвід, є законодавство.

Світовим лідером у сфері розробки антитютюнової стратегії і регламентування діяльності тютюнової галузі вважається Канада.

Вона продемонструвала, що це можливо зробити. Рівень куріння можна знизити, змусивши виробників друкувати на упаковці чіткі попередження про шкоду куріння, підвищивши акцизи на тютюнові вироби, обмеживши куріння не лише в громадських місцях, а й на борту літаків та в приміщеннях. У Канаді дозволено куріння цигарок за 12 м від приміщення. Курці повинні ганьбитися, що не можуть подолати поганої звички, що не дбають за своє здоров’я.

Країна входить до 20 найбільших світових виробників тютюнового листу. Для цієї країни тютюн — не лише важлива товарна культура, а й велика стаття експорту (40 відсотків тютюну, вирощеного в Канаді, експортується). Тому не дивно, що канадський уряд і громадськість подолали чимало перешкод для досягнення успіхів у сфері контролю над тютюном. І, насамперед, протидію з боку фермерів, які вирощують тютюн, виробників тютюнової продукції, що завжди активно виступають проти будь-яких заходів, спрямованих на скорочення обсягів виробництва тютюну та споживання цигарок. Оскільки ці заходи впливають на їхні доходи.

Підсумковий прибуток транснаціональних тютюнових компаній, які діють у Канаді, становить 168 млрд. канадських доларів (123 млрд. дол. США). Водночас загальна сума прибутку цих компаній перевищує розмір доходів державного бюджету будь-якого канадського уряду, як провінційного, так і федерального.

Національна стратегія зниження споживання тютюну вперше була сформульована в 1985 році. Вона мала три головні мети: попередження куріння, зниження його рівня, захист від тютюнового диму довкілля. В межах національної стратегії встановлювалися контрольні (планові) цифри зниження куріння, визначалися пріоритетні напрямки роботи. Так, завдяки значній увазі до молоді поставлено мету зменшити кількість споживання тютюнових виробів на 50 відсотків протягом п’яти років, а протягом наступного п’ятиріччя іще на 50.

Основу стратегії з упровадження контролю над тютюном становили такі заходи: законодавча заборона реклами тютюну і просування тютюнової продукції на ринок; законодавчі заходи, спрямовані на захист молоді від збуту тютюнової продукції, та попередження залучення до вживання тютюну (активна просвітницька робота, допомога тим, хто вирішив кинути курити); економічні заходи, спрямовані на зниження виробництва і споживання тютюнової продукції; регулювання вмісту шкідливих речовин у тютюнових виробах, нанесення медичних попереджень на упаковку тютюнових виробів про шкоду куріння; політика заборони куріння в громадських і робочих місцях для захисту прав і здоров’я громадян, які не курять, тощо.

Досвід Канади

За даними міністерства охорони здоров’я Канади, максимальний показник поширеності куріння серед чоловіків був у 1960 р. — 62 відсотки, серед жінок — у 1974 р.: 40%. Середньодушове споживання тютюну (для осіб старших 15 років) досягло свого максимуму в 1966 році: 2000—3000 сигарет, в тому числі самокрутки.

Нині в Канаді курить близько 6,6 млн. чол. У цілому по країні курців-чоловіків майже 32 відсотки,  курців-жінок — 29. Високий рівень курців серед етнічних меншин (56% індіанців, 72% ескімосів палять).

Зусилля канадців не пропали марно і вони добилися значного успіху в сфері скорочення тютюнокуріння. Так, частка канадців, які курять, у віці 15 років і старших скоротилася з 47% в 1971 р. до 29% в 1993 р., а в 1999 р. їх було 25%. Серед чоловіків курять 27%, серед жінок — 23%. Нині канадські чоловіки викурюють у середньому 21 сигарету, а жінки — 17. Серед молоді у віці 15-19 років курців 28%, у тому числі 28% серед юнаків, 29% серед дівчат.

Усього кинули палити 5,9 млн. канадців (27% населення у віці від 15 років і старших). Причому 4,9 млн. (74%) зробили серйозні спроби кинути (не курили протягом тижня, а то й місяця). В цілому по країні загальна кількість курців продовжує зменшуватися.

У Канаді законодавчі ініціативи, в тому числі з боротьби з курінням, можуть вноситися федеральним, провінційним та муніципальними органами управління. Якщо на одному з рівнів управління не здійснюються необхідні заходи, то ситуацію можливо поправити на іншому рівні. Відомі випадки, коли місцеві органи влади приймали і впроваджували низку нормативних актів стосовно обмеження куріння, хоча урядом цієї провінції відповідної роботи не було зроблено. При цьому, якщо уряд провінції запроваджує обмеження на споживання тютюну, а в муніципалітетах уже діють місцеві норми в даній сфері, то зазвичай застосовується жорсткіша норма. Так, наприклад, після того, як федеральний уряд Канади заборонив розміщувати автомати з продажу тютюнових виробів, у провінції Онтаріо взагалі заборонили сигаретні автомати.

Крім цього, щоб ужиті законодавчі і профілактичні заходи були ефективними, потрібна поетапна, довгострокова і комплексна стратегія, яка включала б:

заборону прямої і будь-якої іншої реклами та просування тютюнових виробів, а також заборону виробникам тютюнових виробів спонсорувати молодіжні, спортивні та інші заходи;

ефективну інформацію про шкідливість тютюну; 

захист прав некурців та створення вільного від паління середовища;

податкову та цінову політику, інші економічні заходи, що не підтримують виробництво і продаж тютюну.

Канадський досвід успішних дій переконливо довів, що важливе значення в захисті здоров’я громадян від шкідливого впливу тютюнового диму, окрім згаданих вище законодавчих заходів, мають ще й тверда політична воля та конкретні дії з боку уряду для контролю над тютюнокурінням, а також ефективна діяльність громадських організацій.

У цілому застосовані канадцями стратегії в сфері контролю над тютюном підходять і для інших країн, у тому числі і для нашої. Такий підхід до розв’язання зазначених проблем, на нашу думку, дасть змогу змінити шкідливі для здоров’я традиційні звички українців та сприяти здоровому способу життя.