Старовинне місто Жовква наступного року відзначатиме 400-ліття надання йому Магдебурзького права
Невеликий райцентр (13 тисяч мешканців) не втратив унікальне і самобутнє «обличчя». Це єдиний в Україні збережений зразок «ідеального» ренесансного міста-фортеці, де кожен камінь дихає пам’яттю про видатних історичних осіб.
За радянських часів місто називалося Нестеров — на честь російського льотчика, який загинув неподалік у роки першої світової війни. Виконану пілотом «мертву петлю» краяни-сучасники вважали недостатньою підставою для найменування королівсько-гетьманського міста, а тому 1991 року йому повернули прадавню назву.
Жовква була збудована наприкінці XVІ — на початку XVІІ століття як укріплене місто—резиденція воєводи Станіслава Жолкевського, і назва його походить від родинного села Жовківка. Місто будували архітектори-італійці, яких наші предки називали по-своєму, і в історію ті увійшли зі знаковими іменами: Павло Щасливий, Павло Римлянин, Амброзій Прихильний. Відтак доля була милосердна до їхніх творінь — місто збереглося. І якщо трішки примружити око, аби не бачити тріщин на стінах, «вічного» риштування на ратуші, кіз і кур на центральній площі, а ще — затулити носа і не нюхати випари стічних вод попід стінами старовинного замку (каналізація міста — у хронічно аварійному стані. — Авт.), можна подарувати собі захоплюючу мандрівку крізь століття, зустрітися з духами великих людей... А надто, коли вас супроводжуватиме безмежно залюблений в рідне місто, вірний лицар-охоронець старовини, депутат міської ради, директор Жовківського центру міського розвитку «Світло культури» Михайло Кубай.
Разом із ним та міським головою Жовкви Петром Вихопнем ми вклонилися місцині, де народився... Богдан Хмельницький. Саме так! І хоча документально цей факт не засвідчений, однак, є в тому певна логіка, на яку спираються жовківчани, зважаючи на історичний перебіг подій. А тому без найменшого сумніву вони встановили 1995 року меморіальну дошку гетьманові України Богданові Хмельницькому — від земляків. А логіка така: Богдан Хмельницький народився 1595 року. Достеменно відомо, що саме тоді його батько Михайло Хміль служив у воєводи Жолкевського. Певна річ, можна припустити, що мама Богдана подалася народжувати сина в інші родинні маєтки. Але який чоловік відпустив би дружину в далеку дорогу без чоловічого захисту? — гаряче переконували мене (як жінку) жовківчани. І я не могла не погодитися з такою переконливою чоловічою логікою. Чого б це я справді залишала такого потужного чоловіка — Михайла Хмеля, — який був настільки довіреною особою, що йому доручили виховувати сина воєводи. Хіба ж не надійно почувалися жінки і вся громада міста під крилом могутнього Станіслава Жолкевського? До слова, свого часу він навіть Москву завоював і впродовж кількох місяців був там старостою. (У Жовкві жартують, що це завдяки йому в Москві постали пам’ятники Мініну і Пожарському, які відбили поляків. — Авт.)
Зовсім недавно дослідникам став відомий факт, що батько Станіслава Жолкевського був православним, а отже, маємо підстави вважати українським коріння старовинної польської шляхти. Зрештою, про це свідчать і надгробні пам’ятники в парафіяльному костелі св. Лаврентія, збудованому на початку XVІІ століття. Тут спочивають тіла і душі родини Жолкевських, а також родини короля Яна ІІІ Собеського. Збереглися чотири надгробні статуї із рожевого мармуру, і можна принагідно поцікавитися в них, чому в Яна Жолкевського — козацький оселедець, чому вбрання Софії й Регіни Жолкевських — східного стилю...
У період найбільшого розквіту (друга половина XVІІ — початок XVІІІ століття) Жовкву вважали одним із найкрасивіших в Європі міст-резиденцій. Тут було п’ять великих монастирських комплексів, єврейський релігійний центр з двома синагогами. Жовківська школа живопису і різьби відіграла провідну роль у становленні барокко на західно-українських землях. У місті донині живуть зворушливі перекази про кохання Яна ІІІ Собеського до дружини Марисеньки, для котрої він будував чудові паркові ансамблі... Пієтет поляків до цієї святині, яку вони називають малим Вавелем, обернувся добрими справами. Силами студентів Варшавської академії мистецтв, які проходили тут практику і виконували дипломні роботи, в костелі виконано багато унікальних реставраційних робіт, на які місцева громада нині коштів не має. А жовківчани відреставрували унікальну трьохсотлітню дерев’яну церкву. Нині в невеликому місті — сім діючих храмів. Влада і релігійні громади докладають чималих зусиль для відновлення пам’яток сакрального мистецтва.
Бути міським головою Жовкви сьогодні — це щось більше, аніж героїзм. Бо те, що залишили нам предки, — живе, але «ледь дихає» і потребує колосальних капіталовкладень. Тим часом місто не може довести до ладу навіть ратушу, де востаннє робили ремонт ще 1932 року. У приміщенні старовинного замку нині розміщені школа, квартири, суд. Подвір’я замку присипане землею, і ці зайві 80 сантиметрів грунту спотворюють архітектурні пропорції. Чи можна зробити щось силами громади без тих осоружних і нереальних мільйонів? Дещо можна. І це зробив, зокрема, той-таки Михайло Кубай, запропонувавши концепцію регенерації історичного ядра міста. Кабінет Міністрів України 2001 року затвердив державну Комплексну програму збереження і відтворення історичного архітектурного середовища міста Жовкви на 2001—2020 роки. Це було одне з останніх рішень уряду Ющенка, а уряд Кінаха «під фінал» розглянув питання про відзначення 400-ліття надання місту Магдебурзького права. Не дуже добрі це прикмети, кажуть жовківчани. Під комплексну програму Жовква цього року не отримала ані копійки, а що буде далі — важко сказати. Однак духи предків підказують рішення. Оскільки місто будувалося як «ідеальне» — в архітектурі і соціальній організації, — можна і варто віддавати його мешканцям в приватне користування не клаптики під магазини, а цілі майнові комплекси, де є умови для житла, праці (майстерні, магазину й т. ін.), транспорту, дитячого майданчика тощо. А отже, чому б не розвивати тут малий і середній бізнес? Натомість власники чи товариства співвласників мали б зберігати історичне обличчя архітектурних комплексів із належним пошанівком до пращурів. Жовківчани відкидають ідею поверхових косметичних ремонтів: королівське місто має залишатися королівським у всьому.
Жовква — «столиця» отців-Василіан, які мають тут потужну друкарню і відіграють неабияку роль у духовному житті міста. Василіани за підтримки владних структур відновили комплекс Крехівського монастиря, що за 12 кілометрів від Жовкви, і нині це — місце паломництва. Туристи їдуть через Жовкву, а тут — ані готелю, ані безпечної для здоров’я точки громадського харчування. У міській казні — вітер свище, бо промисловість міста ледь животіє. Однак старі мури розправляють припорошені пилом століть плечі і, якщо трішки примружити око, можна «побачити» і свиту короля, і юного Богдана поряд із батьком...
Львівська область
