Якими були європейські справи України цього року? Стовідсотково закономірне запитання для держави, що взяла собі за мету євроінтегруватися. У випадку з Україною слід насамперед зазначити, що європейські справи все ще були, і це тішить. Хоча, схоже, жодних позитивно-революційних звершень (і це не може не засмучувати) знову не сталося.

Зокрема, у відносинах з Радою Європи. Однією з найважливіших подій могло б стати припинення процедури моніторингу (тобто нагляду) за дотриманням обов’язків і зобов’язань члена Ради Європи. Цього вже давно добивається офіційний Київ, і у вересні минулого року була навіть ухвалена начебто сприятлива резолюція ПАРЄ. Однак «віз і нині там». Навіть технічної можливості завершити моніторингову процедуру цього року асамблея не мала — жодного разу (хоч як це нетипово!) ПАРЄ не обговорювала питання виконання Україною взятих на себе зобов’язань. Проте, з другого боку, відомою є точка зору доповідачів моніторингового комітету ПАРЄ по Україні Анне Северинсен та Ренати Вольвенд: обов’язки й зобов’язання члена Ради Європи — це не лише механічне ухвалення відповідних законів, а й свобода преси, вільні й чесні вибори, верховенство права і ще багато чого іншого. Обговорення ситуації з нашими обов’язками й зобов’язаннями заплановано на червень наступного року. А вже у січні асамблея має розглянути окремим питанням становище, що склалося в українських ЗМІ.

Відносини з Європейським союзом — омріяною вершиною євроінтеграції України — були також аж ніяк не ідеальні. Можливо, під час довгих новорічно-різдвяних свят нашим стратегам слід подумати над зміною акцентів у діалозі з ЄС, адже цілком очевидно: нав’язливі намагання України отримати асоційований статус вже когось у Брюсселі допекли, когось поки що лише веселять. Це що стосується політики. Щодо економіки, то цього року не справдилися сподівання Києва отримати від ЄС визнання країни з ринковою економікою. Як заявив журналістам голова делегації Єврокомісії в Україні Норбер Жустен, відповідне рішення буде ухвалено (або ні) в Брюсселі десь наприкінці березня наступного року.

2003-й буде також важливим з огляду на процес формування параметрів майбутніх відносин між Україною та вже розширеним Євросоюзом: до кінця першого півріччя Брюссель планує завершити роботу над відповідними документами. Можливо, наступного року відбудеться, нарешті, підписання двостороннього протоколу про приєднання України до Світової організації торгівлі. Щоб отримати «автограф» ЄС, Україні доведеться дещо зробити із автомобільним законодавством, змінити мито на експорт соняшникового насіння та металолому тощо. А, як доводить практика, всі ці питання надзвичайно болючі.

Загалом українські чиновники полюбляють називати вступ до СОТ першочерговим завданням для євроінтеграції України. Однак нинішній рік не приніс втішних результатів і в цьому. «Процес приєднання до СОТ відверто провалений, — заявив новий Міністр економіки і з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський. — За прогнозами західних урядів, Україна може стати членом СОТ не раніше 2010 року, хоча за указом Президента ми повинні були до 2003 року провести всі технічні переговори». Дивно, адже цілий рік з вуст високопосадовців лунали такі оптимістичні рапорти...

Діалог з ЄС. Дослівно

«Це насамперед залежить від української сторони — наскільки ми здатні зрозуміти складність проблеми і вирішити ці завдання... Поза сумнівом, Європейський союз хоче бачити Україну повноправним членом» (Президент України Леонід Кучма про інтеграцію до ЄС на спільній з Хав’єром Соланою прес-конференції, лютий, Київ).

«Порядок денний говорить про те, що ми де-факто асоційований член» (Анатолій Орел, глава зовнішньополітичного управління адміністрації Президента України, перед самітом Україна—ЄС, липень).

«Саме бар’єри внутрішньополітичного розвитку України є на сьогодні тими бар’єрами, що заважають Україні динамічно рухатися до Європейського союзу» (Борис Тарасюк, тоді — голова Комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції, з виступу на парламентських слуханнях, присвячених відносинам України та ЄС, листопад).

«Ми їм про асоціацію, нам у відповідь — партнерство або країна-сусіда. Ми, знову-таки, одностайно про інтеграцію, нам у відповідь — поки що кооперація. Ми питаємо: «Коли все-таки нам буде подано конкретний сигнал?» Вони нам щиро посміхаються і кажуть: «Та двері до Євросоюзу відчинені. Але як у вас з демократією? Як ви боретеся з корупцією? Чи є у вас свобода слова?» (Віталій Шибко, народний депутат України, з виступу на згаданих вище парламентських слуханнях).

«Я переконаний, що 2007 року Україна буде асоційованим членом ЄС!» (Олександр Чалий, державний секретар МЗС України з питань євроінтеграції, під час «круглого столу» «Україна і Євразійське Економічне Співтовариство», грудень). 

«Ми рішуче підтримуємо зобов’язання української влади зміцнювати судову систему, свободу преси, права людини і громадянське суспільство і запевняємо, що співробітництво та допомога з боку ЄС у цих сферах будуть посилені» (зі Спільної заяви за результатами копенгагенського саміту Україна—ЄС, липень)

«Якщо Туреччина з усіма своїми протиріччями отримала право бути кандидатом для вступу до Євросоюзу, то Україна також заслуговує місця в архітектурі ЄС після 2004 року» (Чарльз Таннок, депутат Європейського парламенту, у статті для «Файненшл таймс», вересень).

«Дорога, якою йде нині Україна, не наближає її до європейських інституцій, а навпаки, віддаляє. Треба міняти курс, ми готові допомагати» (Хав’єр Солана, верховний представник ЄС з питань зовнішньої і безпекової політики, на спільній з Леонідом Кучмою прес-конференції, жовтень, Варшава).

«Двері для України в ЄС відчинені, але Київ має переступити через дуже високий поріг, а не зазирати в кімнату і казати, що хоче те й те, насправді навіть не наближаючись» (посол ФРН в Україні Дітмар Штюдеманн, у розмові з журналістами, листопад).

«Будь-які кроки, спрямовані на піднесення наших взаємин з Україною, залежатимуть від того, наскільки сама Україна виправдає наші сподівання» (Емма Едвін, речниця Комісара ЄС з питань зовнішніх відносин, про перспективи набуття Україною статусу асоційованого члена ЄС, грудень).