З часом деякі речі, події, явища, пригоди в житті сприймаємо з нашої, власної вершини дещо по-іншому. Хоча і не завжди. Михайло Олексійович Потебенько все своє свідоме життя провів у вирі бурхливих подій. Посади у нього буди регіонального і державного масштабу. Нині, на відміну від посади Генерального прокурора, робота в нього начебто й спокійніша. Він —народний депутат України. Хоча, знову-таки, як сказати... А от почути від нього оцінку подій минулого, які й нині непокоять громадськість, і оцінку подій, що відбувалися вчора і сьогодні, гадаємо, було б цікаво. На наш погляд, Михайло Олексійович був досить щирий.
— Боротьба зі злочинністю і злочинцями — справа вашого життя. Ваші знання, досвід важливі. Тому, зі сторони, дещо дивно, що ви пішли з посади голови Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, і навіть відмовилися від керівництва парламентським комітетом?..
— Усе має вдосконалюватися, зважаючи на потреби часу. Зазначений комітет відіграв свою роль. Нині законодавець прийняв доповнення до Закону України «Про прокуратуру», якими повернув прокуророві координаційні функції. І це правильно. Навіщо одним і тим самим питанням опікуватися трьом відомствам —Верховній Раді, Комітетові при главі держави і прокуратурі? Це буде лише відволікати керівників відомств правоохоронних органів від їх основної роботи. Я пішов з цієї посади, вирішивши приділити увагу роботі в парламенті.
А щодо керівництва комітетом Верховної Ради України, то головне не в цьому. Для мене достатньо депутатських повноважень для реалізації свого досвіду та знань. А кар’єризм мені не властивий.
— Не можна не обминути питання про вашого наступника — нового Генерального прокурора Святослава Піскуна. Адже вас не може не цікавити подальша доля прокуратури, якій віддали сорок років.
— У Святослава Михайловича є можливості проявити себе на посаді Генерального прокурора. Від нього вимагається витримка, осмислення прийнятого рішення і оприлюднення його, орієнтування на закон. Перед законом ми всі несемо відповідальність. Як молодого прокурора я готовий його підтримати. Поки що необхідно більше витримки і менше критики, яка може призвести до розгубленості молодого керівника. Я буду тільки радий успіхам нового Генерального прокурора.
— У нас останнім часом стільки нових призначень. Якась кадрова революція. Але найнесподіваніше для багатьох — новий голова ДПА. Адже вам доводилися тісно співпрацювати з Юрієм Кравченком, коли він був міністром внутрішніх справ.
— Не бачу в цьому призначенні нічого дивного або нелогічного. Навпаки, впевнений, що вибір Президента на посаду керівника податкової адміністрації був правильний. Юрій Федорович дуже працездатний, грамотний юрист і хороший організатор. І треба віддати належне його здатності відстоювати свою позицію — зважену, обгрунтовану. Вважаю, що не без бажання попередника на цю посаду призначено Ю. Кравченка. І це правильний вибір.
А щодо змінюваності кадрів, то це процес природній, і в цьому я не бачу негативного.
— Михайле Олексійовичу, ваше ім’я не фігурує у великих скандалах. Мало того, коли ви були Генпрокурором, бізнесмени скаржилися на той «сумний» факт, що ви не берете хабарів. Хоча питання не про хабарі, а про те, як вдалося зберегти Ім’я?
— Дуже просто. Якщо керівник не даватиме приводу для недозволеного, ніхто не пропонуватиме. У вогонь добровільно жоден не піде. Хто хабарі не бере, тому й не пропонують. Поведінка людини, здатної до хабарництва, помітна в роботі, її діях, фальшивій поведінці. Необхідна чесність перед самим собою, і це головне з того, що перешкоджатиме хабарництву.
— Які кримінальні справи, розпочаті за вашої діяльності, хотіли б ви бачити розкритими?
— Насамперед усі, без винятку, справи, пов’язані з убивствами, зокрема і стосовно журналіста Г. Гонгадзе. Вбивство — це життя людей, доля сімей, трагедія суспільства.
— Нині ви політик, але ще вчора рятували Генпрокуратуру від тиску і втручання саме політиків і політики. Чи змінилася у вас точка зору на проблему втягування всіх процесів у політичне русло?
— Моя позиція лишається такою, як і була. Якщо тільки прокурор дозволить себе втягнути в політику, дозволить загравання, дезінформацію, то в фіналі неминуче він стане жертвою політики. Адже політика, на жаль, нерідко брудна. Тому прокурор має бути поза всілякою політикою і залежати лише від закону і не більше того.
— 14 грудня цього року на каналі «1+1» народний депутат Г. Омельченко, а раніше в інтерв’ю заступник Генерального прокурора України В. Шокін, недвозначно висловилися про те, що після дворічного терміну нині вбивство журналіста Гонгадзе перебуває в перспективі свого розкриття. Прозирає коло безпосередньо причетних до скоєння злочину та його заплутування в розслідуванні з боку вищих посадовців. Не могли б ви висловити свою думку з цих питань.
— Поки що закінчується восьмий місяць після заяви про те, що через п’ять місяців убивство Г. Гонгадзе буде розкрите. Якщо зважати на те, що справу стосовно слідчого та прокурора району за допущені процесуальні порушення направлено до суду, і в цьому успіх, то я переконаний, що це не ліпший метод для розкриття злочину і не кращі підстави, аби казати про результати розкриття злочину. Я казав і ще раз повторюю, що справа честі слідчої групи встановити виконавців убивства і таким завершенням я не тільки буду задоволений, а й щиро привітаю керівництво прокуратури з цим. А вже після цього не зайвим буде визначитися у відповідальності за процесуальні порушення під час розслідування справи, якщо вони мали місце.
Те, що я ухвалив рішення справу про вбивство Гонгадзе прийняти у провадження Генеральної прокуратури і покласти керівництво ним на одного із заступників Генерального прокурора — О. Баганця, засвідчує зацікавленість у розкритті злочину. Такі рішення приймалися у виняткових випадках, зважаючи на резонансність злочину. І я був переконаний, що Баганець для такої ролі — підходяща кандидатура. Адже в нього достатньо професіоналізму і відповідальності для розкриття даного злочину з використанням можливостей оперативно-пошукових служб відповідних органів.
На жаль, керівника слідчої групи замінено, і сьогодні робити натяки на прогалини попередників просто некоректно. А якщо казати, то слід конкретно називати прізвища і допущені ними порушення. У даному разі — це безвідповідальність. Адже до цього, за всієї заплутаності бази свідків, на початковій стадії слідчій групі все-таки вдалося довести причину смерті та належність трупа вбитому Г. Гонгадзе.
— Тобто, про якусь необ’єктивність з боку керівника групи О. Баганця і підпорядкованої йому групи загалом у розслідуванні справи годі й казати.
— Я не тільки кажу, я переконаний в цьому, і для такого висновку у мене є достатньо підстав.
— Що ви маєте на увазі?
— Будьмо відверті. З публікацій так званих розшифрованих технічних записів, зроблених працівником держслужби охорони майором Мельниченком, нескладно зрозуміти натяки про причетність до злочину Президента Л. Кучми, колишніх міністра МВС Ю. Кравченка та голови СБУ Л. Деркача. А коли так, то наступним за логікою вашого питання, що грунтується на висловлюваннях посадових осіб Генеральної прокуратури, є висновок про причетність до заплутування розслідування справи насамперед керівника слідчої групи. От тут логіка на гнилих домислах. По-перше, О. Баганець за своїми морально-етичними поглядами не та людина, яка може поступитися своїм сумлінням або законом. А по-друге, не в таких добрих стосунках він був з тими особами, на яких роблять натяк щодо їхньої причетності до злочину. І по-третє, у Баганця в період його роботи на посаді прокурора Львівської області були досить добрі стосунки з журналістом Г. Гонгадзе, що не в останню чергу враховувалося мною під час вибору керівника слідчої групи. Я був переконаний і досі маю таку думку: О. Баганець був зацікавлений у розкритті вбивства Г. Гонгадзе і це простежується в усіх його діях. Якоїсь зацікавленості в слідчої групи для необ’єктивного розслідування справи не було і не могло бути. Чи було допущено недоліки в розслідуванні? Так, на початковій стадії. Це і спричинило те, що кримінальну справу було прийнято у провадження Генеральної прокуратури. Гарантую, що за результатами розкриття злочину за прогалини в слідстві винні не уникли б відповідальності.
Не треба бути експертом, аби зрозуміти навіть на підставі аналізу наявних матеріалів недостовірність так званих записів Мельниченка, котрі декому хочеться показати як такі, що відповідають дійсності. Необхідно зосередити увагу на продовженні пошуку об’єктивних доказів і в цій роботі не заважати прокуратурі, зокрема і з боку Верховної Ради.
— А що ви маєте на увазі, висловлюючися про те, що в О. Баганця були не такі добрі стосунки з тими особами, на яких роблять натяк стосовно їх причетності до злочину?
— Якщо вас це цікавить, можу назвати і деталі, тим самим виключити здогадки. Будучи прокурором міста Києва, я брав участь в одній із нарад у Президента України Л. Кучми, де розглядали питання стану боротьби з організованою злочинністю. Там були присутні перші керівники МВС та СБУ, а з Генеральної прокуратури, якщо не помиляюся, заступник Генерального прокурора О. Колінько. Було запрошено підпорядкованих цим відомствам керівників з Києва, Дніпропетровської та деяких інших областей. Тоді О. Баганець був присутній як прокурор Дніпропетровської області. Там я особисто був свідком принизливої критики з боку міністра внутрішніх справ Ю. Кравченка прокурора області О. Баганця. Хоча вся правота була на боці О. Баганця, його не підтримав і Президент. За кілька днів після цього О. Баганець був звільнений з посади обласного керівника, і в підсумку його повернули на посаду районного прокурора. Рішення щодо такого «кидка» приймалося, безперечно, з відома Президента. Це було неправильне рішення для Баганця, але його ухвалили і воно залишило у цієї людини рубець на серці. А тепер нескладно дати відповідь на запитання: чи міг Баганець йти на якісь порушення у справі Г. Гонгадзе в інтересах Л. Кучми та Ю. Кравченка. Але, маючи на меті розкриття злочину, я обрав керівником слідчої групи О. Баганця, виходячи з його порядності, чесності та професіоналізму, будучи переконаним, що він переступить через особисті образи і не поступиться сумлінням і законністю. Знаючи О. Баганця більш як 20 років, я був у цьому впевнений. Тому якісь сумніви щодо його об’єктивності та порядності я категорично відкидаю. Я досі не розгадав ребус, якими справжніми мотивами керувалося нинішнє керівництво Генеральної прокуратури, котре в перші дні своєї роботи звільнило О. Баганця з посади заступника Генерального прокурора, керівника слідчої групи?
— А коли ви видавали наказ про призначення прокурора району О. Баганця заступником Генерального прокурора, ви також, напевно, узгоджували з Президентом України Л. Кучмою це рішення?
— До прав Президента України, згідно з Конституцією, належить призначення Генерального прокурора України, який керується в своїй діяльності Конституцією і Законом України «Про прокуратуру». Решта —прерогатива Генерального прокурора, і цим принципом я постійно керувався. Я був переконаний, що відносно О. Баганця мої попередники вчинили нечесно, і тому вважав своєю честю відновити справедливість. Без усіляких узгоджень своє рішення я реалізував наказом, і про це стало відомо Президентові через місяць. Про жодне плазування, як дехто хоче показати мої дії, годі й думати.
— Тоді, чим пояснити публікацію майора Мельниченка «На дивані у Президента», де саме показано ваші дії як відданість Президентові. Ви знайомі з цією публікацією?
— З Президентом у мене були нормальні, суто службові відносини. Я вже звик не дивуватися спробам приписувати мені те, чого не було і не могло бути. Стосовно того, що мені приписано в публікації начебто з розшифровок записів Мельниченка, то воно навіть на потребує коментарів. Досить сказати, що вислів «газувати» розслідування справи, хоч як це розчарує авторів цього філологічно винаходу, мені як юристові просто не притаманне, і жоден не скаже, що таке слово я колись використовував у своєму лексиконі, а саме «газування» в розслідуванні справ для мене огидне. Як я міг казати, що в прокуратурі є «папери на Чобіта», коли їх там ніколи не було. Як ми могли говорити з Президентом за відсутності об’єкта розмови.
Ну, а щодо моїх прагнень приєднатися кудись, щоб увійти до парламенту, якщо комуністи відмовляться мене включити до свого списку, то тут взагалі маячня хворого. Те, що останнім часом сталося між мною і П. Симоненком, — це одне, але в чесності цієї людини я не сумніваюся, і він чудово знає, що особливих домагань на депутатський мандат у мене не було. Знає це й Президент. Отже, крім фантазії, нічого іншого в публікації немає. Декому не терпиться обгидити Потебенька, бо він не поступливий. Але щоб бути таким, треба бути чесним. Про це я й хочу нагадати авторам фальсифікації та наклепу.
На превеликий жаль, комісія Верховної Ради на чолі з Г. Омельченком працює не на користь об’єктивного з’ясування обставин загибелі Г. Гонгадзе, вона запрограмована на неправдиву інформацію, діє упереджено, і це неприпустимо. У цьому я переконався за текстом начебто моєї розмови з Президентом Л. Кучмою. Ця публікація ніщо інше, як продовження раніше розпочатої фальсифікації. Вважаю, що коли ми хочемо через законодавчий орган досягти об’єктивності, то зазначену комісію треба або розпустити, або її має очолити людина, що не страждає на синдром, м’яко кажучи, необ’єктивності. Від цього залежить і авторитет Верховної Ради, що повинно усвідомити і керівництво цієї гілки влади.
Розмову вели Леонід БРОВЧЕНКО, Любов ГАЙДАК.
