Дипломатія — суто чоловіча професія. Вона в цьому переконана, хоча на практиці все життя спростовувала цю істину. Впродовж 35 років служба державного протоколу в Україні асоціювалася саме з її іменем. Знайомтеся: Галина Науменко. Радник-протоколіст. Статс-дама Шведського королівського двору. Вважає погані манери одним із найтяжчих гріхів української політики. Не виносить суворо напружених облич і зім’ятих піджаків. Уміє вибрати подарунок, гідний королів, і знає, що вдягти на новорічне приймання в Маріїнський палац і навіть в Букінгемський.
— Галино Олексіївно, то що все-таки заведено вдягати на такі заходи?
— Вбрання завжди має відповідати події. Пригадую, як на торішнє новорічне приймання у Маріїнському всі дами прийшли в чорних сукнях. Це було жахливо і неприродно, адже жінка завжди прагне виділитися, вдягти щось вишукане.
— Ви зберегли теплі стосунки з багатьма високопоставленими особами, які побували в Україні. Кого з них привітаєте з Новим 2003-м?
— Список великий. Насамперед привітаю графа фон Басовіц, колишнього посла Німеччини в Україні, колишнього посла Франції... Маргарет Тетчер, звичайно ж.
— Ви казали, що вітати зі святом можна і за допомогою візитки...
— Так. Мені на день народження Тетчер щоразу надсилає сувенір і свою візитну картку. Її ім’я закреслено, а на звороті написано моє. З допомогою візитки можна передати багато чого. Якщо залишена на вашому столі візитка заломлена, це означає: «Я був у вас, не застав, але висловлюю всіляку повагу». Гірше, коли заломлений ріжок її. Це —нагадування: «Ви так і не виконали обіцяного. Я був у вас».
— Мені якось вручили візитку, на якій, окрім імені власника, нічого не було.
— Таку візитку має право давати лише дружина відомого політика. Якщо ж вручив чоловік, це означає, що він перебуває на утриманні в дружини і сам нічого цікавого собою не являє. Певний час я збирала різні кумедні зразки. В моїй колекції є візитка, на якій написано: П. І. П., проректор, професор, одружений, має двох дітей.
— Візитка може багато чого розповісти про господаря. Як, власне, і вибраний ним подарунок.
— Звичайно. Не варто дарувати гостю із Франції сувенір, зроблений у Німеччині. Колись на подарунках розумілися. Королі Швеції та Непалу привозили з України київські фотоапарати, які, до речі, дуже цінували за кордоном. Жінкам за радянських часів ми часто дарували плахтову тканину. Сильвія, королева Швеції, була від неї просто в захваті!
— Галино Олексіївно, з певного часу слово «протокол» в Україні стали надто часто вживати в парі зі словом «прокол». У чому причина?
— У нас думають, що протокол — це серветка, чарка і дорога, якою пройде зарубіжна делегація. Слава Богу, усвідомили, що не можна протоколістам розмахувати руками перед носом Президента: «ви сюди пройдіть, ви — туди». Для цього є спеціальні жести, і їх потрібно знати.
Проблема в тому, що в Україні немає школи дипломатичного протоколу, немає кадрів. Колись я викладала протокол в Дипломатичній академії, але це в минулому... Нещодавно мене запросили американці читати лекції... київським інтернам. Ви не знаєте, чому американців так хвилює наше невігластво?
— Ви вважаєте, що за радянських часів до служби протоколу висували жорсткіші вимоги?
— Авжеж. До того ж нам завжди повідомляли мету переговорів, і ми допомагали досягти її. Інколи протоколісти просто рятували репутацію наших лідерів, як це було в Ватикані. Після польоту Гагаріна в космос уперше в радянській історії наша делегація поїхала до Ватикану. Очолював її Підгорний. Готував візит мій учитель, блискучий протоколіст Федір Молочков. Він побачив у резиденції Папи Римського раннього Ренуара і придумав таку заготовку. Коли Підгорний проходитиме повз картину, він зупиниться і скаже: «Який чудовий Ренуар!». Підгорний справді зупинився в потрібному місці, але раптом випалив: «Який чудовий молодий Рєпін!» Перекладач, треба віддати йому належне, переклав «Ренуар». Але прискіпливий кардинал підійшов до Молочкова: «Пан Підгорний сказав щось інше!». Молочков зметикував і відповів: «Уся справа у вимові. Ви кажете «Парі», ми — «Париж». І з Ренуаром так само».
— Розповідають, що один із колишніх українських послів — не казатиму, в якій країні, — відзначився тим, що постелив у себе в кабінеті килими і всіх примушував на порозі знімати взуття...
— Не можна призначати послами людей, які не мають уявлення про дипломатичну діяльність узагалі і про дипломатичний протокол зокрема. Тут немає дрібниць, тут важливо все: колір костюма, поворот голови, манера триматися, лексика...
Ми весь час кидаємося з однієї крайнощі в іншу. Нині, приміром, роблять акцент на знанні мови і часто призначають послами перекладачів-синхроністів. Вони, звісно, професіонали у своїй справі, і в ООН отримують найвищу зарплату. Але вони привчені передавати чужі думки й інколи не здатні видати власну, оригінальну, ідею.
— Кажуть, що левова частка успіху Путіна полягає в його знанні протоколу.
— Звичайно. В Академії КДБ, яку він закінчив, диппротоколу відведено 250 годин.
— Росія певною мірою виступила законодавицею у протокольній сфері...
— Це не зовсім так. Протокол — це давно усталені й дуже жорсткі правила, і вносити до них щось нове, не ризикуючи бути висміяним, складно. Те, що Горбачов колись на зеленому лужку перед Білим домом махнув рукою і сказав, що він із американським президентом зустрічається «без протоколу», насправді лише передбачений протоколом жест. Це демонстрація того, що сторони вже домовилися.
— Чому в нашої еліти такі кам’яні обличчя? Вони ніби бояться сказати чи зробити щось «не за протоколом»...
— Недаремно кажуть, що найбільші дурниці людина коїть із розумним виразом обличчя. Етикет — не судовий вирок. Його правила дуже прості й доступні. А найперше із них: людина має бути самодостатня. Можна «сидіти на грошах», обіймати дуже високу посаду і здаватися плебеєм. Бо свобода людини, його культура йдуть ізсередини. Якщо ви не знаєте, як їдять якусь екзотичну страву, не гріх і запитати. Але якщо при цьому ви дивитеся на офіціанта поглядом зацькованого кролика...
Я не прихильниця американізму, але завжди згадую Клінтона. Навіть коли спалахнув скандал з міс Левінські, в нього завжди на обличчі була легенька посмішка. Мовляв, я володію ситуацією, а не ситуація мною.
Чому мені так легко було працювати з королями, президентами Франції, Німеччини? Тому що вони все вміли обертати на жарт. Який був чарівний Аденауер!..
— Це у нього в резиденції ви троянди саджали?
— У нього, у нього. За Микити Сергійовича відносини з Німеччиною в нас були непрості, але водночас Хрущов надсилав Аденауеру кримські троянди, які той дуже любив.
— Ви зібрали солідну картотеку всіх зарубіжних лідерів та іноземних делегацій, які колись відвідували Україну...
— Зазначте, неофіційних делегацій! Я дуже хотіла б видати це повне зібрання доказів того, що Україна ніколи не була поневоленою радянською республікою. Україна була зорієнтована на міжнародні організації і відігравала велику роль в ООН. Її відвідували. Скажіть мені, за 10 років незалежності до нас приїхав хоч один король? Ми весь час б’ємо себе в груди: «Ми —незалежні. Подайте нам, суверенним». Та нехай інші про нас скажуть, що ми незалежні. Я вважаю, що про це своєму народові мають нагадувати лише перші особи держави. Та й то один-два рази на рік.
Бесіду вела Ганна ЛУКАНСЬКА.
