«Свинячий ланцюжок»

Колись цей хлопчина вразив не тільки своїх рідних. Нині він — студент одного із вінницьких вузів. Можливо, тому не захотів, щоб називали його прізвище: «Друзі кепкуватимуть, якщо довідаються про те, чим займаюся після занять...» Сім’я багатодітна. Статки — зрозуміло які. Кожну копієчку, зароблену на колядуванні чи продажу городини, опускав у скарбничку, з якої дістати гроші можна, лише розбивши її.

Ще коли навчався в одинадцятому класі, вирішив зароблені за декілька років кошти «пустити у діло». Звернувся до діда з проханням поїхати на базар. «Тільки мамі з татом про це — ні слова». Дідусь подумав, що онук хоче справити собі обнову — купити кросівки чи курточку. А той дорогою каже: «Купимо на всі гроші поросяток». Дід ще не встиг збагнути, про що йдеться, як онук продовжив: «Вигодуємо. Одне залишимо для себе, переробимо м’ясо на консерви — будуть харчі. М’ясо й сало з решти свиней продамо на базарі — матимемо копійку».

Коли того дня батьки повернулися з роботи, у хліві рохкало п’ятеро поросят. Хлопчина справді поліпшив сімейний бюджет. Брати й сестри охоче допомагали йому доглядати паць. Батьки також неабияк раділи, що їхні діти без жодного примусу взялися за конкретну справу.

Про цю сім’ю я довідався від викладача кафедри фізіології сільськогосподарських тварин зооінженерного факультету Вінницького аграрного університету Леоніда Пастернака. На час нашої розмови він саме повернувся із Жмеринки. Леонід Іванович до того ж — науковий консультант Центру навчання та підготовки приватних сільгосптоваровиробників. До міста залізничників їздив на прохання тамтешньої Спілки багатодітних родин, створеної Оксаною Ліпаковою. Оксана Олексіївна ініціювала важливу справу — навчає дітей з багатодітних родин, як ефективно вести присадибне господарство. Тих, хто допомагає батькам доглядати свиней, корів, кролів, гусей та іншу живність, викладач університету навчає, як це грамотно робити. Відсутність таких знань, вважає Леонід Іванович, призводить подекуди до падежу тварин, вони повільніше набирають вагу тощо. А заняття додають дітям упевненості. Мало того, формують почуття господаря, який знає, що, коли і як йому робити у себе на обійсті.

Чотирнадцять хлопчиків і дівчаток, які вже доглядають домашніх тварин або ще тільки хочуть це робити, приходять на лекції Пастернака. Кожен з них, крім почерпнутої інформації, отримав ще й брошурки на тему ефективного ведення присадибного господарства. А сім’я Фаєрчуків — у ній виховується дев’ятеро дітей — не натішиться «царським» подарунком: згаданий центр виділив їм безплатно свиноматку. Леонід Іванович навіть надав консультацію, як правильно облаштувати клітку для тварини, щоб усе робилося «за наукою». «Якою радістю світилися очі у дітей Фаєрчуків! — каже він. — Навіть у дорослих посвітлішали обличчя». До речі, разом з дітьми на заняття, що проводить Пастернак, навідуються й дорослі. Де вони ще можуть опанувати таку науку?..

Велика зацікавленість дітей до ведення присадибного господарства в окремо взятому районі наштовхнула керівництво згаданого Центру навчання та підтримки приватних сільськогосподарських товаровиробників на думку: треба поширити цю справу в межах усієї області. Йдеться про передавання у власність селян свиноматок. Кошти на їх придбання надає центр. Слід уточнити, що створювався він на базі Вінницького аграрного університету спільно з Луїзіанським університетом (США) із залученням інвестиційних коштів з-за океану.

Акцію, яка попервах у декого викликала недвозначну посмішку, назвали просто — «Свинячий ланцюжок». Неодмінною умовою участі в ній має бути допомога дорослим дітей. У договорі, що його укладає адміністрація центру з приватним власником, конкретно зазначаються прізвище дитини, її вік і навіть обов’язки, які безпосередньо покладають на малого газду.

— Дуже важливо, — вважає Л. Пастернак, — те, що цей «ланцюжок» справді поєднуватиме дедалі більше селян, які бажають займатися тваринництвом. Після отримання приплоду двоє маленьких поросят господар повинен обов’язково комусь подарувати — братові, свату, кумові, сусідові — немає значення. Головне, щоб дотримували умови договору, — залучали дітей до догляду за тваринами.

Свиноматок купували у себе в області — в племінному господарстві Літинського району. Тварини, за словами співрозмовника, великої білої породи. За правильної організації годівлі й догляду дають щодобові прирости ваги 700—800 грамів. Близько чотирьох тисяч гривень затратили на їх придбання. Дуже багато мали клопоту з доставкою тварин. Пристосованої для цього техніки поки що не знайшлося. «Смішно сказати, — додає Л. Пастернак, — транспортували свиней у комфортабельному «Форді». Добряче намучилися. Після того поставили питання перед нашим координатором центру про придбання причепів для таких перевезень».

Найбільший приплід отримали у господарстві Василя Андрієнка із села Губник Гайсинського району — 17 поросяток. Підгодувавши їх протягом двох місяців, Василь Михайлович передав дві свинки фермерам —М. Коропцю із села Щурівців та С. Обертосу з Кузьминець. По дев’ять поросят привели свиноматки у господарствах Галини Капустянчик із Степанівки Вінницького району та Михайла Худякова з Кам’янки Теплицького району.

У Бершадському районі господаря, який отримав свиноматку, спіткала невдача — тут зафіксовано падіж поголів’я. Регіональний представник центру (а вони є у кожному районі області) зумів знайти спонсора, котрий закупив аж десятеро поросят і передав їх здивованому господареві. Василь Замковий із села Бирлівки, про якого мова, звичайно, не сподівався на такий подарунок. А ось один із цих господарів у визначений термін не поспішав передавати вигодованого підсвинка. Коли йому нагадали про умови договору, той, знітившися, пояснив ситуацію. З’ясувалося, невдовзі у його дорогого кума — день народження. «Дозвольте, — уклінно прохав чоловік, — зачекати до цього дня. Так хочеться кумові свиню підсунути...» Як було не піти назустріч.

Чутки про акцію «Свинячий ланцюжок» уже «ходять» від села до села. До центру звертається дедалі більше бажаючих узяти в ній участь.

Тим часом, як повідомив заступник координатора центру Юрій Манжула, почала втілюватися ще одна програма, також пов’язана із розвитком тваринництва в особистих господарствах селян. В її основу покладено такий само принцип: передавання комусь отриманого приплоду. У селі Майдані під Вінницею десять сімей отримали у подарунок нетелів. Тварини племінні — голштини чорно-рябої породи, які протягом однієї лактації дають чотири тисячі літрів молока, тому коштують недешево. Коли народиться теличка, господар зобов’язується вигодувати її до парувального віку, а тоді передати комусь із родичів чи знайомих. Якщо на світ з’явиться бичок, його можна продати, а за виручені кошти купити теличку і зробити подарунок. Або залишити бичка у своєму господарстві, а вже під час другого розтелу передати телицю. Юрій Іванович повідомив: за кошти центру закуплено ще 20 нетелів, і тепер вирішують, хто їх отримає.

Щоб полегшити годівлю корів, на прохання керівництва центру Майданівська сільська рада виділила із земель запасу площу під пасовище.

Коментар ректора Вінницького аграрного університету професора Леоніда Середи:

— У нашій області дуже мало фермерів у тваринництві. Тому запропонована акція має на меті частково заповнити таку прогалину. Свиноматок і нетелів передаємо насамперед у фермерські господарства. Водночас навчаємо людей грамотно доглядати за тваринами. Такий підхід неодмінно сприятиме підвищенню продуктивності ведення тваринницької галузі в особистих господарствах селян.

Є ще один дуже важливий аспект у цій справі —залучення дітей до конкретної роботи. На прикладі хлопчика, про якого йдеться у нинішній публікації, можна простежити, як разюче змінюється психологія підростаючого покоління: діти розуміють, що створювати своє благополуччя треба власними руками, не дуже сподіваючись на когось. Ще мене радує те, що діти горять бажанням розводити домашніх тварин. У такому випадку їх не поглине вулиця, у них просто не буде часу, даруйте, на дурниці. Їм лише потрібно трохи підтримки від нас, дорослих...

 

Вінницька область.