Наприкінці листопада Верховна Рада прийняла Закон «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», що передбачає зняття податку на прибуток та ПДВ з усього процесу виготовлення книги. Також звільняються від сплати ПДВ та мита ввізні товари для виготовлення книги. Ці «канікули» триватимуть п`ять років.
Проте думки видавців розділилися: дехто вважає пільги перевагою, дехто — недоліком. Минулого тижня в УНІАН одна за одною відбулися дві прес-конференції, де озвучено аргументи «за» і «проти».
Чому за?
Доходить довго до хохла,
Така вже нація пішла,
Що довго йде, що довго дума...
Цією цитатою з вірша Івана Драча розпочалася прес-конференція тих, хто «за». В ній брали участь Олександр Афонін (президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів), Олексій Дубас (президент Асоціації «Навчальна книга», гендиректор видавництва «Генеза») та Василь Шевченко (директор Видавничого дому «Юридична книга»).
Вони нагадали присутнім, що ще з середини 90-х років Рада Європи рекомендувала ставитися до книги як до духовного продукту. І в питаннях оподаткування в першу чергу. Певні спроби в цьому напрямі в Україні робилися й раніше (Закон «Про видавничу справу»). Водночас пан Афонін визнав, що закон запізнився. Тому, починаючи з 1996 року, Україна не спромоглася видавати щороку більше однієї книги на душу населення (в Європі 12—25 книг). І це не просто статистика. Це втрата культури суспільства.
Нині від усього загалу книжок, що є на ринку, українська становить 10—12 відсотків. За підрахунками ініціативної групи, від нового закону очікується: реальне збільшення обсягів книговидання; здешевлення книги на 14—15 відсотків; перетворення книговидавничої галузі на інвестиційно привабливу, і як результат —модернізація видавничо-поліграфічного комплексу всієї галузі; збільшення кількості робочих місць; вирішення проблем дефіциту підручників та навчальних посібників для середньої й вищої школи.
Для контролю за тим, як це відбуватиметься, утворена експертно-аналітична комісія на чолі з головою Держкомінформполітики Іваном Чижем. До комісії ввійдуть народні депутати, представники міністерств, фахівці галузі.
На запитання журналістів, чи не призведе новий закон до «окупації» України російськими видавцями, які спокусяться нашою дешевизною, пан Дубас відповів, що до таких висловлювань варто ставитися з іронією. Мовляв, українським видавництвам ще треба досягти того рівня поліграфії, щоб ними зацікавилися росіяни. Навіть якщо так і станеться — то слава Богу. Наші поліграфічні підприємства у цьому зацікавлені. Завдяки цьому вони зможуть забезпечити собі нормальні умови роботи. Скажімо, придбають нове обладнання. І через п`ять років галузь зможе працювати у нормальному режимі. Яскравий приклад тому — Росія. Там податкові канікули закінчились, але саме завдяки їм країна ввійшла до першої десятки у світовій видавничій галузі. Тож і українська книга, можна сподіватися, відродиться.
Чому проти?
Потім була прес-конференція «Українські видавці проти пільг!» за участю Віталія та Дмитра Капранових (Видавнича агенція «Зелений пес»). На думку братів Капранових, пільги остаточно знищать українську книгу. Адже сьогодні вона вдвічі дорожча за російську — і це при тому, що в Росії вже рік немає пільг, а в Україні, навпаки, є. З 1997 року наші видавці не платять ПДВ, а з 2002-го податку на прибуток. Отакий парадокс.
Видавці відзначили, що згідно з новим законом від сплати митного тарифу та податку на додану вартість звільняються ввезені в Україну папір, картон та інші поліграфматеріали. При цьому великі видавництва та друкарні, що можуть імпортувати папір для власних потреб, звільняються від податку, а малі та середні, що купуватимуть папір на внутрішньому ринку, платитимуть усі податки. А тим часом найякісніша книжка, і в Україні, і в усьому цивілізованому світі, — це книжка малих або середніх видавництв.
Те, що великий бізнес отримає пільги, а малий — ні, узаконює дискримінацію. Отже, ці норми закону є антиконституційними. Та й держбюджет, який і без того потерпає від нестач, отримає «дірку» в 300—500 мільйонів гривень. Капранови переконані: закон годиться виключно для відмивання грошей і в жодному разі не для здешевлення вітчизняної книги.
А що народні депутати майже одностайно підтримали закон, Капранови пояснюють тим, що одні депутати просто не читали проект, а інші читали і... все одно підтримали. І, таким чином, склали з українських книг вогнище. Видавці звернулися до Президента з проханням не підпалювати цього вогнища — тобто не підписувати закон. Якщо їх не почують, брати обіцяли почати широку роз`яснювальну кампанію. У кожній книжці їхього видавництва буде рекламна сторінка під гаслом «Вони розпалили багаття з українських книжок».
Усім, хто хвалить цей закон, не читавши його, Капранови обіцяли подарувати видану ними книжку Л. Кононовича «Я зомбі», а тим, хто закон читав і все одно хвалить, — книгу «Сучі діти» О. Винокурова.
Коментар. Що після бійки кулаками махати? Але навіть не вдаючись до крайніх оцінок, слід визнати, що згаданий закон таки припізнився. Бо з ним носилися сім (!) років, аж поки книжковий ринок в Україні склався не на нашу користь: книги російського виробника посідають тут 90 відсотків. Спробуй тепер обігнати чи навіть наздогнати Росію. Тому й ставлення до закону неоднозначне. Скажімо, підтримує його наш відомий книгар Костянтин Родик, якого не запідозриш у симпатіях до нашої бюрократії. А ось відома не лише в Україні Олександра Коваль, президент львівського Форуму видавців, заявила на недавніх парламентських слуханнях з питань культури: не треба нам підтримки!
Ситуація подібна до тієї, коли хтось (у даному разі держава) кидає дитя, а потім приходить і каже: «Я твій тато!» Відповідь: «Я вже виріс, мені тебе не треба!» Ми запитали тоді ще голову Комітету ВР з питань культури і духовності Леся Танюка про його оцінку позицій видавців—противників пільг. Він відповів:
— У тому, що сказала Олександра Коваль, для мене нема несподіванок, я її підтримую, вона чудовий менеджер. Якщо говорити про львівський Форум, то там і видавці сильніші, і читачі теж, у них сформована потреба читати українські книжки. За цими книжками на Форум приходять тисячі людей, і прорватися туди важко. А на книжкових виставках у Києві нічого подібного нема. Отже, ситуація дуже неоднорідна. Тому патерналізм держави просто необхідний книжковій справі. Мова не про дотації, в законі йдеться лиш про те, щоб дати змогу нашій книжці стати дешевшою. Тобто ми не даємо їй додаткові гроші, а просто перестаємо її грабувати. Це дурниця, ніби закон «доб’є» українське книговидання —він звільняє книговидання на певний час від зайвих платежів у державу. А це таки допомога видавництвам. Інша річ, що ця допомога має бути ще й адресною. Потрібні квоти: видавництво, що випускає 50—60 відсотків українських книг, матиме один режим, а видавництво, що клепає гороскопи, — інший. Цю градацію повинен розробити Кабмін, тобто, як завжди, йдеться про механізми впровадження закону. А сам закон дуже корисний, і це вже справа видавця — як використати те, що закон йому пропонує.
