Пан Діонізій піднявся на четвертий поверх «у ритмі танго» — легко і граційно. Бо як іще міг прийти чоловік, котрого батько, закоханий в античність, назвав так на честь бога вина. Фантазія батька стосовно імен мала де розгулятися: подружжя Галавіних виховало тринадцятеро дітей, а пан Діонізій в тому списку дванадцятий. 
Ось таку інформацію про нашого читача, який передплачує газету від перших днів, я отримала «з порога». Дякуючи за виграний приз (дитяче пальто), Діонізій Галавін запропонував висвітлити в газеті актуальну проблему, яка нині хвилює його понад усе. Село, розповідав він, спивається, мало не в кожній хаті — самогонний апарат, і оковита стала неодмінним атрибутом буття: і в будні, і в свята. Могорич — обов`язковий «гонорар», котрий нерідко замінює гроші. Без нього і поле не зорати, і врожай не зібрати. І що ж далі буде із хліборобською нацією? Голодом її не виморили, то алкоголем доб`ють? Нині пан Діонізій живе із дружиною в приміському селі Холодноводківці і на власні очі бачить, як деградує селянин. Навіть вервицю із статуї Божої матері хтось зняв...
У родині Галавіних — загалом 25 лікарів: пан Діонізій та його дружина, дочки, зяті, онуки, племінники. Мій гість із словами «якість гарантую» одразу порадив записати телефони дочок — Ірини та Роксолани, які працюють у Львові. У цій родині завше була шана за працею. Щоправда, добрі господарі свого часу поплатилися за «куркульство».
— У 1940 році нас вивезли в Пермську область, але нам і там було непогано. Батько був добрим кравцем, умів випалювати цеглу, мав 80 вуликів. Якби на Сибір дати доброго господаря, то була б найбагатша у світі держава, — вважає Діонізій Галавін. — Скільки там ягід, грибів!
Принагідно мій співрозмовник проголосив оду журавлині й порадив мені та й нашим читачам заготувати відро цих ягід на зиму, і тоді — жодні хвороби не страшні. Треба споживати журавлину по ложці щодня з медом. Бо немає ліпшого природного антибіотика — на всі випадки життя. Наприклад, брата пана Діонізія в Сибіру вкусив енцефалітний кліщ, і саме журавлина врятувала йому життя...
А взагалі наше добре самопочуття (а отже, й життя) рятують добре слово (зокрема, й газетне), працьовитість, зичливість і вміння радіти кожному прожитому дню, навіть якщо цей день минає у засланні. Про таку філософію щастя ми з паном Діонізієм ще поговоримо...