Ні для кого не секрет, що вітчизняна медицина переживає не найкращі часи. Щоб попередити крах цієї важливої сфери, вкрай потрібна негайна фінансова, законодавча та морально-етична її реабілітація. Як сьогодні вижити системі охорони здоров’я і які зміни мають відбутися заради цього в правовому полі держави, про це в інтерв’ю нашій газеті розмірковує народний депутат України, голова Комітету ВР з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Тетяна БАХТЕЄВА.
— Тетяно Дмитрівно, розкажіть, будь ласка, над якими законопроектами нині працює ваш комітет?
У компетенції комітету — закони, пов’язані з найдорожчим, що є в кожної людини — здоров’ям. Тому доводиться багато працювати, щоб якомога краще захистити інтереси наших громадян у цій сфері.
Враховуючи проголошений нашою державою курс на європейську інтеграцію, слід докладати зусиль з метою адаптації вітчизняного законодавства з охорони здоров’я до європейських стандартів.
Нині на розгляді в Комітеті з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства перебуває проект закону про загальне державне медичне страхування.
До того ж ми маємо розглянути велику кількість законопроектів. Основний тут, безперечно, проект закону про Державний бюджет України на 2003 рік.
— Оскільки ви — досвідчений фахівець-медик, що для нас готує ухвалення закону про загальне медичне страхування? Як узгоджується цей закон з положенням Конституції України про те, що в Україні медицина безоплатна?
— Справді, згідно зі статтею 49 Конституції України «в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безплатно». Але зараз фінансування медичних закладів з боку держави — на дуже низькому рівні. Серед усіх «бюджетників» показники із заробітної плати у медиків одні з найнижчих. Вона практично вдвічі менша за прожитковий мінімум і посідає 23 місце серед 25 галузей економіки, відстаючи від зарплати в промисловості більш як на 50 відсотків.
Зберігається ситуація, коли неістотною є різниця в оплаті праці молодшого медичного персоналу і кваліфікованих лікарів, що, безперечно, позначається на престижності професії. А це вже тривожний сигнал для будь-якого суспільства. Лікарі змушені брати додаткові години чергувань, шукати джерела доходів «на стороні».
Отже практично знецінилася праця медичної сестри з середньою спеціальною медичною освітою (її посадовий оклад становить 165 грн.) і лікаря (початковий посадовий оклад — 190 грн.). Виходить, що ціна вищої медичної освіти, відповідальності й професіоналізму лікаря становить 25—48 гривень.
До того ж медичні заклади потребують технічної модернізації, доукомплектування новими видами обладнання, щоб мати можливість на сучасному рівні здійснювати медичне обслуговування пацієнтів.
Великих фінансових вкладень потребують і програми з боротьби зі СНІДом та туберкульозом. Тому ми змушені шукати шляхи, які дали б змогу повною мірою забезпечити матеріальні потреби медичної галузі, а отже, і право громадян України на охорону здоров’я та медичну допомогу. І саме ухвалення закону про загальне державне соціальне медичне страхування ми сприймаємо як один із таких шляхів.
А стосовно неузгодженості закону з Конституцією України, то вихід тут може бути знайдено. Під час доопрацювання даного законопроекту до нього слід внести положення про існування «життєзбережного» рівня медичного обслуговування. Основу його становили б медичні заклади, які фінансувалися б із держбюджету.
Тож було б збережено задеклароване в Конституції право громадян України на отримання медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я безкоштовно.
— Матеріальне становище багатьох громадян України таке, що навряд чи воно дасть їм змогу регулярно робити додаткові відрахування у фонд медичного страхування. У зв’язку з цим постає запитання, чи не будуть взагалі позбавлені медичного обслуговування ті із співвітчизників, хто не робив відповідних внесків?
— На мою думку, саме ухвалення закону, про який ідеться, і має багато в чому сприяти розв’язанню дилеми, що склалася. Однак проект треба серйозно доопрацювати, бо в його нинішньому варіанті міститься ціла низка істотних недоліків.
На мій погляд, законом має бути передбачено багаторівневу систему медичних послуг.
Перший із цих рівнів мають утворювати медичні заклади, які фінансуються із бюджету. Це буде гарантією того, що представники найнезабезпеченіших верств населення отримають медичну допомогу та медичні послуги незалежно від того, чи перераховували вони частину своїх доходів у фонд медичного страхування чи ні.
Другий рівень — це той фундамент, на якому має базуватися вітчизняна система охорони здоров’я. Його основа — загальне державне медичне соціальне страхування. І це — джерело фінансових надходжень у вітчизняну медицину і, водночас, — новий, вищий рівень медичного обслуговування.
Зрештою, має право на існування добровільне медичне страхування, коли за власним бажанням і за наявності певних фінансових можливостей громадяни отримають певні додаткові медичні послуги.
Отже, за умови належного доопрацювання закон враховуватиме інтереси всіх верств населення України.
— Тетяно Дмитрівно, чи не могли б ви пояснити механізм дії системи обов’язкового державного соціального медичного страхування?
— Якщо казати про редакцію даного закону, ухвалену Верховною Радою у другому читанні, то слід відзначити такі основні моменти.
Суб’єктами страхових відносин є застраховані особи (тобто всі ми — громадяни України), представники медичної допомоги (до них належать медичні заклади всіх форм власності), страхувальники і страхувач. Страхувальниками можуть бути як особи, котрі самі забезпечують себе роботою, так і підприємства, установи та організації різних форм власності, органи місцевого самоврядування чи навіть фонди державного соціального страхування, зокрема Пенсійний фонд України. А страхувачем є фонд загального державного соціального медичного страхування.
Механізм страхування полягає в тому, що страхувальники сплачують страхові збори до фонду медичного страхування. Вирахування і виплата страхових зборів здійснюється страхувачем на підставі відомостей про виплату заробітної плати, декларацій про доходи, бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких здійснюється нарахування чи яке підтверджують нарахування заробітної плати чи доходу.
Фонд медичного страхування акумулює кошти, які надійшли. Після цього частину з них спрямовують на формування резерву коштів медичного страхування України, а останні — на фінансування медичної допомоги, яка надається застрахованим особам закладами охорони здоров’я. Останні, отримавши кошти від фонду, мають право самостійно використовувати їх для забезпечення надання медичної допомоги. При цьому вони зобов’язані надавати медичну допомогу згідно зі стандартами медичних технологій в обсягах, передбачених договором про надання медичної допомоги.
Слід також додати, що управління фондом медичного страхування України здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб та представників медичної допомоги через правління фонду та його виконавчу дирекцію. Контроль у сфері медичного страхування здійснює наглядова рада.
Однак є низка недоопрацьованих питань, над якими варто замислитися.
По-перше, необхідно детально виписати в законі систему ідентифікації тих осіб, які платитимуть збори до фонду медичного страхування, для того, щоб такі платники мали гарантії на отримання медичної допомоги в разі необхідності. Можливо, варто розглянути варіант, за якого у свідоцтві про загальне медичне страхування чи в якомусь іншому документі зазначалася б конкретна сума внесків, зроблених пацієнтом.
По-друге, треба передбачити, наявність у структурі медичних закладів, за умови існування медичного страхування державних і комунальних закладів охорони здоров’я. Мабуть, слід подумати і над виділенням окремих категорій людей, які могли б звільнятися від сплати обов’язкових внесків до фонду медичного страхування.
По-третє, ми маємо скрупульозніше працювати над самими термінами, які будуть у новому законі. Треба відрізняти «медичну допомогу» і «медичну послугу», узгодити поняття «загальнообов’язковості» з положеннями Конституції та рішенням Конституційного Суду з цього приводу.
Зрештою, найголовніше питання — управління коштами. В представленому законопроекті воно не є прозорим. Так, справді, створюється правління фонду медичного страхування, спостережна рада. Але чи не стануть вони лише новими елементами і без того великої структури вітчизняної бюрократії?
— Ми весь час ведемо мову про необхідність поліпшення фінансування медичної галузі. Що ви можете сказати про те, якою мірою враховує таку необхідність проект Державного бюджету на 2003 рік?
— Слід зазначити, що запропонований Кабінетом Міністрів проект бюджету не може задовольнити всі ті потреби, що їх на сьогодні маємо в галузі. І це, до речі, стосується не лише охорони здоров’я.
Так, приміром, порівняно з Держбюджетом України на 2002 рік в 2003-му пропоновано зменшити загальну суму видатків на Міністерство охорони здоров’я з 1 млрд. 897 млн. 026 тис. грн. до 1 млрд. 648 млн. 396 тис. грн. Це означає, що лише на 80 відсотків зможуть бути профінансовані програми та централізовані заходи з імунопрофілактики населення. 76 відсотків коштів від необхідного буде спрямовано на централізовані заходи з лікування онкологічних хворих (і це при тому, що онкологічні захворювання посідають одне з провідних місць в низці найпоширеніших захворювань в Україні).
Крім того, мені, як депутатові від шахтарського краю, де поки що, на жаль, залишається складною ситуація з аваріями на шахтах, було дивно дізнатися, що Програма розвитку Державної служби медицини катастроф 2003 року зможе бути профінансована лише на 35 відсотків від потреби.
— Чи передбачається проектом бюджету збільшення заробітної плати працівникам медичних закладів?
— Як зазначається у проекті Держбюджету на 2003 рік, Кабінет Міністрів, порівняно з 2000 роком в 2003-му розмір середньомісячного доходу лікарів зросте в 1,5 разу, а середнього медперсоналу — в 1,6 разу. Однак цього, вочевидь, замало. Адже все одно середня заробітна плата в медичній галузі залишатиметься набагато нижчою ніж прожитковий мінімум. Щоб досягти рівня останнього, її необхідно підвищити, порівняно з планом бюджету на 2003 рік майже на 70 відсотків, не кажучи вже про досягнення середнього рівня оплати праці в промисловості, що потребувало б підвищення на 110 відсотків.
Тому я вважаю, що ми, народні депутати, маємо велике поле діяльності в плані ліквідації всіх зазначених недоліків, які, переконана, ми зможемо здолати і за взаєморозуміння між собою, і в тісному співробітництві з новим урядом.
