Цю землю колись називали Диким полем, хоч археологічні розкопки свідчать, що люди жили тут ще шість тисячоліть тому. Не всі їхні таємниці зберегли своєрідні архіви — прадавні кургани, що, неначе мозолі на долоні, височіють посеред степу.
Знала ця земля кіммерійців, знала скіфів. Хто знає, може, саме тут проходили війська персидського царя Дарія, котрий вирішив помститися скіфам за вторгнення у Мідію.
Пам’ятає край токмацький і таврів, і сарматів, і половців... Це звідси войовничі племена половецькі робили набіги на землі Київської Русі, спустошували міста і села, чинили наругу та кривду над людьми руськими. А влітку 1103-го тут, у долинах річок Кайкулак та Чунгул, руські дружини завдали нищівної поразки половцям, про що розповідає «Повість минулих літ».
Довгий час у краю токмацькім господарювали турки і кримські татари, проти орд яких нерідко в похід вирушали запорозькі козаки. І гуляла тоді тут слава козацька...
Легенди стверджують, що в ті часи в цих степах і злетіло з чиїхось уст слово «токмак». Мовляв, татарські верхівці, завернувши сюди, побачили у водах тутешньої повноводної річки багато риби, а узбережжя аж кишіло дичиною. Тому й кинув хтось: «Токмак...» (із татарської — ситі, нагодовані). Звідси й назва річки — Токмак. Правда, є й інші версії. Токмачити — значить бити, товкти, штовхати. Можливо, малася на увазі конкретна людина, котра була неабияким кулачним бійцем. Адже відомо, наприклад, що село Малу Токмачку в Оріхівському районі заснував козак Токмач.
Токмаччина почала заселятися вже після російсько-турецької війни. Відтоді плуги й розорювали тут незаймані перелоги. На березі річки Токмак у 1784 році виникло перше невеличке поселення з однойменною назвою. Сюди прибули селяни з Полтавщини та запорозькі козаки. Потім, після зруйнування Січі, в цих степах поселилися німецькі колоністи — Катерина Друга запросила в Приазов’я менонітів, чиє віровчення переслідувалося у Прусії.
З того часу спливло більше двох століть. Змінювалися покоління, та незмінним у кожного з них залишалося сподівання на кращу долю. Хтось очікував її, а хтось творив власноруч, прокладаючи шлях іншим. Звісно, я просто не в змозі назвати імена всіх, ким гордиться токмацький край. То — вже історія, новий етап якої почався у 1991-му. Сьогодні твориться її завтрашній день. І він теж потребує зусиль — одвічної роботи рук, розуму і душі.
