Ветеранам Великої Вітчизняної війни, жителям міста Сімферополя
Шановні друзі!
Щиро вітаю вас зі святом — 70-річчям визволення Сімферополя від фашистських загарбників.
13 квітня 1944 року особливо відзначено в історії Криму. Цього дня завдяки масовому героїзму воїнів різних національностей була здобута важлива перемога над гітлерівськими військами — визволено від окупації ваше славне місто, відкрито дорогу до портів південного узбережжя півострова. У боях за Сімферополь відзначилися війська 4-го Українського фронту під командуванням генерала Федора Толбухіна, кримські партизани і підпільники.
Сьогодні ми згадуємо загиблих учасників бойових операцій. Їхні імена живуть у наших серцях, увічнені в назвах вулиць і площ, музейних реліквіях.
Низький уклін живим визволителям міста і ветеранам трудового фронту!
Дорогі сімферопольці, від усієї душі бажаю вам міцного здоров’я, турботи і тепла від ваших близьких, благополуччя і мирного неба!
Виконуючий обов’язки Президента України, Голова Верховної Ради України Олександр ТУРЧИНОВ.
Визволення Сімферополя
13 квітня 1944 року війська 4-го Українського фронту визволили Сімферополь від фашистської окупації, яка тривала 865 днів.
Німецькі війська ввійшли в Сімферополь у ніч на 2 листопада 1941 року. Уже через кілька днів у місті виникли перші підпільні організації. Підпільники встановили зв’язок із кримськими партизанами, передавали їм дані для диверсій і повідомляли про підготовку каральних операцій. Ворожі війська всюди наражалися на опір. Диверсійним групам вдалося здійснити 63 напади на військові об’єкти окупантів, підірвати 11 військових ешелонів.
...16 липня 1941 року на нараді Гітлера з керівниками нацистського рейха про цілі війни проти Радянського Союзу було вирішено, що Крим має бути звільнений від усіх «чужинців» і заселений німцями, стати областю імперії. «Готенланд» — таку назву фашисти вирішили дати півострову. Сімферополь мав стати Готенбургом. 22 червня 1941 року указом президії Верховної Ради СРСР у Криму було оголошено воєнний стан.
У перші дні війни понад чотири тисячі заяв про вступ до лав добровольців прийняли командувачі кримських військ. Була сформована Сімферопольська 51-ша армія, ім’я якої носить нині одна з вулиць кримської столиці. До 4 липня план мобілізації було виконано повністю по всьому півострову. Призваних в армію чоловіків на заводах, у радгоспах, за верстатом і в полі заміняли жінки, діти, старі. Збирали для солдатів теплі речі, здавали кров, гроші, цінності — до фонду оборони.
Гітлерівська окупація Сімферополя тривала 865 днів. У ніч на 2 листопада 1941 року в Сімферополь увійшли фашисти. Уже до світанку в місті почалися перші облави, з’явилися перші шибениці на центральних вулицях, концтабори. А у відповідь був створений партизанський рух.
Ось текст однієї з листівок: «Товаришу! У дні, коли вирішується доля Криму, Батьківщина наказує тобі за муки і страждання нашого народу, за спалені міста і села, за сльози матерів наших — бий окупантів! Бий усюди, де тільки можеш. Бий жорстоко і нещадно. Мсти! Смерть за смерть! Кров за кров! 29.10.43 СПО»
Так описано бойовий шлях «Особливої диверсійної» групи Василя Бабія. Майже всі її члени дожили до визволення Сімферополя. Група складалася з учнів 1-ї середньої школи, котрі закінчили напередодні війни 9-й клас. Улітку 1942 року Василь Бабій, котрий влаштувався на роботу до залізничного депо, перетягнув туди цілий десяток своїх шкільних товаришів. У купах металобрухту хлопці знайшли деталі гвинтівок, змайстрували обрізи. Бабію вдалося зв’язатися з Косухіним, через якого група отримала завдання виявляти склади боєприпасів і пального, збирати відомості про залізничний рух. Для цього потрібно було знати паролі, мати перепустки, знадобилася військова форма супротивника. Паролі та перепустки взяв на себе член групи Василь Алтухов, якого вдалося влаштувати до поліції. Один комплект ворожого обмундирування хлопці одержали через Косухіна. Загалом група Бабія здійснила 23 серйозні диверсії, знищила 80 гітлерівців.
О 5-й годині ранку 12 квітня потужна ударна сила кинулася до Сімферополя. Вона переслідувала ворога переважно уздовж залізниці. Об 11-й годині 13 квітня головні сили подвижної групи рушили в Сімферополь, захопили аеропорт і розпочали бій за залізничну станцію «Сімферополь». Головний загін 197-го винищувального — протитанкового артполку на чолі з майором Лебедєвим на підступах до міста розгромив колону німецьких танків і моторизованої піхоти, що відходила з Керченського півострова. У той день танк Т-34 з бортовим номером 201 командира роти капітана Заргар’яна одним з перших увірвався в місто. Тепер цей танк стоїть на п’єдесталі в Сквері Перемоги в Сімферополі. До 17-ї години (за іншим даними: до 11.00; до 16.00) Сімферополь було визволено від супротивника.
ЦИТАТА
— Ваша національність! Докази, якщо немає паспорта!..
Тих, хто зумів довести, що вони росіяни, звільняли, решту — греків, вірмен, татар, чеченців, черкесів та інших — суворо заносили до особливих списків. Людей виводили із глибоких підвалів, льохів, печер, бомбосховищ...
— Кого ви шукаєте? — запитав я бравого майора в новенькій формі, що не бачила війни, коли він заглянув до нашого убогого тимчасового житла.
— Татар і всяку подібну сволоту!
— Для якої мети?
Хоча я міг би й не запитувати. Тон майора і його нахабний вигляд говорили самі за себе.
— За двадцять чотири години і до... матері експресом за Полярне коло! Я б їх усіх, мерзотників, зрадників, якби моя воля, до стінки і з кулемета!..
Його обличчя і жести говорили за нього більше, ніж слова.
Я був вражений: звідки така ненависть, звідки така жорстокість?
(Із книги фронтового оператора часів ВВВ Владислава Микоші «Я зупиняю час»).