У київському палаці «Україна» відбувся концерт Олександра Розенбаума «Невже це було...». Зазвичай санкт-петербурзький виконавець відвідує столицю у вересні — в річницю Бабиного Яру. Цьогорічний візит до України співак переніс на зиму. Компенсуючи свою відсутність минулої осені (що неабияк розчарувало тоді прихильників його творчості), нині Розенбаум гастролює по всій Україні.
Суботній концерт позначився душевним оптимізмом і впевненістю. В ньому не було переоцінки життя «Вялотекущей шизофрении», дорожнього неспокою «Транссибирской магистрали», жорсткості «Настоящего солдата». «Невже це було...» схоже на теплі спогади в дружній компанії. Навіть про нещасне кохання «Встретились у магазина...» Розенбаум співає без особливого сентименталізму, без надриву, щему в серці, а, як більшість своїх творів, — глибоко, твердо, тверезо. Вкотре зі сцени Олександр Якович читав улюблений багатьма слухачами «Возраст — это состояние души...». Здається, нинішній стан душі Розенбаума —це образ дому, міцного й затишного. Однак, маючи свою фортецю, співак не перестає сумніватися й шукати істину. В пісенних алегоріях автор балансує між життям і смертю, небом і землею, Богом і дияволом. Проте нині він твердо стоїть на ногах. Якщо вчора було «Товарищ Бог, господ пока не знаю», то сьогодні «Мы сидели с Господом в пивной...».
Традиційно на концерті прозвучали пісні, без яких не обходиться жоден виступ співака: «Глухари», «Гоп-стоп», «Расцвели каштаны», «Черный тюльпан». До речі, Всеукраїнська спілка ветеранів Афганістану нагородила Олександра Розенбаума медаллю «За заслуги» ІІ ступеня. Представник організації зазначив, що там допомагав вижити Висоцький, а тут — Розенбаум.
