Скільки живемо у цьому краї, завжди одержуємо свіжі незабутні враження: і від прекрасних пейзажів, що просяться на полотно, і від поринань в історію, який якою багатий край, і звісно від спілкування з людьми. Пізнаєш Рівненщину — ніби у спеку припадаєш до цілющого джерела. Вона вміє чарувати, а ще більше — дивувати. Люди змогли зберегти тут у своїй тендітній первозданності культуру, звичаї, обряди — те духовне начало, без якого не може відбутися Людина...
Але є в області і проблеми, пов’язані з чорнобильською бідою, з від’їздом кваліфікованих кадрів за кордон. Отже, читайте про Рівненщину, пізнавайте Полісся.
Моя знайома — терапевт — збирається до Варшави: там ось уже майже півтора року працює гінекологом її чоловік. Причина від’їзду двох молодих лікарів, які більше шести років пропрацювали в Сарненському районі, — низька заробітна плата, а також складні умови роботи: у лікарнях не вистачає обладнання, ліків.
— Соромно дивитися хворим у очі, коли немає чим їх лікувати, — каже Вікторія. — А тим паче коли знаєш, що в цієї людини немає коштів на придбання ліків. І з таким стикаєшся дуже часто, бо більшість людей зводить кінці з кінцями. Намагаюсь хоча б чуйним ставленням підтримати хворого. Але, як медик, близько беру до серця те, що медицина наша у такому становищі. Не бачимо виходу, тому виїжджаємо до Польщі...
Отож допоки державні мужі, від яких залежить фінансування медицини, розмірковуватимуть, скільки коштів виділити на неї, цілком може статися, що багато досвідчених, упевнених у своїх знаннях та силах лікарів та медсестер виїдуть за кордон. На щастя, факти виїзду молодих лікарів з обпалених Чорнобилем районів Рівненщини (а захворюваність людей тут значно зросла) поки що поодинокі, хоча й без того тут не вистачає лікарів. Допоки в Києві розмірковуватимуть, чи дати гроші на завершення 45-квартирного житлового будинку для медиків і вчителів у Рокитному, поліклініки у Клесові Сарненського району, може статися так, що звідси, як, зрештою, й з інших «чорнобильських» районів, виїдуть навіть найтерплячіші медики.
Про те, що навіть з Рівного, де й умови роботи та проживання набагато кращі і де завжди була проблема з працевлаштуванням лікарів, виїздять за кордон лікарі та медсестри, — годі й казати. Останнім часом масштаби цього явища набули великих розмірів.
— Контракти на роботу в Польщі та Чехії вже уклали п’ятнадцять лікарів і близько тридцяти медсестер Рівненської міської лікарні, — розповідає головний лікар Рівненської обласної лікарні, заслужений лікар України, голова постійної комісії Рівненської обласної ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, у справах сім’ї і молоді Юрій Семенюк. — За укладеними контрактами лікарі одержуватимуть до 2000 доларів. На жаль, від’їжджають кращі фахівці. Вербувальники вже проклали стежку і до обласної лікарні... А далі Юрій Степанович Семенюк, якого на Рівненщині знають як висококваліфікованого хірурга, порівняв зарплату тих, хто працює в лікарні: санітарка одержує 165 гривень, стільки само — медична сестра, яка провчилася у коледжі чи училищі 3—4 роки, лікарі, які прийшли сюди одразу після вузу, — 185 гривень. Хірурги з центру лапароскопічних та малоінвазивних хірургічних втручань, яким завідує Юрій Семенюк, теж не можуть похвалитися високими достатками: лікар першої категорії одержує 240 гривень, вищої категорії, яку присвоюють після 10—15 років роботи, — 265 гривень. Щоправда, є надбавки, але й вони не дають змоги медикам гідно жити — хіба що виживати.
— Цьогорічним бюджетом на потреби медицини Рівненщини (крім зарплати та енергоносіїв) передбачено фінансування лише на 30 відсотків від потреби, а в проекті бюджету на наступний — ще менше. Це не відповідає жодним нормативним документам, — каже Юрій Семенюк. — Звідси — й невтішний стан медицини, відплив кращих медичних кадрів за кордон. Хто ж залишиться в Україні? Хіба наші громадяни не заслуговують на кваліфіковану медичну допомогу?
Питання ці аж ніяк не риторичні.
