Навіть з плином часу проблеми, які виникли внаслідок аварії на ЧАЕС, не стають менш актуальними. Тим паче що хоча й законодавством передбачено низку заходів щодо мінімізації наслідків чорнобильської біди, фінансування ведеться в межах четвертої частини від потреби. Як же все-таки на місцях працюють «чорнобильські» закони? — з таким запитанням звернулася до людей, які знають це із власного досвіду.
Михайло КРИВКО, голова постійної комісії Рівненської обласної ради з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, екології, використання природних ресурсів:
— Якщо реалізація заходів чорнобильської проблематики обраховується фахівцями у 9 мільярдів гривень, а Верховна Рада затверджує бюджет, яким передбачено на ці цілі 2 мільярди, то кому розв’язувати всі ці проблеми? Звичайно, керівникам органів виконавчої влади на місцях. Адже люди читають законодавство, знають свої пільги і справедливо вимагають їх. Ми формуємо українця — борця зі своєю державою за ті пільги, які вона встановила. Якщо ми не можемо забезпечити декларованих пільг, то чи не чесніше було б людям про це прямо сказати. Оскільки бракує коштів на виконання комплексу заходів щодо мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС, то, на мою думку, варто визначитися хоча б із пріоритетними напрямами і забезпечити їх фінансування. Щодо нашої області, то це — найперше профінансувати завершення будівництва другої черги обласного онкологічного диспансеру, де лікування має бути безплатним, як це гарантовано Конституцією. Хоча б для таких хворих.
Олександр КАПІТУЛА, голова Рокитнівської райдержадміністрації, депутат Рівненської обласної ради:
— Ми на місцях бачимо, як працюють ті чи інші чорнобильські закони. Лише один факт. Серед пільг — перелік окремих медикаментів для людей, які перебувають на амбулаторному лікуванні. Більшість набирає ліків за рецептами, вони лежать в їхніх домашніх аптечках, псуються. Водночас у лікарнях їх катастрофічно бракує. Мабуть, варто було б відпускати їх передусім для хворих, яких лікують у стаціонарі.
І ще така проблема. Верховна Рада делегувала повноваження місцевим органам влади щодо формування і утримання всієї медичної мережі на місцях. Це означає, що сьогодні на рівні села сільський голова (а є й такі, які не мають навіть середньої спеціальної освіти) повністю управляє медициною. На мою думку, цю ділянку слід доручити професіоналам — медикам. У нашому Рокитнівському районі забезпеченість лікарями — 53 відсотки. Щоб заповнити цю прогалину, ми щороку направляємо на навчання у медичні вузи випускників шкіл. Вони навчаються за державні кошти. Однак механізму їх повернення у район після закінчення вузу немає. Тому, вважаю, Міністерство освіти своїм хоча б нормативним документом має допомогти нам розв’язати цю проблему.
Леонід КАМЕНЧУК, голова Березнівської райдержадміністрації, депутат Рівненської обласної ради:
— На прикладі нашого Березнівського району наочно підтверджується вірність теорії про шкідливий вплив на організм людини малих доз радіації. Спираючись на результати досліджень учених, які працювали у селах, а також враховуючи різке зростання захворюваності населення, вважаю недопустимим прийняття рішення про виключення населених пунктів району з переліку радіоактивно забруднених територій. Я розумію, що держава сьогодні не в змозі забезпечити виконання всіх передбачених законодавством заходів щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але пріоритетні — газифікація, будівництво об’єктів соцкультпобуту, доріг, водопровідних мереж — слід зберегти, як і з соцзахисту — пільги щодо пенсійного віку, безкоштовне харчування учнів та їхнє оздоровлення, придбання ліків. Для цього не обов’язково залучати додаткові державні кошти — можна піти шляхом більш раціонального використання тих, які виділяють сьогодні, зокрема переглянути доцільність окремих пільг. Скажімо, які чисті продукти може придбати людина за 1 гривню 60 копійок, що в народі називають «гробовими»? Чи не краще було б використати їх на збереження перерахованих мною пільг — набереться чимала сума.
Крім того, радіаційно забруднені райони могли б самі вирішувати багато проблем з мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС. Відродити такі території можна було б, надавши їм статус спеціальних економічних зон з пільговим оподаткуванням суб’єктів господарювання.
