«Нас об’єднує слов’янське коріння, наша слов’янська цивілізація»,

— Звісно, багато чого доводиться створювати по-новому. Ми не так давно стали суверенними країнами. Нам, передусім, треба облаштовувати самих себе. В Росії, наприклад, іде складний процес зміцнення федералізму. А Україна відрізняється цим від Росії —вона унітарна держава. Але в цій своєрідності є своя привабливість. Ми маємо займатися собою, але не втрачати тих, хто нам особливо близький, з ким ми вміємо працювати. Адже економічна інтеграція між Росією та Україною — це багаторічна традиція, що дісталася нам від Радянського Союзу.

Сьогодні найголовніше, щоб не було жодних штучних перешкод, наприклад, з тими ж митами. В умовах глобалізації, з одного боку, розвиваючи власний суверенітет, ми не повинні забувати, що ніхто у світі вижити поодинці не зможе. А об’єднують нас наше слов’янське коріння, наша слов’янська цивілізація.

— Так, є підстави нашим урядам серйозно замислитися над цими проблемами, подивитися, в чому причина, що заважає нормальному розвиткові економіки. Я, чесно кажучи, думаю, що однією із проблем нинішньої ситуації в економіці є те, що Україна ніяк не бажає вступати до ЄврАзЕС. Адже ця структура створена для того, щоб зробити зону вільної торгівлі для тих країн, які до неї входять. А Україна, як відомо, має статус лише «спостерігача».

Нам для вирішення багатьох завдань бракує участі в ЄврАзЕС України та Молдови. Офіційний Кишинів каже, що давно вступив би, але в нього нема спільного кордону з країнами, що входять до цієї міжнародної організації. Я не розумію, чому в України немає прагнення вступити до зони вільної торгівлі, щоб узгодити види товарів, на які не поширюються митні збори.

Сьогодні в країнах ЄврАзЕС урегульовано всі питання щодо митних тарифів, знято всі мита. Я хотів би, щоб Україна до цього питання підійшла суто прагматично з точки зору державної доцільності. Ми, як і раніше, ведемо торговельні війни, Україна запроваджує квоти на російські автомобілі, а Росія — на український цукор. Це до добра не доведе.

З одного боку, ми кажемо, що в нас політичні відносини на високому рівні, а реальне життя свідчить про інше. Мене ця тенденція дуже непокоїть. Я хочу, щоб високий політичний рівень наших відносин перейшов у хороші прагматичні відносини. Тоді буде вигідно співпрацювати всім. А найголовніше — нам потрібно створити умови для вільного переміщення грошей, товарів, послуг і людей. Наприклад, прибрали ми кордони між Білоруссю та Росією — сьогодні можемо спокійно їздити одне до одного. Їдеш у потязі, і ніхто тебе не будить.

— Ні, це геть не так. Вступ до ЄврАзЕС не передбачає обов’язкового залишення інших ринків. Ми в гарних стосунках з Євросоюзом. Будучи в «одному кулаці», пов’язані єдиними договорами, нам зручніше вести переговори з Європою, зокрема й щодо вступу до СОТ. Коли Україна вступатиме до СОТ, вона знатиме, що в неї за спиною вся наша спільнота загалом. Якщо ми всі наші переговори з Європою синхронізуємо, то ніхто не відстане. Уже багато хто в наших країнах зрозумів, що на європейський ринок пробитися надзвичайно важко. Недавно я зустрічався з польською делегацією. Поляки вельми занепокоєні тим, що, здавалось, вони вступили до НАТО, їх приймають до Європейського союзу, проте занадто прозахідна політика призвела до того, що ця країна втратила російський ринок. Раніше польські товари в Росії знали добре, а сьогодні, по суті, Польща торговельно-економічні відносини з Росією починає з нуля. І ми не створюватимемо для польського бізнесу особливих відносин, ми така сама ринкова країна. Ми кажемо: вам належить пройти непростий шлях, щоб знову завоювати російський ринок, але ви все це робитимете нарівні з іншими країнами.

Я не хочу, щоб Україна відвернулася від Росії, а через два-три роки схаменулася, що втратила величезний російський ринок. А коли російські ринки будуть зайняті, до них дуже важко входити. Нам сьогодні ніхто не заважає створити свій внутрішній ринок у рамках ЄврАзЕС, використовуючи принципи Європейського союзу — інтегруватися в економіки одне одного. Наша структура буде краща за Європейський союз. Сьогодні, сподіваюся, ні в кого немає страху, що хтось когось намагається закабалити.

— За багатьма позиціями — так! Наприклад, за рівнем наших технологій. Хочу звернути особливу увагу, що наша сільськогосподарська продукція ліпша за європейську. І наш покупець це зрозумів, не чекаючи на вказівки згори. Люди відвертаються від західноєвропейських ковбас, сирів. Раніше ми поступалися в пакувальному оформленні, сьогодні — ні. Невдовзі наша спільнота квотуватиме те, що ми можемо продати Європі. Все найкраще залишатимемо для свого ринку.

— Міждержавні відносини в Росії визначають президент, уряд. Наскільки я пам’ятаю, в Державної Думи з ратифікації угод і договорів з Україною боргів немає. Щоправда, час від часу постає питання про «нульовий варіант». Україна спочатку погодилася, підписала спільний протокол, але потім не ратифікувала його. Мені не зрозуміла позиція моїх українських колег. Під час нашого візиту до Києва ми обговоримо ці проблеми.

— Я знаю, що питання складне. Але знаю й про те, що в нас дуже різні депутати в парламенті. Можна на багато що заплющити очі. Проте проблема зовнішніх боргів СРСР залишиться. Вона є. Адже сьогодні величезні навантаження на російський бюджет створюються і через те, що ми розраховуємося за борги Радянського Союзу. Якби не було цього боргу, Росія вже далеко пішла б у своєму розвитку. Скільки б ми вирішили соціальних питань. Але не можемо, бо несемо відповідальність перед європейською і світовою спільнотами. Я хочу, щоб у цьому питанні народні депутати Верховної Ради нас зрозуміли.

— Ми проти розширення НАТО на схід. Це не додає безпеки жодній з європейських країн. НАТО — це архаїзм, я завжди про це казав публічно. Казав усім генеральним секретарям НАТО — і Хав’єру Солані, і Джорджу Робертсону. Тепер, правда, і вони кажуть, що треба повернути НАТО на боротьбу з міжнародним тероризмом, з організованою злочинністю. Ось якщо НАТО займеться розв’язанням цих глобальних проблем, а не бомбуватиме разом із США Ірак, це буде вже інше НАТО. Сьогодні НАТО, повторюю, — як і раніше, військово-політичний блок. Тому ми до цієї організації так і ставимося. Хочете вести діалог, консультації — ми згодні. Але якщо НАТО прийме рішення вести бойові дії, операції в якомусь регіоні, то потрібне рішення Ради Безпеки ООН. Північноатлантичний блок не повинен перевищувати сферу своєї компетенції. Про це ми їм постійно нагадуємо.

Знаю, що за Конституцією України питання зовнішньої політики не обходяться без участі Верховної Ради. У нас, у Росії, стосовно цього складніше. У нас президент визначає зовнішню політику. Сподіваюся, що під час мого візиту до України ми поговоримо про цю проблему. Позицію Росії щодо НАТО в Києві, я думаю, знають. Мало того, не вважаю, що Україна така багата, щоб вступати до такої дорогої організації. На останньому саміті в Празі Польща одержала прочуханки. За те, що, вступивши до НАТО, нічого не зробила для того, аби модернізувати свою армію, поповнити свій військовий бюджет, перевести свою військову техніку та зброю на стандарти НАТО. Коли б була процедура виключення з альянсу, то чимало країн уже сьогодні вигнали б з цього військового блоку.

— Це так, хоча вони це заперечують. Немислимо, але перепусткою до Європейського союзу слугує вступ до НАТО.

— Коли Україна дозволяє їм так себе поводити, отже, їй подобається, що в Україні працюють «учителі» із США, які освічують і промивають мізки українському суспільству. У нас, у Росії, не заведено, щоб посли промивали і освічували мізки росіянам. Іноді бувають випадки, коли іноземні посли беруть участь в якихось програмах. Але щоб офіційний представник іноземної держави впливав на внутрішньополітичні процеси, нав’язував би свої цінності або свої погляди — це нонсенс, цього я собі уявити не можу. Але, в принципі, це ваша внутрішня справа. Водночас я не вважаю, що коли Надзвичайний і Повноважний Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін не сходить з екранів українських телевізорів і постійно розповідає про російські позиції з тих або інших міжнародних справ, він тим самим втручається у внутрішньополітичні процеси в Україні.

— Я знаю, що уряд намічає велику програму. Наприкінці січня президент РФ Володимир Путін буде у Києві й відкриє «Рік Росії в Україні». У нас сьогодні, на щастя, менше непорозумінь між нашими державами. Ми —слов’янські держави і маємо про це постійно пам’ятати.

— Програма дуже насичена, працюватимемо три дні — з 15 по 17 грудня. Всі основні заходи відбуватимуться в понеділок — вівторок. Зустрінемося з Володимиром Литвином, «віч-на-віч», потім у складі делегації, проведемо переговори з представниками всіх фракцій Верховної Ради. У нас намічено зустріч з новим Прем’єр-міністром, нам цікаво з ним познайомитися, нас прийматиме Президент України Леонід Кучма. Напевно, для декого з нашої делегації цей візит буде відкриттям України, для мене відкриттів не відбудеться. Звісно, погано, що я рідко буваю в Україні, але наші парламентські відносини інтенсивні й не заморожені. Просто були об’єктивні причини. В нашій делегації будуть представлені всі фракції та комітети. Всі познайомляться, і розпочнеться інтенсивніший діалог. Знаєте, в душі стосовно України я не вважає себе іноземцем. Я стежу за тими процесами, які відбуваються в Україні. Я цього візиту очікую.

 

Москва.