делегати ІV з’їзду Федерації профспілок Україниі сьогодні мають вдруге спробувати подолати її
Забігаючи наперед, скажу: під час обрання голови ФПУ одна частина делегатів з’їзду, певно, бачила його таким. Він має не у найвищих кабінетах і на таких же трибунах відстоювати інтереси трудового люду, а йти попереду маси незадоволених членів профспілок з каменюками в руках і за пазухою. Щоб роль лідера була помітна наочно. Інша частина делегатів, вочевидь, бачила його поступливішим і не таким, що заважає «прихватизовувати» і прибирати до рук окремим ділкам профспілкове майно: санаторії, бази відпочинку, палаци культури тощо. Та, мабуть, не тільки ці обставини виявилися під час обрання нового голови Федерації профспілок. Якого так і не обрали. Утім, то було третього дня роботи з’їзду.
А першого — лунали привітання. Різні й віддалені
Одразу після звучання ще зовсім «свіжого» гімну профспілок було зачитано телеграму Президента України. У ній спершу визнавалося, що федерація все-таки «відіграє дедалі більшу роль у становленні цивілізованих стосунків між трудівниками, роботодавцями та державою, в утвердженні засад соціальної справедливості в нашому суспільстві». А затим було таке побажання: «Дуже важливо, щоб ФПУ залишилася невід’ємним чинником підвищення добробуту громадян України та їхньої соціальної захищеності», і що «активна та послідовна діяльність Федерації сприятиме розвитку в Україні демократії, розбудові громадянського суспільства».
Дещо завуальовано висловлювався стосовно ролі профспілок у нашому суспільстві Анатолій Кінах, який на той час був уже в. о. Прем’єр-міністра. Проте він визнав: нині одне з найважливіших питань — поглиблення стану безпеки праці, зниження аварійності й травматизму на виробництві. До речі, за А. Кінаха урядом відновлено державний комітет з нагляду за охороною праці. Крім цього, Кабінет визнавав: «Безумовно, треба відновити і той позитивний досвід, який мають профспілки стосовно контролю за безпекою праці: варто відновити інститут технічних інспекторів профспілок».
Але все-таки, здається, надто багато наголошував виконувач обов’язків глави уряду на м’якій позиції профспілок. За його словами, тільки узгоджені дії, справді партнерська співпраця влади з ними сприятиме ефективній життєдіяльності держави, що в майбутньому позначиться на долі народу. На яке майбутнє вкотре переноситься поліпшення долі народу — невідомо.
Отже, чи то пошкодували державних коштів на телеграму глави держави, чи автори привітання поскупилися на слова, але у привітаннях і його, і в. о. Прем’єр-міністра і згадки не було про найболючіше і найближче для більшості працюючих і бажаючих працювати — захист від масових скорочень, вчасну та належну оплату і охорону їхньої праці. А також про необхідність за нинішніх перебудовчих умов робити це відповідально, результативно. Й про те, що заважає профспілкам «виконувати повною мірою і з достатньою віддачею свої обов’язки перед людьми, чиї права та інтереси вони покликані захищати».
Та про все це казав у своєму виступі на з’їзді Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. А завершив він свій виступ девізом, який обрала одна із зарубіжних профспілок: «Об’єднані ми встоїмо, роз’єднані — впадемо».
І справді встоюють
Вони у багатьох країнах справді не падають перед роботодавцями, а встоюють і відстоюють свої позиції. Про це промовисто свідчать останні масові протести профспілок навіть у таких благополучних країнах, як Франція, Німеччина.
Утім, страйк — найрадикальніший і визнаний світовою практикою засіб розв’язання тих або інших гострих життєвих проблем, що виникають у взаємовідносинах найманих працівників з роботодавцями, використовувала і наша Федерація профспілок. Але якщо 1997 року в Україні було зафіксовано 1162 страйки на рівні підприємств, то надалі сталося відчутне зменшення використання цієї форми відстоювання працюючими своїх законних прав. Приміром, торік їх відбулося лише 32. Про що це свідчить? Стало краще працювати, жити? Заспокоїлися? Не віриться. Найімовірніше, такий спад активності працюючих стався завдяки ширшому застосуванню профспілками колективних договорів та угод, яких нині є більш як 76 тисяч. Ними охоплено майже 80 відсотків тих, хто працює. На вершині цієї договірної піраміди — Генеральна угода між урядом, об’єднаннями роботодавців та профспілок. Проте три мільйони працюючих ще не захищені колективними договорами.
Набула поширення і така форма, як колективний трудовий спір, коли конфлікти між сторонами розв’язуються за участю трудових арбітражів. У такий трудовий спір в 1998 році вступала, до речі, і Федерація профспілок з Кабінетом Міністрів після всеукраїнської акції протесту, вимоги якої не виконувалися. Тоді під час врегулювання конфлікту з одинадцяти вдалося задовольнити сім найважливіших вимог.
Поза сумнівом, велике значення мають і робочі зустрічі керівників Федерації профспілок з керівниками держави, подання до найвищих гілок влади конкретних пропозицій та вимог. І безперечно — участь профспілок у законотворчому процесі, без якого неможливий соціальний захист. Проте цей процес проходить складно, адже профспілки позбавлені права законодавчої ініціативи.
З приводу цього Володимир Литвин зауважив на з’їзді: це питання треба уважно вивчити і виробити оптимальне рішення.
Відповідати драматичним викликам часу
Збіглося: в останній день роботи з’їзду Федерації профспілок, 21 листопада, Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» на рівні 237 грн. Хоча у законопроекті ФПУ передбачалося 270 гривень. Нагадаю: нині «мінімалка» становить 165 гривень.
І все-таки навіть таке збільшення, якщо воно відбудеться, істотний крок до реального підвищення добробуту наших знедолених громадян. Однак профспілки мають домагатися ще збільшення прожиткового й неоподатковуваного мінімумів. І щоб заробітна плата була якщо не першочерговими платежами у роботодавців, то обов’язковими. Розв’язання цих та інших питань передбачено проектами 12 законів, які внесла Федерація профспілок до Верховної Ради. Але їх треба комусь пробивати, лобувати. І хоча б хто що казав, але це вже політика. А політикою найвищого, найпотрібнішого гатунку має бути перегляд перелічених мінімумів, збільшення заробітної плати і вчасної її виплати, створення робочих місць для безробітних тощо. То, може, влада всіх рівнів не хоче збільшення депутатського прошарку від профспілок? Щоб вони не об’єдналися з відповідними політичними партіями і не заявили про себе в суспільстві потужно і могутньо?
Нині, як ніколи, заради захисту незахищених верств населення профспілкам потрібна єдність, монолітність і згуртованість. І те, що влучно сформулював присутній на з’їзді представник бюро Міжнародної організації профспілок в Україні Василь Костриця: діяльність профспілок повинна відповідати драматичним викликам часу, стати реформаторською — в ім’я людини праці. Справді, чим-чим, а драматичними викликами часу наше суспільство наповнене вщент. А для реформаторства — необмежене поле діяльності.
Що ж сьогодні?..
Нагадаю для тих читачів, хто не знає: за кандидатуру Валентина Пожидаєва на посаду голови ФПУ проголосував 361 делегат, за Олександра Стояна — 357. Отож більшості голосів за чинним регламентом не набрав жоден з кандидатів. Роботу з’їзду було перервано і вирішено провести наступне його засідання 12 грудня.
Отже, сьогодні ми будемо свідками якого процесу? Єдності чи розколу в профспілках? Розумних рішень більшості делегатів з’їзду в інтересах усіх трудівників, чи утаємничених і зацікавлених лише у власних цілях дій частини з них?
