Минув місяць, як у вихованців та випускників шкіл-інтернатів з’явилася розрадниця і помічниця — безкоштовна Всеукраїнська телефонна лінія довіри. З «епіцентром» у Державному комітеті України у справах сім’ї та молоді. Фанфари офіційного відкриття вщухли. Рознесено рекламні календарики, закладки для книг, проспекти із зображенням веселого телефончика, що запрошує взяти слухавку й набрати номер 8-800 500-21-80.
З десяти тих, що телефонують за зміну (щодня з 15-ї до 20-ї години), більшість — вихованці загальноосвітніх шкіл-інтернатів для сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Таких закладів у країні 41, а мешкає в них — 11 592 дитини.
Мене зацікавив характер дзвінків. З «лівим» абонентом охоче згодилися поспілкуватися приємні голоси в слухавці, які належали Ані та Риті:
Рита. Найчастіше звертаються з проблемами — психологічними, юридичними та побутовими. Непорозуміння між дітьми та дорослими, депресії, несправедливість, приниження гідності, відсутність близьких за духом людей, ворожість у класі. Більшість із них не знає своїх прав та обов’язків, пільг, які гарантує їм держава під час вибору життєвого шляху (згідно з опитуванням, кожний десятий із вихованців потребує консультації юриста з приводу визначення спадщини, опікунства, врегулювання взаємин з рідними батьками. —Авт.). Одна мама переживала за житлові права дитини, яка нині перебуває в інтернаті. У нас є домовленість з необхідними фахівцями, до яких ми радимо звертатися по безплатну консультацію.
Аня. Не всім легко одразу розкрити душу. Пролунав дзвінок здалеку. В трубці — плач... Зв’язок обірвався. Інший — тяжко зітхає, по кілька разів набирає номер, поки наважиться говорити. Запам’ятався дзвінок хлопчика, якого регулярно б’ють ровесники. На його «за що?» вони цинічно заявляють: «Нам подобається, як ти плачеш». Або десятирічний хлопчик з бажанням завести собі... білочку.
— Що ж ви йому порадили?
Аня. Ми не роздаємо готові рецепти, а спільно шукаємо альтернативні рішення. Нехай «пацієнт» сам дійде — це дієвіше, ніж нав’язувати або диктувати. Хлопчині натякнула спробувати приручити лісового звірка у парку, що поблизу закладу, підгодовуючи шматочками хліба.
— А які проблеми мають «домашні» діти?
Рита. Скажімо, восьмирічного хлопчика дуже хвилювало, чи залишиться він з мамою у разі розлучення батьків. Телефон довіри він дізнався з реклами по радіо.
— Це завжди діалог?
Аня. Буває, деяким абонентам досить того, що їх просто вислухали. Дякують, не даючи жодного слова мовити.
— Дзвінки від підлітків, які хочуть звести рахунки з життям, трапляються?
Рита. Слава Богу, поки що не було.
— Яке відчуття від усіх цих розмов?
Рита. Радію, що така лінія нарешті діє, що з’явилася віддушина для знедолених дітей. Відчуваю, їм стає легше після наших розмов.
Відкриттю телефонної лінії довіри передувало вивчення умов творення особистості фахівцями Українського інституту соціальних досліджень. Адже учні шкіл-інтернатів відрізняються від загалу. Несприятливий психічний розвиток вихованців у закритих установах пов’язаний з регламентацією стосунків, обмеженим колом вибору друзів, спілкуванням переважно з ровесниками, неможливістю побути на самоті. Майже всі інтернати нині перевантажені. У кількісно великих класах учитель не має змоги приділити достатньо уваги кожній дитині. Чимало таких закладів перебиваються без психологів, юристів. Анкетування дітей показало: їм бракує піклування, турботи, розуміння. Кожен п’ятий вихованець незадоволений своїм життям в інтернаті. (За результатами опитування 434 учнів із семи інтернатів, 2000 рік.)
P. S. Даруйте, якщо хтось не додзвонився, коли я розпитувала психологів про їхню службу. Втім, розмови тут не бувають короткі. Кажуть, трапляються й годинні. Наберіться терпіння. Вас вислухають...
