Куди зник турист?

Наша газета 4 вересня ц. р. у матеріалі «Міна під мандрівника, або Дещо про проект закону про туризм» вже порушувала цю болючу тему. Але автори проекту закону не врахували зауважень, які тоді висловлювалися. А шкода...

Проект закону України «Про внесення змін до Закону «Про туризм», поданий з ініціативи групи народних депутатів, котру очолює народний депутат К. Самойлик, на мій погляд, концептуально вибудовано некоректно. Коли його приймуть у такій редакції, він зашкодить не тільки туристичній галузі країни, а й соціальним та економічним процесам у державі.

Насамперед — про термінологію і визначення понять. На жаль, запропонований варіант не розмежовує туризм з точки зору споживача турпродукту — пересічного громадянина та виробника турпродукту, тобто суб’єкта туристичного підприємництва. Бо для конкретної особи туризм — засіб задоволення своїх пізнавальних, оздоровчих, спортивних та інших потреб в умовах вільного часу. Тоді як для підприємців галузі — економічна діяльність. І пов’язана вона з виробництвом та реалізацією турпродукту — організацією обслуговування туристів, і тільки туристів. Тобто громадян, які придбали в туристичних агенцій комплекс послуг.

Логіка підказує, що статус туриста не повинен поширюватися на такі категорії, як: родичі, транзитні пасажири, «човники» й торговці, члени офіційних делегацій та екіпажі літаків, бригади провідників, що перетинають кордон України. Тому нав’язувані нам методики ВТО (Всесвітня туристична організація) про облік таких категорій гостей України не тільки не дають реальної статистики галузі, і насамперед в’їзного туризму, а й не відповідають євроінтеграційним критеріям. Тому, на жаль, і панують сьогодні в Україні надумані, дуті цифри про мільйони туристів, які відвідали нашу країну.

А от туристичні фірми звітують набагато реальнішими цифрами, значно меншими від офіційної статистики, що грунтуються на даних Держтурадміністрації.

Так, наприклад, згідно з офіційною статистикою у 2001 році Україну відвідали 5,8 млн. іноземців. А туристичні підприємства звітують лише про 416 тисяч. Запитання: де поділися п’ять з половиною мільйонів грошовитих іноземних туристів? Де ті мільйони доларів, що не потрапили до бюджету держави? Відповідь проста: три мільйони — росіяни, майже два мільйони — молдовани та білоруси, котрих туристичні підприємства України не обслуговували, а приїжджали вони у відрядження, до родичів, на базари та з іншою аж ніяк не туристичною метою. Це, до речі, засвідчує і завантаженість наших готелів на периферії. Вони заповнені на 15—20 відсотків.

На жаль, такі реалії. А туристичні фірми у зв’язку з цим несправедливо й необ’єктивно називають тіньовиками.

Далі. Весь проект закону має чітко визначену «виїзну» спрямованість. Зовсім не виписані ні внутрішній, ні в’їзний туризм, не згадується дитячий, молодіжний, «зелений», спортивно-оздоровчий туризм. Не знайшлося у проекті місця і для групового та індивідуального туризму. Немає визначення маршрутного, пізнавального, спеціальних видів туризму, тобто за межами правового поля залишається значно більше, ніж у його рамках.

Кілька слів про страхування, яке лише дотично відображено у проекті. Рік у рік практикується подвійне медичне обов’язкове страхування. Перед видаванням візи турист уперше страхується на весь термін перебування в Україні (мова йде про вітчизняні страхові поліси), але згідно з проектом закону туроператор мусить неодмінно застрахувати туриста (вдруге). До того ж у більшості готелів України протягом багатьох останніх років автоматично в ціні номера (втретє) страхується кожний прибулий. І в запропонованому проекті ця практика не ламається, а, на жаль, узаконюється.

А от критеріїв туроператорської та турагентської діяльності на в’їзд, виїзд і внутрішній туризм просто немає. Проект легалізує лише одну вимогу —внеску до гарантійного фонду. Сплатив 130 тисяч, і ти — туроператор! Тоді, шановні панове, це тривіальна операція з купівлі-продажу. Що зрештою виллється у змагання грошових мішків з професіоналами. Крім того, це буде доморосле ноу-хау. Бо ніде у світі такої практики немає. До речі, і в Україні ми будемо перші: назвіть хоча б одну сферу виробничої діяльності, де підприємці перед отриманням ліцензії мають вносити грошову заставу до гарантійних фондів у разі банкрутства? Невже туризм небезпечніший і ризикованіший, ніж авіаційні та морські перевезення, приватна медицина, де можуть, не доведи Господи, занести СНІД або залікувати людину до смерті?

Тому якщо і треба вносити зміни та доповнення до законопроекту, то передусім до тих розділів, де йдеться про стаж роботи в галузі, відповідну освіту, знання іноземних мов персоналом, наявність власного турпродукту, участь у виставкових заходах і багато іншого. Адже в будь-якій країні Європи ці чинники —норма закону для підприємств сфери туризму. Вважаю, що в Україні як європейській державі вони також повинні бути важливими й визначальними. Крім того, міжнародна практика у сфері туризму свідчить про наявність вибору суб’єктом форм гарантії своєї платоспроможності — це страхування бізнес-ризиків, зокрема і в разі банкрутства, банківська гарантія та застава нерухомості. «Живих» грошей не вимагають у жодній країні світу.

Вимоги про гарантії фінансового гатунку ставляться лише до виїзних операторів: у тій же Росії, якщо фірма провадить чартерні авіаційні та морські перевезення, будь ласка, треба застрахуватися на суму, еквівалентну 7500 мінімальним зарплатам, якщо повітряним або морським перевезенням у регулярному сполученні — на 2500.

А відповідає за це перевезення той, хто бере гроші, тобто сторона, яка направляє. І це надзвичайно важливо стосовно прийому іноземних громадян (в’їзний туризм). Туристи прибувають до нашої країни так само, як і ми до них, — з квитками у зворотний бік. І відповідає за повернення теж сторона, яка направляє, — це вона укладає письмові угоди з туристом (якщо цього вимагає законодавство), це з нею судяться туристи в разі рекламацій. До речі, оплачується прийом зазвичай після надання послуги. Аванси можна отримати в розмірі 30, а якщо дуже давній партнер — 50 відсотків від замовлених послуг.

У проекті закону немає також поняття експорту та імпорту в туризмі. Хоча де-факто воно існує. Адже є роз’яснення Міністерства статистики та Міністерства економіки України, Державної податкової адміністрації. А все це тому, що немає в’їзного туризму як такого. Хоча саме поняття «в’їзний туризм» — це експорт (валютні кошти йдуть у державу). І експорт, до речі, специфічний, унікальний, адже не ми доставляємо до споживача продукт, а він сам за власні кошти їде до нас, щоб побачити Софію Київську, храми Чернігова, пройтися вулицями древнього Львова, відвідати Крим та Карпати. І за це наш гість платить твердою валютою. А от «виїзний туризм» — це імпорт (валюта вивозиться з держави). Мало того, в’їзний туризм має нульову ставку з ПДВ. Однак згідно з проектом в’їзний туризм не є пріоритетним, пріоритетний туризм узагалі. Знайти хоча б одну країну світу, яка ставила б перепони на шляху розвитку прийому туристів у себе вдома і обома руками підтримувала подорожі своїх громадян за кордон, мені не вдалося. А от групі авторів цього законопроекту, очевидно, кортить, щоб Україна стала першою такою державою у світі.

Тому вважаю за доцільне зупинитися ще на одному аспекті.

У новій редакції законопроекту туризм проголошується ексклюзивним, тобто єдиним видом діяльності для суб’єктів господарювання. Але ж це — сезонний бізнес. Скажіть, будь ласка, коли взимку практично 80 відсотків турпідприємств недовантажені майже на 70 відсотків, то кому із авторів законопроекту вигідно, щоб на чотири—шість місяців звільнити персонал? Але зазвичай кожна турфірма може надавати послуги з письмових перекладів багатьма мовами світу — це як приклад. Крім того, відповідно до ліцензії Міносвіти відкривати в себе курси з вивчення іноземних мов тощо. Тобто підприємство в туристичний несезон може бути прибутковим, сплачувати заробітну плату і податки. Тому де логіка та державна потреба в такому законопроекті? Здається, автори такої новації геть ігнорують лінію Президента держави про всіляку підтримку владою середнього та малого підприємництва.

Дивує вимога, що під час отримання ліцензії неодмінно ти не повинен мати жодних кредитів.

А як же, скажіть, будь ласка, бути новоствореним малим підприємствам? Як починати свій бізнес молодим випускникам шістьох лише київських вузів, котрі готують кадри для туристичної галузі України? Адже, виходячи із запропонованого порядку, вони приречені на безробіття! А як бути тисячам нині діючих в Україні ПП, СПД (малий бізнес на фіксованому та єдиному податках), зазвичай це 5—15 працівників, не більше, котрі працюють багато років в Івано-Франківській, Чернівецькій, Рівненській, Сумській, Волинській, Чернігівській та інших областях? На мій погляд, цим невеличким підприємствам ніколи не сплатити 130 тис. грн., як цього вимагає ст. 20 законопроекту. У результаті десятки тисяч громадян України, якщо не сотні тисяч, будуть викинуті на вулицю. А це гіди, екскурсоводи музеїв, заповідних зон та історичних пам’яток тощо. На жаль, через певні економічні складнощі ці люди згодні на будь-яке замовлення, на будь-які умови оплат — дай лише роботу. У деяких нема навіть факсу, не кажучи вже про комп’ютер чи Інтернет. Тому запропоновані зміни до чинного Закону «Про туризм» мають уже не тільки соціальне, а й політичне забарвлення. От скажіть, будь ласка, як може вижити вуйко Степан — партнер якоїсь маленької інофірми із забутого Богом карпатського села, який обслуговує наших американських гостей у своїй хаті, водить їх на екскурсію в гори, на базар, влаштовує вечорниці тощо, має патент та ліцензію як фізична особа і, по суті, є суб’єктом туристичного підприємництва. Йому що, 130 тисяч теж сплачувати? Безперечно, адже саме такий порядок пропонують автори законопроекту.

Варто також зупинитися на такому питанні, як захист вітчизняного товаровиробника. Про це у проекті зовсім не йдеться. Фахівці постійно відчувають експансію фірм нерезидентів, які просто вибивають нас із ринку своїми цінами. Не сплачують податків, бо вони нібито туристичної діяльності не ведуть, однак факти свідчать, що плата йде з-за кордону. Функціонерам від туризму відомо, що турпослуги організовують, контролюють та замовляють саме в Україні. А рахунки збирають та переказують до інших країн світу.

І останнє. Наводити лад на ринку туристичних послуг справді потрібно. І в цьому насамперед маємо бути зацікавлені ми — керівники 4,5 тисячі туристичних підприємств України, котрі протягом багатьох років сумлінно і прозоро працюють у цьому бізнесі і відзначені дипломами, подяками, навіть високими державними нагородами. Тому й звертаюся до вас, шановні депутати. Ви маєте допомогти створити конкурентне середовище в туристичній сфері, запровадити в ній цивілізовані норми і правила, зрозумілі й вигідні туристичним підприємствам та державі.

Від вашої діяльності тут багато залежить. І численні відгуки керівників туристичних підприємств, а також громадських об’єднань, таких як Кримська, Карпатська, Львівська асоціації, асоціації готельних об’єднань та готелів міст країни, профспілкових комітетів це підтверджують. І тому, гадаю, не зважити на їхню думку, аргументовані зауваження та пропозиції ви, мабуть, не маєте ані морального, ані громадянського права.

Не кажучи вже про те, що проект потребує серйозної юридичної експертизи, бо суперечить низці чинних законів та указів Президента України.