«Шумлять ліси, думаючи свою величну думу, такі всемогутні і водночас такі беззахисні перед бездумним наступом цивілізації. Порозуміймося з ними. Зуміймо на відстані серця поговорити з лісом, наберімося в нього життєвої сили та снаги, збережімо у собі високе почуття творців зелених багатств України», — так звертається до колег і усіх краян директор Радехівського держлісгоспу, депутат Львівської обласної ради Степан Данькевич. Гармонійне поєднання поезії і прагматизму — то риса стилю, сформована родом лісівників, від діда-прадіда.
Мама-козуля любить тишу
Розповідаючи про комплексне лісогосподарське підприємство, Степан Михайлович Данькевич передусім «освідчився» в любові до Храму Природи і до своїх колег, які в ньому служать. А кожний лісник, за його словами, то — «професор» лісу. А хто ж у лісі господар? Пташина, комашка, козуля, бо це — їхній Дім. Таку філософію сповідує і прищеплює в колективі директор держлісгоспу, і вона стає передумовою виробничої діяльності.
— Навесні, коли народжується новий світ, стараємося не заважати мешканцям лісу шумом машин. Знаємо, де ходять своїми стежками кабани і козулі, там роботи не проводимо. Бо мама хоче спокою, і коли відчує тривогу, подасться з потомством у інші ліси. Колись один мисливець — посадова особа — невдало підстрелив козулю під час полювання. Ми підійшли разом до покаліченої тварини, вона плакала, мов дитина, з очей котилися сльози. Не можу дивитися на таке — душа болить. Так робити не можна. Я й сам полюю, але стріляю не часто. На маму з дітками рука не здіймається, а тому козуля з потомством виходить під час полювання на мене, бо відчуває безпеку, обминає та ще й озирнеться...
— Вона відчуває захисника?
— Так. Тварина хоче спокою. Не випадково нині так багато звірини подалося до лісів Чорнобильської зони. Я люблю грибне полювання. Відпочиваємо з дружиною й дітьми в лісі. Я — лісівник від природи, від діда-прадіда. Народився у вічнозелених Карпатах, у Сколівському районі, але Україна — прекрасна уся. Ліс — це моя стихія, моя робота, моє життя.
«Мале Полісся» наснажує лірикою й пасічника Василя Сторожинського із Немилова. Нещодавно він запросив колег-лісівників і громаду району на свій творчий вечір у Народному домі. Понад 80 пісень написав він «під акомпанемент» бджолиного хору. Що потрібно для творчості? Гармонія і тиша. Що потрібне для високих виробничих результатів? Те ж саме. Степан Михайлович перекинув місточок до власне господарювання і сказав, що в лісі головне — не дерева, а люди.
— Вони — унікальні, бо треба мати дар, щоб стільки років присвятити лісові...
А міні-парламент — міцний горішок
Мешканці району обрали у ради різних рівнів 55 працівників держлісгоспу. Місцевий електорат добре знає, на кого можна зіпертися: «міні-парламент» — інституція потужна і надійна. Степан Михайлович — депутат обласної ради, секретар комісії з питань регулювання земельних відносин та адміністративно-територіального устрою. До слова, в обласній раді — семеро лісівників разом із генеральним директором «Львівлісу» Анатолієм Дейнекою. Вони вже показали свою спромогу у розв’язанні багатьох актуальних проблем регіону, а тепер розмірковують над створенням власної фракції виробничників.
У самому районі формування міні-парламенту з числа лісівників спричинене об’єктивним чинником: держлісгосп — одне із небагатьох стабільно працюючих підприємств, опертя районного бюджету, державних програм і громадських ініціатив. Виборці вже переконалися, що депутати слів на вітер не кидають і жодне звернення не залишається поза увагою. А позаяк усі депутати передплачують «Голос України» і наша газета — повсякчас на робочому столі директора, ми від імені парламентської газети уклали джентльменську угоду із міні-парламентом: інформуватимемо про роботу народних обранців в органах самоврядування різних рівнів.
— За період депутатства до мене звернулися 138 юридичних і фізичних осіб. Це — пенсіонери і малозабезпечені громадяни, директори шкіл і дошкільних закладів, голови сільських, селищної і міської рад, церковні громади, військові і медичні працівники. Надійшло звернення від територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. У списку були наведені прізвища людей, які потребують допомоги. Усі звернення було вирішено позитивно. Мені приємно, що впродовж багатьох років взаємодопомога і дружба поєднують колектив нашого підприємства і Нововитківської загальноосвітньої школи, на базі котрої діє шкільне лісництво. Наші юні лісівники вибороли перше місце в обласному конкурсі і друге — у всеукраїнському. Разом із керівництвом райдержадміністрації ми клопотали перед обласною владою про виділення коштів на завершення будівництва Середпільцівської школи. Для вироблення компромісних рішень у деяких спірних питаннях у районі проводяться зустрічі представників політичних партій та громадських організацій за «круглим столом». Я завжди беру участь у таких заходах, щоб висловити свою точку зору і позицію всіх моїх виборців.
І на коні,і в своєму сідлі
Про своєрідний культ гармонійних взаємин людини і світу природи, що його плекають у Радехівському держлісгоспі, свідчить і власна конеферма, котра налічує 91 тварину. Це — прояв турботливого підходу до лісу. Приймаючи когось на роботу, Степан Михайлович передусім цікавиться, як новий працівник ставиться до коней, чи міцно тримається в сідлі. Робочих коней тримають на обійстях лісівників, котрі користуються гужовим транспортом, а молодняк — на фермі. Отож ліс мінімально потерпає від машин і тракторів.
У царині деревообробки лісівники також повернулися в давнє «сідло». Свого часу тут, як і в інших структурах галузі, лісівників і деревообробників розлучили. Мовляв, у кожного — свої завдання. Це справді так — в ідеалі. А в реальному житті це було схоже на сімейне розлучення, котре мало болісні наслідки для обох сторін. Створене свого часу ВАТ «Діброва» не змогло існувати без «батька», а держлісгоп за нинішнього надто скромного державного фінансування без виробничої діяльності не зможе сповна виконувати основну функцію: лісорозведення, догляд. Відтак сторони знову зійшлися, тим паче, що знаходяться на одній території. Тепер кожний кубометр деревини використовують розумно і раціонально. Користування деревиною розраховано на невиснажливе лісокористування. Нині триває реконструкція колишнього цеху деревостружкових плит, де планують максимально переробляти низькосортну деревину. Устаткування вже закупили і встановлюють.
Зростають обсяги реалізації продукції в грошовому еквіваленті: за десять місяців цього року вони становлять 5 мільйонів 95 тисяч гривень.
І все-таки основна турбота — живий ліс, життя дерев і людей в ньому. Гордість підприємства — династії лісівників. Понад 50 років працює династія сім’ї Сологуб: Олександр Сологуб — лісничий, його брат Петро — інженер. І таких родин багато.
Виростають сини — тягнуться вгору молоді дубки і сосни з елітного насіння. Цього року заготовлено 208 кілограмів насіння голчастих порід з поліпшеними спадковими властивостями. На 2,2 га висіяно лісове насіння, і ми вже отримали 2,5 млн. сіянців. Це дасть змогу залісити всі вирубки 2002 року, і весни-2003-го. Господарство, що має власну шишкосушилку, взимку перероблятиме додаткову кількість шишок, щоб реалізувати насіння іншим лісівникам. Радехівські господарі вирощують цінні декоративні чагарникові і деревні породи для озеленення. Для цього в усіх лісництвах збудовані парники або теплички. Посаджені 1999 року на площі 16 гектарів лісові культури вже милують око мешканців міста Радехова.
Отже, «зелений акцент» на Радехівщині присутній у всьому: в збереженій навколишній природі, у стилі господарювання і взаєминах із людьми. І в українських піснях, котрі пише пасічник, а пісня з глибини душі народжується сама...
Радехівський район Львівської області.
