Турецький светр — не все, що є на Сході

Що поєднує Віктора Павліка, футбольну поразку та літній відпочинок? Так, турецька тема. З цією країною, власне, як з будь-якими сусідами, в нас є багато «точок дотику». Скажімо, від історичного спілкування у спадок нам залишилися слова тюркського походження. Ось «карась», що асоціюється з сільським ставочком, походить від тюркського «кара су» — чорна вода. Або слово «сарай». Свого часу, мабуть, козаки, познущалися над завойовниками: «сарай» у перекладі з турецької означає «палац». Звідти — кавун і гарбуз. До речі, нинішнього року відзначали десяту річницю відновлення дипломатичних відносин між Україною та Туреччиною.

Володимир Підвойний, завідувач кафедри тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка, не раз бував у Туреччині. Кращі студенти інституту щороку проходять там мовне стажування. Київський національний підтримує зв’язки із Стамбульським університетом, Фондом досліджень тюркського світу. Нині на відділенні східної філології навчаються 350 студентів. Третина — вчить тюркські мови: турецьку, узбецьку, азербайджанську.

Про східний світ є багато вигадок, домислів, міфів. У столичних кав’ярнях, наприклад, досить популярна кава по-турецьки, та й жезва для її приготування називається «турка». Проте, розповідає Володимир Миколайович, у Туреччині цей напій практично не має попиту, там віддають перевагу чаю. І з традиційним уявленням про східну жінку в паранджі все не так однозначно. Туреччина — особлива мусульманська країна. З того часу, як державу було відділено від релігії, Туреччина взяла орієнтир на Європу, має намір вступити до ЄС. От і жінка тут цілком незалежна — вона може працювати в міністерстві, офісі, підприємстві. Хоча певна традиція, де дружина є хранителькою домашнього затишку, безперечно зберігається.

— А от «килим-літак» — поняття не зовсім казкове, розповідає пан Володимир. — На турецьких вулицях можна побачити, як туркині тчуть килими. Такий виріб з шовкової нитки надзвичайно дорогий. Він настільки тонкий і легкий, що коли підкинути вгору, летить, підхоплений повітряним потоком.

Ще одна особливість, що впадає в око приїжджому —любов до дітей. Тут рідко можна натрапити на малюка, який плаче. Якби таке сталося, поряд одразу утворилася б юрба перехожих, які його втішають, пригощають, розважають. Узагалі складається враження, що турки мають своєрідний культ жінки й дитини.

Однак найвизначніша риса тамтешнього народу, на думку Володимира Підвойного, — безмежне відчуття патріотизму, належності до країни. На території Туреччини живуть різні народності, але кожен громадянин насамперед вважає себе турком, а вже потім курдом, лазом, вірменином, греком. Ідейною основою для них є слова духовного лідера країни Ататюрка: «Яке щастя казати: я — турок». Турки шанобливо ставляться до своїх культурно-національних традицій: сніданок, відпочинок, творчість — кожна справа, як певний ритуал. І в музиці також. Жодна популярна пісня не обходиться без частинки національного мотиву.

— Турецькі люди надзвичайно балакучі й відкриті, однак є дві теми, які вони воліли б не зачіпати: козацькі походи і Роксолана, — розповідає Володимир Підвойний. — Воно й зрозуміло — слов’янська жінка тримала в руках величезну імперію. А от про сучасну Україну турки знають небагато.

Сьогодні цей східний край став популярним місцем закордонного відпочинку для українців. Моя знайома, котра побувала в Туреччині, каже: коли хочеш добре провести відпустку — обирай мусульманську країну. З нею стався такий випадок. В одному провінційному містечку під час екскурсії жінка забула в кав’ярні сумку з грошима й документами. Їй повернули речі за два дні на зворотному шляху туристичної групи, як то кажуть, в повному комплекті. Це ще одна непогана традиція.