Діма — «бізнесмен» від туризму. Він мав би ходити до школи у десятий клас. Закинув навчання. Є ось сокіл Міша. І вони разом чекають на туристів, хто йде на скелі Довбуша. Може, комусь і спаде на думку «клацнутися» з соколом. Діма пропонує друга для зйомки за помірну плату. Каже, на місяць виходить не так багато, з півсотні гривень. Оцим живе. Мама працювала, тепер втратила роботу. А комусь же треба заробляти... От Дмитрик і спіймав сокола. То не так просто. Бо соколи літають високо, і треба примудритися, щоб зловити його на дереві. Дмитрикові хисту не займати. Міша — це вже третій птах, котрого йому вдалося полонити і поставити на фотографічну службу. Двох попередніх, каже Діма, шкода, але довелося продати, дуже люди просили, та й гроші потрібні були...
Тепер туристів зовсім мало. Не сезон.
Ми домовилися з Дімою, що він все-таки піде до школи. Бо бізнес потребує знань. Бодай для того, щоб гарно гроші рахувати. «Соколиним полюванням» не збирається обмежитися, думає над справою життя. Мріє стати дорослим і успішним. Хочеться вірити. І в те, що наша зустріч не остання, що спілкування і світлини, зроблені на згадку фотокореспондентом Олександром Клименком, допоможуть позбутися пут, осягнути кожному свій простір: соколові — небо, Дмитрикові —дорогу життя.
Київ—Івано-Франківськ—Болехів—Бубнище—Київ.
