У перший рік незалежності під час телемосту «Латвія—Японія» ведучий попросив «людей з вулиці» назвати імена відомих їм латишів. Нудна пауза затягнулася, і раптом одна дівчина закричала: «Містер Паулюс!». Можливо, так японською звучить ім’я Маестро, можливо, дівчина помилилася, але в 90-х це ім’я стало відомим у світі.
Світове визнання
У низці гастролей — концерти в Кремлі та в Медісон-сквер гарден. Його пісні співають Алла Пугачова, Валерій Леонтьєв, Лайма Вайкуле. Він писав музику до кіно, мюзиклів і свят пісні. Його ансамбль «Кукушечка» вижимав зворушливу сльозу на всьому радянському і пострадянському просторі. Його талант «відкривати таланти» і тепер викликає захоплення.
Одна із зірок, переможниця конкурсу «Євробачення-2002» Марія Наумова вважає його своїм сценічним хрещеним батьком:
— Раймонд Волдемарович чудовий! Мудрий. Надзвичайний трудоголік, який має невимовну енергію і на сцені, і в житті. Він завжди готовий допомогти, завжди готовий дати право на помилку іншій людині... Крім того, в нього унікальне почуття гумору, до якого треба звикнути.
Коріння
Дід композитора 8 років працював на фабриці. Все життя грав на скрипці. Бабуся — з православної робітничої родини. Сімейна легенда свідчить про її походження із сербських бунтівників-четників.
Старший з-поміж п’яти дітей Паулсів — Володимир (який став потім Волдемаром і батьком Раймонда) почав працювати з 15 років. І більшу частину життя працював слюсарем-ремонтником. Коли почав говорити «Ризький радіофон», спорудив детекторний приймач. Вів щоденники, писав вірші. Брав участь у робітничих музичних ансамблях.
Мати Алма-Матільда народилася в сім’ї наймитів. У 27 років пішла з рідних місць до Риги, опанувавши невдовзі ремесло бісерної швачки. Народила Ояра-Раймонда та Едіту. Перший став Маестро Паулсом, друга — майстром гобеленів Едітою Вігнере.
Приборкання таланту
Яніс Петерс, друг Раймонда Паулса та автор текстів багатьох його пісень, пише:
— Його батько працював, писав вірші, бив у барабан і з захопленням читав роман А. Кунерта «Паганіні». Роль Антоніо, батька видатного скрипаля, в музичному вихованні, точніше сказати, в приборканні сина так вразила Волдемара Паулса, що він вирішив зрівнятися з Антоніо бодай у невідступності. Він, простий робітник, розумів, що тієї музики, яку маленький Ояр чує від Міши, Харіса та від нього, і навіть музики з навушників замало, щоб із сина виріс музикант.
Батько купив синові скрипочку, і вони вирушили до Музичного інституту, при якому був дитсадок. Сувора мати наказала: «Тільки запиши хлопчика під другим ім’ям — Раймонд! У селі нині всі бики Ояри».
Пані Пейн охолодила запал батька «юного Паганіні»:
— У хлопчика ще занадто короткі пальці, — отож музичну підготовку розпочнемо з рояля.
Батько трамваєм возив сина на уроки. Суворо стежив за заняттями. Сусіди вважали, що він знущається з дитини. Натомість пані Пейн дедалі частіше хвалила Раймондиньша.
Почалася війна, і сім’я перебралася на батьківщину матері. Зрідка вмовляли сусідів дати синові пограти «на фортепіанах». У 1943 р. Раймонд вступає до ризької школи. Бере уроки музики, с 1946 р. навчається в музичній школі і паралельно — в середній.
Молоде вино міцно бродить
У 15 років йому дозволили грати за гроші в оркестрі. Адже батько також у 15 почав працювати...
У 1952-му з нагоди закінчення школи Раймонд записав до альбому:
Сам себя создам, собой исполнясь,
Сам себе создам и окруженье,
И людей создам — своих по духу,
Будущее сам себе намечу.
Майбутнє через рік «намітилося» у вигляді консерваторії. Вже наступного тижня занять він просить і отримує дозвіл працювати в різних оркестрах.
Маестро згадує:
— В узморських ресторанах «Корсо» та «Лідо» грали так званий регтайм. ... Я джазом тоді упивався, просто очманілий був. Згорав від нього. Ну й від тієї склянки теж, яку завжди присилав піаністові який-небудь вдячний відвідувач. Піднімеш очі від клавіш, а на роялі перед самим носом уже коливається прозора рідина. Простягнув руку, відпив — і шпариш далі. Та хоча б закуску, сволота, присилав! Жах, який час...
З наказу по консерваторії: «За невідвідування лекцій і недостатню підготовленість із спеціальності винести догану». З іншого наказу: «Винести подяку за хороші артистичні досягнення».
Особливу роль у його долі відіграв педагог Герман Браун. Окрім знань, він передав уміння ростити таланти. Браун розшукував свого впертого, нерозсудливого учня вдома і в ресторанах, писав листівки, соромив, наставляв, умовляв прийти на іспит. Був переконаний: якщо прийде — зіграє відмінно.
Мати також бігала по кабаках у пошуках сина. Одного разу сказала: «Синку, підемо разом втопимося, тоді не будемо одне одному тягарем».
...Із характеристики студента 5-го курсу Паулса Р. В.: «Яскравий музичний талант. Але бракує волі та внутрішньої дисципліни, що надзвичайно заважає його зростанню. Гарні педагогічні дані. Чудовий ансамбліст і концертмейстер. У громадському житті неактивний».
Держкомісія запропонувала Паулсові аспірантуру в Ленінграді. Він відмовився.
Г. Браун згадував: «Звісно, мені хотілося б, щоб мій Раймонд грав Баха і Бетховена, але коли вже він так чудово виявляє себе на естраді, в чому я можу йому дорікнути?».
«Ще в консерваторські роки Раймонд Паулс, виявляючи живий інтерес до легкої музики як жанру, хотів не тільки проявити себе, а й стати співучасником створення якогось нового, неосвоєного жанру, — пише Яніс Петерс. — ... Його перші ліричні пісні через 10—11 років після жахливої війни і завданої нею шкоди, включаючи душевну ерозію, теж були новим явищем, місією утвердження. Цій місії відповідають і його обробка народних пісень, і його хорові пісні, і продовження традицій Адольфа Алунана — театральна пісня. Випускник консерваторії уже був готовий до серйозної справи».
«Половинка» з Одеси
Після консерваторії хвиля підняла й понесла.
— З Ризьким естрадним оркестром я об’їздив майже півкраїни, — розповідає Маестро. — Був в Україні, Грузії, Вірменії... В Єревані мене на руках винесли із зали за імпровізацію. Через рік з РЕО мене, звичайно, викинули. Грав на танцюльках... У 1959 році знову пройшов за конкурсом до філармонії. Знову їздив по всій країні з концертами. В нас була бригада: музиканти, фокусники та акробати. Уявляєте, в Одесі яскраві афіші «Ми з Риги».
— Під час однієї з таких гастролей в Одесі я й познайомився з громадянкою Єпіфановою, — згадує Паулс. — Так і так. Як вам музика подобається? Ах, добре? Ах, джаз обожнюєте? І в Ризі ще не були? Який жах! Справжній Париж. Навіть краще. Ми з Риги. Ви з Одеси. Приїжджайте як-небудь у гості. А вона взяла та й приїхала. Чим усе закінчилося, ви вже знаєте. Одружилися. Дочка народилася. Але перед тим, як ми одружилися з Ланою (скорочення від Світлана. — В. С.), мене знову викинули з філармонії. Все за те саме, уже вкотре.
Треба сказати, що викладач англійської «громадянка Єпіфанова» виявила такт і наполегливість, витягаючи чоловіка з ями. На її наполягання він пішов до лікарні.
Про своє повернення з пекла Р. Паулс каже так:
— Я думаю, що в твердому рішенні не пити мені допомогла ця жахлива, нещасна, жалюгідна «публіка», яку я вперше побачив в одній купі. Кошмарне враження! Побув там недовго, і стало ясно, що спиртного в рот більше не візьму. В серпні 1963 року кинув пити цілком і безповоротно. Тоді мені було двадцять сім років і сім місяців. Дочці моїй було вже півтора року. І трохи згодом я так само категорично відмовився від куріння.
Сьогодні дочці — 40, вона замужем за співробітником компанії SAS, працює в Посольстві Латвії у Москві. Коли батька свого часу запитали про її майбутнє, він відповів: «Я не бажаю для своєї дитини професії музиканта... Утриматися серед зірок сучасного музичного загалу — справжня каторга. Треба тренуватися по 12—14 годин на день. І безперервно...»
На моє — актуальне для Латвії — запитання, якої національності онука, пан Паулс усміхається: «Хто його знає? Вона громадянка Данії, і паспорті немає національності».
Музикант, політик, бізнесмен
У 1988—1993 рр. безпартійний Р. Паулс працював міністром культури. Це був перший випадок у СРСР. Зрозуміло, що були не самі тільки успіхи... В подальшому двічі відмовлявся від посади міністра культури, щоб не залежати від партійних інтересів.
На минулих виборах президента (в них беруть участь лише депутати Сейму) кандидатура Паулса залишилася єдиною в шостому турі. І тут він узяв самовідвід: «З мене досить цих ігор! Украй неприємно бачити всю цю залаштункову метушню. Навіть інтриги в театрі відбуваються незрівнянно чесніше і достойніше».
У ринковий вік наш герой не міг не бути залученим у бізнес. З ініціативи «нових латишів» було створено ТОВ «Музичний центр Раймонда Паулса «Вернісаж». Статутний капітал — близько мільйона доларів США, зокрема інтелектуальний внесок Маестро оцінено в сто тисяч. По гривенику за кожну із «миллиона алых роз»...
Невдовзі громадськість дізналася, що Р. Паулс більше не хоче зв’язувати своє ім’я з цим центром («Я нікого не звинувачую. Просто я наївно мріяв, що «Вернісаж» стане центром ризької культури. Але сьогодні він асоціюється більше з дискотекою і казино, а це не моя сфера»).
Він скаржився, що під час банківської кризи втратив десятки тисяч доларів. У 2002 р. декларував володіння квартирою в Ризі, двома садибами в селі та заощадженнями в банку в сумі понад 80 000 доларів.
Увесь світ — театр. А хто ми в ньому?
На першій сесії нового Сейму запитую Р. Паулса:
— Перед минулими виборами ви мені казали, що, створюючи Нову партію, маєте намір допомогти молоді увійти в політику. Але ваше ставлення до політиків було вочевидь критичне. То що вас знову спонукало іти в парламент?
— Я не можу відповісти, коли запитують: «Чому ви пішли міністром культури? Чому працювали радником президента?». Я був завжди в центрі організації свят пісні. Я влаштовував безліч величезних заходів. Уже звик до того, що це мій другий бік. Мені часто ставлять це запитання, і я наче маю виправдовуватися. Але якщо мені це подобається і я займаюся цим паралельно з концертною та композиторською діяльністю?! За попередні чотири роки в Сеймі я нічого поганого людям не зробив. Я можу чесно дивитися їм у вічі... Ось сидять депутати «партії священиків». Перед виборами вони говорили мало не від імені Бога. А під час дільби міністерських портфелів стало ясно, що їх цікавлять лише гроші. І де ж тепер їхні хрести?! Суцільна вистава!
— Ви кажете як художник чи як політик?
— Але все життя — театр! Ми лише граємо різні ролі: клоунів, комедіантів, трагіків. Я в цій грі також — не знаю, другого чи п’ятого сорту — актор.
— Якщо лідер партії, колишній міністр і депутат двох сеймів вважає себе другосортним актором, хто тоді провідні актори?
— Нині я рядовий член партії і не претендую на керівні посади.
— А хто режисер, хто автор цієї п’єси?
— Гроші! Вони все регулюють.
Політика — це...
Активіст націонал-більшовиків Володимир Ліндерман опублікував звернення до Р. Паулса, в якому ставить йому за провину участь у «комерційному угрупованні, яке лобіювало інтереси одного норвезького сімейства» — у Новій партії і подальший вступ до Народної партії. «Вас елементарно купили! — кидає Паулсу Лідерман. — І цим ви змусили сотні тисяч людей, котрі любили вас, з гіркотою мовити: «Політика — це лайно!»
Далі йде пояснення, чому Паулсові пробачать «хіба що після смерті». Адже Народна партія від моменту створення стоїть на «антиросійських позиціях» з усіх принципових питань. Перелічивши гріхи «народників», автор пише: «Може, ви — латиський націонал-радикал і всі ці ідеї — ваші ідеї? Це ваше право. Але тоді не вішайте локшину на вуха по обидва боки Зілупе (прикордонна з Росією річка. — В. С.), що ви начебто великий друг російського народу... Торт, кинутий націонал-більшовиком Андрієм Дуплинським, забруднив ваше обличчя і ваш піджак. Але свою репутацію ви забруднили самі... Останні десять років вашого життя перекреслили всі ваші попередні здобутки».
Тему «тортометання» Паулс якось порушив у своєму телеінтерв’ю: «Я цього довго не забуду! Якби ви були на моєму місці: я виходжу на сцену, навколо сотні людей, усі камери, фотографи націлені на мене і раптом у мене летить торт!..»
Відповідаючи потім на запитання, чому він перейшов з опозиційної до правлячої Народної партії, Маестро сказав:
— Чотири роки сидячи в опозиції, я спостерігав. Але що це дає?.. Нічого! Наша фракція з восьми осіб, хоча це вельми достойні і професійні люди, нічого не могла змінити. Ми не мали ваги, ми мусили приєднуватися то до правих, то до лівих. І ми розкололися і пропали. Тут ще й латиський характер: один одного не особливо любимо...
На припущення, що його просто використали для залучення голосів виборців, Р. Паулс відповів сміючися:
— Мабуть, так воно і є... Я з Пугачовою розмовляв. Їй перед виборами президента такі гонорари платили!.. Я б теж погодився. Відомих артистів використовували і використовуватимуть!
Він такий, яким є час
На початку року Маестро виповнилося 66. Дату відзначали скромніше, ніж 65-річчя, і набагато скромніше, ніж 60-річчя. Тоді черга бажаючих привітати ювіляра вишикувалася від його робочого кабінету метрів на сто.
Для «підведення риски» покличмо на поміч Я. Петерса: «... академізм, смак та основи техніки він засвоїв у музичній школі та консерваторії і, отже, в раю, а віртуозність і розкутість — у ресторанах і на танцювальних вечорах, отже, в пеклі».
Можливо, «рай і пекло» Маестро Паулса створює саме життя і він лише камертон у його руках?..
Рига.
