Хто не годує свою армію...

Інвентаризація оборонних підприємств — перший етап реформування оборонно-промислового комплексу

У  нашому суспільстві обговорюються проблемні питання реформування і розвитку оборонно-промислового комплексу України. Оборонна промисловість завжди була стратегічним сектором економіки, тому у промислово розвинених країнах цим проблемам приділяють важливе значення. Підтвердженням цього може бути і розвиток такої галузі, як кораблебудування. Інформація про розробки нових проектів у світі для нашої держави становить великий інтерес.

У німців — корвети, у США — есмінець- «невидимка»

У багатьох країнах тривають роботи зі створення бойових кораблів нового покоління.

1999 року британський флот розпочав власну програму за проектом 45 типу «Горизонт». За довжини 150 м і ширини 20 м корабель матиме водотоннажність 7000 т. Інтегровану електроустановку конструктори використають як силову, котра має два газотурбінні генератори змінного струму. Для захисту від ракет «повітря—корабель» основна протиповітряна ракетна система керуватиметься багатофункціональною активною РЛС із фазованою антенною решіткою типу «Самсон». Дальню розвідку забезпечує РЛС «S1850М». Вартість усієї програми — 6 млрд. фунтів стерлінгів. Розробка й побудова першого корабля коштуватиме 1,2 млрд. фунтів стерлінгів, а 11 наступних — 3,3 млрд. фунтів стерлінгів. Розглядається пропозиція побудувати частини корпуса корабля на різних верф’ях Великобританії, а потім скласти їх на одній. Такі секції могли б важити по 50 т.

Дві верфі змагатимуться за право остаточного складання спочатку двох, а потім дев’яти кораблів. Однак верф, що отримає право на будівництво, не матиме всього обсягу роботи. Від традиційної системи поставок «усе або нічого» міністерство оборони збирається відмовитися. Роботи вистачить для всієї суднобудівної промисловості. Більш як 90 компаній виявили зацікавленість до цієї роботи.

Головний блок надбудов розташований між капітанським містком і гелікоптерним ангаром. Бак повністю вільний від такелажу. Підвищенням скритності корабля є зменшення поперечного перетину радіолокаційного розсіювання корабля. Якірні ланцюги і швартовне обладнання розташовані на швартовній палубі під баком і функціонуватимуть через клюзи.

Основне озброєння — гармата МК-8, вертикальна пускова вежа «Sylver-A 50» для ракет «Aster-20» (48 од.), 8 протикорабельних ракет «Гарпун». Буде встановлено гармату калібру 155-мм.

Корабель укомплектують гідролокатором, а для самозахисту озброять двома торпедними апаратами для торпед «Stіngray» та забезпечать ракетами для наземних цілей «Томагавк».

Головна зміна у проекті — каюти на шість ліжок для молодших чинів замість 30 в кубриках. Старші чини спатимуть у каютах, де двоє або четверо ліжок. Передбачено каюти і для жінок-офіцерів та матросів.

Випробування першого корабля проекту 45 планують закінчити в 2008—2009 рр. Передбачається побудувати №№ 2—12 до 2020 року.

Есмінці проекту 45 експлуатуватимуть протягом 25 років. За цей час, звичайно, відбудуться зміни в озброєнні й електроніці. ВМС визначили чотири кораблі ППО для супроводження кожного авіаносія, тому теоретично вісім кораблів постійно будуть в експлуатації, а чотири — на модернізації.

Німеччина також розпочинає програму будівництва новітніх корветів серії МЕСО К 130, призначених для ведення бойових дій на морі та прибережних водах, виконання завдань спостереження та чергування, а також забезпечення підтримки бойових дій на березі. Такі корвети стануть невід’ємною частиною забезпечення реалізації концепції виконання групових завдань ВМС Німеччини, якою передбачається одночасне функціонування двох груп флоту. Планується, що К 130 замінять 30 старіючих швидкісних патрульних кораблів проектів S 143A, S 143B і S 148 послідовно трьома партіями з п’яти корветів.

Концепція проекту корвета K 130 поєднує основні концептуальні підходи до формування корабля та «ноу-хау» під час розробки фрегатів проекту МЕCО 100. Основою такої концепції є принцип модульності і стандартизації інтерфейсів для зброї і електронних систем у військовому суднобудуванні через розміщення зброї та електронних систем або їхніх підсистем у вигляді контейнерів (модулів).

Головні переваги від реалізації такої концепції полягають у зменшенні витрат на виробництво та термінів будівництва корабля, а також підвищення їх конкурентоспроможності на ринку озброєнь. Ця концепція стала основою проектів 58 кораблів, це й останні фрегати проектів F 123, 124, і новий корвет K 130. Уже приблизно 1.100 модулів MECO встановлено на 43 фрегатах і корветах.

Серія МЕСО А включає базові проекти корвета А-100 водотоннажністю від 800 до 2500 тонн і фрегата А-200 водотоннажністю до 4000 тонн. В обох використано технічні рішення, які підвищують скритність корабля за рахунок зменшення його площі радіолокаційного розсіювання та рівня інфрачервоного випромінювання, при чому в останньому випадку помітність корабля зменшено на 75%. Одним із значних нововведень вважається заміна вертикальних димохідних труб на горизонтальні, адже вони — традиційне основне джерело інфрачервоного випромінювання. Для зменшення радіолокаційної помітності корабля застосують радіопоглинальні матеріали і змінять форму корпусу.

Друга новина — конфігурація головного двигуна корабля. Корвети обладнуватимуть силовою установкою, до якої увійдуть два дизельні двигуни, — для забезпечення швидкості понад 26 км за годину на відстань 2.500 миль. Очікується, що вартість експлуатації та чисельність команди кораблів проектів серії МЕСО А зменшиться відповідно на 20% і 30%.

Корвети проекту K 130 матимуть водотоннажність 1,580 т і довжину 88 м. Із ракетного озброєння корвет оснастять протикорабельними ракетами. Для виявлення підводних цілей K 130 — гідролокаторами, що буксируються.

Кожний корвет обладнають двома безпілотними літальними апаратами для повітряної розвідки та виявлення надводних цілей. Це — основні датчики інформації з радіусом дії приблизно 100 км, їх запуск та посадка здійснюватимуться з польотної палуби, призначеної для гелікоптерів типу NH 90.

Проект K 130 розроблений як двовахтовий корабель. Завдяки високій автоматизації його бойових систем управління та керування зброєю команда складає менш як 50 осіб. Повністю програму будівництва корветів K 130 може бути закінчено до 2015 року. Реалізація концепції та програми будівництва кораблів проекту МЕСО відкриває для німецької суднобудівної промисловості перспективи розширення обсягів експортних поставок. Свідчення цього — контракт, укладений з консорціумом Південно-Африканської Республіки на суму 930 млн. дол. США на розробку, будівництво і поставку чотирьох фрегатів МЕСО А 200.

Ще одним потенційним покупцем кораблів класу МЕCО А є Малайзія, яка планує побудувати 27 патрульних корветів. Вартість такого контракту оцінюється майже у 1,4 млрд. доларів США. Чилійський флот також вибрав для себе кораблі проекту МЕCО А 200. Перспективними ринками збуту корветів проекту МЕСО А 100 є Польща, Австралія, Греція та США. Планується продати чотири корвети серії МЕСО Туреччині. Зважаючи на таку перспективу, німецькі верфі мають намір заснувати новий консорціум — «Корвет—Консорціум».

У США триває реалізація програми створення перспективного есмінця- «невидимки» класу DD-21(«Домінуючий»). Перший із 32 есмінців передбачається ввести в дію 2011 року.

Принципово новий есмінець створюється з використанням технології «стелс». У програмі зі створення есмінців DD-21 запроваджено також нову схему отримання від ВМС США контрактів на їх будівництво. Програма реалізується у два етапи.

На першому — з розробки концепції корабля — Управління військово-морських систем у серпні 1998-го підписало контракт на 68,5 млн. доларів США із суднобудівною групою, до якої увійшли суднобудівні заводи «Bath Іron» та «Іnglas Shіpbuіldіng». Група зобов’язана спрямувати кошти двом іншим підгрупам, одну з яких очолює компанія «Локхід Мартін» як інтегратор, відповідальний за системи корабля («Синя команда»), а другу — компанія «Raytheon Systems Company» («Золота команда»).

На другому етапі — з уточнення концепції — група СГ зі створення корабля DD-21 у грудні 1999 року отримала згідно з контрактом ще 238 млн. дол. США на виконання цього етапу контракту. Він складається з розробки двох конкурентних початкових проектів, які передбачають два «віртуальні прототипи» корабля DD-21 для демонстрації його тактико-технічних характеристик. З цих двох проектів виберуть переможця, який і стане контрактором на виконання повного комплексу робіт. Команда-переможниця закінчить проектування, побудує перший зразок корабля і забезпечуватиме супровід робіт з повного життєвого циклу кораблів. У подальшому обидві верфі отримають замовлення на будівництво таких кораблів. Перший DD-21 плановано замовити у 2005 році.

Поверхню їхнього корпусу покриють радіопоглинальними матеріалами, аналогічними тим, які використовуються для бомбардувальника В-2 «Стелс», що значно знизить його радіолокаційну помітність. На ньому розмістять не менш як 120 крилатих ракет і дві гармати з дальністю ураження понад 100 миль, кожна з яких матиме боєкомплект із 1500 боєприпасів. DD-21 забезпечуватиме авіаційні операції, зокрема, контроль за повітряними цілями, дозаправку в повітрі, денні й нічні польоти та установку на них боєкомплектів. На кораблі має бути два бойові гелікоптери типу Н-60 і відділення безпілотних літальних апаратів.

Есмінець матиме потужніший і екологічно чистий двигун, витрати на його експлуатацію будуть менші на 30 мільйонів доларів на рік завдяки зниженню споживання пального майже на 40%. Корабель матиме значно меншу чисельність екіпажу — до 95 осіб проти 325 на есмінці проекту DDG-51.

Корабель проекту DD-21 матиме водотоннажність 12000 т і осадку — не більше 28 футів для забезпечення проходу через Панамський канал. Він повинен бути недорогим в експлуатації, адже за останні десять років бюджет флоту США зменшився на 40%, а чисельність його надводного флоту має становити 116 кораблів. ВМС США введено такі вимоги, щоб витрати на утримання одного корабля DD-21 становили не більше 750 млн. доларів (порівняно з 1 млрд. доларів за значно менший корабель DDG-51), причому експлуатаційні витрати не перевищуватимуть 2700 доларів на годину, що майже втричі менше, ніж для наявних надводних кораблів ВМС (8000 доларів на годину). Такої економії хочуть досягнути завдяки зменшенню чисельності команди корабля, бо раніше 60% від вартості всього терміну його експлуатації становили витрати на утримання особового складу.

За таких вимог максимально допустима чисельність команди не перевищуватиме 150 осіб, а використання найсучасніших технологій дасть змогу зменшити чисельність персоналу бойового інформаційного керуючого центру корабля до семи-десяти осіб (нині 25—45).

Вимоги до ведення бойових дій кораблем DD-21 з береговими об’єктами повинні забезпечити виконання трьох основних завдань: стратегічний напад на інфраструктуру супротивника, його затримання на відстані від 25 морських миль до 1500 миль і вогневу підтримку. Перше завдання виконується завдяки тактичним крилатим ракетам «Томагавк», призначеним для ураження наземних цілей. Вогневу підтримку здійснюватимуть спільно з 155-мм артилерійською системою із дальністю стрільби керованими снарядами до 100 миль. Керовані снаряди матимуть масу приблизно 118 кг, довжину — 2,25 м і початкову швидкість — до 720 м/сек і наводитимуться на ціль за допомогою БПЛА.

БПЛА може перебувати в повітрі до трьох годин на висоті 5000—10000 футів. Він отримуватиме інформацію про ціль від супутників або кораблів, а також власних бортових датчиків і забезпечуватиме передачу координат цілі на корабель через другий безпілотник, який діятиме як передатчик. Після цього відкривається вогонь керованими снарядами, що наводяться на ціль за допомогою глобальної супутникової системи.

Який курс візьме крейсер «Україна»

Враховуючи те, що Україна є морською державою з розвиненою галуззю кораблебудування та потужним науково-технічним потенціалом, український флот має бути також сучасним і боєздатним.

Раніше наша держава проголосила, що пріоритетними для ВМС будуть невеликі й мобільні кораблі, здатні ефективно вести бойові дії і необтяжливі для державного бюджету. Можна було б звернутися по досвід до Німеччини, яка утримує на Північному і Балтійському морях 39 ракетних катерів, 24 підводні човни та 59 мінних тральщиків.

Україна має дослідні інститути, дослідно-проектні центри кораблебудування, кораблебудівні підприємства державної і недержавної форми власності з високим рівнем науково-технічного потенціалу, експортних можливостей. Ось кілька з них.

Державне підприємство «Казенний дослідно-проектний центр кораблебудування» створено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 року №987. КДПЦК — єдина в Україні спеціалізована проектно-конструкторська організація, чия діяльність спрямована на виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зі створення бойових кораблів, розробку проектно-конструкторської документації на будівництво, модернізацію і експлуатацію кораблів і суден.

Відкрите акціонерне товариство «Завод «Ленінська кузня» — одне з найстаріших підприємств Києва. Засноване у 1862 році, воно перетворилося на одну з найсучасніших суднобудівних верфей Європи. Можливості підприємства та досвід його фахівців знадобилися у справі розбудови Військово-морських сил України.

Поповнив бойовий склад ВМС України десантний корабель на повітряній подушці «Зубр», побудований у феодосійській кораблебудівній компанії «Море». Швидкісні катери будують у ВАТ «Суднобудівний завод «Лиман» у Миколаєві.

Упродовж останніх років для ВМС України побудовано фрегат «Гетьман Сагайдачний» та штабний корабель керування «Славутич». Закінчується будівництво ракетного крейсера «Україна». Це четвертий корпус серії проекту 1164, який закладено в Миколаєві, на стапелях державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 комунара». Будівництво авіанесучих кораблів — яскрава сторінка в біографії Миколаївського Чорноморського суднобудівного заводу. І це не весь перелік суднобудівних підприємств України, що демонструє Україну як морську державу та її суднобудівні потужності й науково-технічний потенціал.

Щоб наша держава могла конкурувати з промислово розвиненими країнами світу не тільки в таких галузях, як кораблебудування, авіабудування, танкобудування, а й в інших, маємо визначити оптимальні шляхи реструктуризації, виходячи з власних геополітичних та економічних умов.

Створення холдингів дало б можливість спростити систему управління підприємствами та взаємодію експлуатантів з розробниками й виробниками озброєння і військової техніки.

Для реформування ОПК потрібно затвердити державну програму розвитку озброєння і військової техніки на довгочасний період для забезпечення національної безпеки та оборони відповідно до основних положень Воєнної доктрини та основних принципів зовнішньої політики.

Необхідно мати законодавчу базу, яка створювала б правове поле для реформування ОПК, зокрема, для забезпечення державного контролю у сфері оборонної промисловості та соціального захисту працівників ОПК, економічного стимулювання його підприємств і виконання бюджетних зобов’язань за державним замовленням.

Потрібна достатня державна фінансова підтримка процесів реформування ОПК. На жаль, його структури так і не збалансовані з потребами національної безпеки й оборони.

Україна не в змозі утримувати 400-тисячну армію. Немає послідовності в реформуванні Збройних Сил, десять років витрачено на невдалі експерименти. За програмою реформування системи управління Збройними Силами створено рівноцінні за впливом три органи управління: служба держсекретаря, Міноборони і Генеральний штаб. Велика кількість генералів у Збройних Силах України. А ще більшим тягарем військового бюджету вони стають, коли не виконують програм навчання української армії, що визнав міністр оборони 5 листопада 2002 року в доповіді на розширеному засіданні колегії військового відомства.

Реформування Збройних Сил здійснюється в умовах хронічного недофінансування. На 2002 рік планували асигнувати 134,5 млн., а фактично надали 21,2 млн. грн. Останніми роками обсяги фінансування Збройних Сил не перевищували 40% від їх мінімальних потреб. Усе це призвело до порушень балансу у структурі оборонних витрат, у результаті 85% військового бюджету іде на утримання особового складу. На закупівлю озброєння виділено лише 5 млн. гривень. Для порівняння: один танк коштує 5 млн. гривень, а одна крилата ракета для ударного комплексу «Базальт» недобудованого крейсера «Україна» коштує більш як мільйон доларів США (а таких на крейсері має бути кілька десятків).

Прості підрахунки засвідчують: від Росії, яка отримала ядерні боєзаряди та оперативно-тактичну ядерну зброю, Україні надійшло близько мільярда доларів у вигляді ядерних твелів та затрат на зберігання ядерних відходів. Україна вивезла до Росії 3905 сучасних тактичних ракет, не отримавши за це компенсації. Якщо виходити з наймінімальнішої ціни — 1 млн. доларів за ракету, вартість усіх становить 4 млрд. дол. США. Тим часом за кожну крилату ракету комплексу «Базальт» для крейсера «Україна» росіяни вимагають 2,5 мільйона доларів.

У такому разі яка доля чекає крейсер «Україна», чи стане він флагманом держави Україна, чи краще його продати Росії, але перед цим уп’яте перейменувати в «Адмірала флоту Лобова», а ще краще — продати третій державі за 600 мільйонів доларів, як колись пропонував Кабінет Міністрів України.

На жаль, у Мінпромполітики немає чіткої позиції щодо подальшої долі крейсера «Україна». З огляду на хронічне недофінансування Міністерства оборони це питання потрібно вирішувати найближчим часом, бо крейсер «Україна» може морально дуже застаріти, і витрати на його утримання військовий бюджет сьогодні просто не витримає.

Надзвичайно низький рівень фінансування державного оборонного замовлення та зростання заборгованості оборонним підприємствам з боку споживачів їхньої продукції зумовлює економічну дестабілізацію та соціальну напруженість на підприємствах ОПК і фактично гальмує розвиток внутрішнього ринку озброєнь.

Через недостатній рівень державної підтримки призупинено технологічне оновлення оборонних підприємств та реструктуризацію надлишкових виробничих потужностей в окремих галузях оборонної промисловості, через що посилилися процеси їх наукового й технологічного відставання.

Якщо проаналізувати причини, то тут насамперед є вина і законодавчого органу влади, і виконавчих органів. Якщо своїх фінансових ресурсів бракує, то, може, іноземний капітал приходить в економіку України?

Черги не бачимо. Наприклад, за даними Держкомстату, за останні десять років загальний обсяг інвестицій в економіку України становив 58 млрд. доларів, із яких менше 1% (4,4 млрд.) — прямі іноземні інвестиції.

В Україні є достатня кількість фінансових ресурсів для інвестування в промисловість. Вони зосереджені переважно в банківській сфері і доступних за формою банківських позиках. І українські банки демонструють готовність видавати на певних умовах довгочасні кредити промисловим компаніям, що, безсумнівно, сприятиме поліпшенню економічних умов в Україні, зокрема і в ОПК.

Що відлякує потенційних інвесторів?

Законодавча і нормативна бази в Україні не відповідають реаліям економіки. Норми і правила часто виконуються вибірково.

Рівень оподаткування дуже високий. Державна машина робить спробу високими податками компенсувати свою неефективність, замість розширювати базу оподаткування і підвищувати ефективність використання тих коштів, які уже надходять до бюджету.

Високий рівень корупції.

Ці проблеми взаємопов’язані і добре відомі інвесторам — і українським, і іноземним. І доки ці проблеми не вирішимо, будемо вести мову про нестачу обсягів інвестування і небажання українських та іноземних інвесторів вкладати кошти в економіку України.

За даними Мінпромполітики України, лише половина з них має державну форму власності, 18% становлять казенні підприємства. Аналіз основних показників фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій основних галузей ОПК свідчить про підвищення рівня ефективності діяльності підприємств із недержавною формою власності. Частка збиткових державних підприємств серед підприємств державної форми власності у середньому становить до 67%, особливо нерентабельними виявилися казенні підприємства (майже 75%).

Для підприємств недержавної форми власності цей показник сягає лише 46%. Зростає частка експортерів недержавної форми власності в цих галузях промисловості (36—55%).

Ці факти свідчать про те, що зміна державної форми власності за умови забезпечення жорсткого державного контролю за збереженням основної спеціалізації оборонних підприємств може позитивно вплинути на економічний стан ОПК, підвищити його конкурентоспроможність у ринкових умовах.

Питання мобзавдання

Чинник, який негативно впливає на реальний фінансово-господарський стан багатьох підприємств, їхню цінову політику, є неоптимізований високий рівень витрат на утримання мобілізаційних потужностей. Це стримує розвиток та реформування ОПК загалом.

Це можна розглянути на прикладі витрат на утримання мобілізаційних потужностей на державному підприємстві «Завод імені В. Малишева». З одного боку, державне підприємство «Завод імені В. Малишева» та Харківське конструкторське бюро машинобудування імені О. Морозова (ХКБМ), як розробник бронетанкової техніки, багато років визначали напрям розвитку світового танкобудування. Основні бойові танки Т-80УД і Т-84, що виробляються нині, є зразком потужної, компактної бронетехніки з багатьма параметрами на рівні найкращих світових зразків та з відмінними результатами застосування в екстремальних умовах; модернізація розповсюдженого у світі танка Т-72 до рівня характеристик сучасних танків. Але, з другого боку, високий рівень витрат на утримання мобілізаційних потужностей створює труднощі.

Згідно з пунктом 3 статті 3 Закону України від 13 травня 1999 року № 644-ХІV «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статтею 16 Закону України від 5 жовтня 2000 року № 2020-ІІІ «Про оборону України» підприємствам оборонно-промислового комплексу України рішеннями Кабінету Міністрів України встановлено мобілізаційні завдання, що випливають з Оборонної доктрини держави та потреб Збройних Сил України.

Обмеженість коштів Міністерства оборони України на придбання озброєння на державному підприємстві «Завод імені В. Малишева», на виробництво котрого встановлено мобілізаційне завдання, призводить до незавантаження потужностей і як наслідок — до додаткових витрат підприємств галузі на їх утримання.

Наявні мобілізаційні потужності через фізичне та моральне зношення потребують технічного переоснащення кожного календарного року на основі впровадження передової техніки та технології, а також зміни технологічного обладнання.

Розміщення на підприємствах, котрі мають мобілізаційне завдання, державного оборонного замовлення на виготовлення мінімальної кількості військової техніки сприятиме збереженню виробничого циклу та кадрового потенціалу галузі, дасть змогу частково компенсувати витрати на утримання мобілізаційних потужностей для виробництва військової техніки в особливий період.

Зменшення мобілізаційного завдання порівняно зі встановленим раніше рівнем призвело до скорочення мобілізаційних матеріальних резервів. Кошти від їх реалізації згідно з проектом закону України «Про державний бюджет на 2003 рік» частково зараховуються до загального фонду бюджету.

Було б правильно спрямувати кошти від реалізації розброньованих мобілізаційних матеріальних ресурсів у 2003 році до спеціального фонду Міністерства оборони України з використанням їх на закупівлю озброєння та військової техніки на підприємствах, котрі мають мобілізаційне завдання.

Закупівля озброєння Міністерством оборони України і прийняття його до складу Збройних Сил має важливе значення у проведенні переговорів, пов’язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) на експорт товарів військового призначення та подвійного використання. Україна ввійшла до першої десятки країн-експортерів озброєння, і його продаж є і мусить бути важливою статтею доходів до бюджету.

Окремі галузі оборонної промисловості мають різні можливості та умови для реалізації інтеграційних процесів. Найпідготовленіші для цього підприємства таких галузей, як авіаційна та космічна, двигунобудування, виробництво радіолокаційної техніки та озброєння, бронетанкобудування.

У суднобудуванні ці процеси вже відбуваються самостійно з орієнтацією на зовнішній ринок. Проведено реструктуризацію практично всіх суднобудівних заводів з відокремленням непрофільних виробництв і перетворенням їх на самостійні господарські суб’єкти.

Процес реформування ОПК має здійснюватися послідовно, важливим економічним стимулом та необхідною умовою його реалізації повинна стати затверджена довгочасна державна програма розвитку озброєння і військової техніки.

Перший етап доцільно розпочати на галузевому рівні шляхом проведення інвентаризації оборонних підприємств та оцінки їх промислового й науково-технічного потенціалу. Це дасть можливість визначити базові підприємства та сформувати на їх основі ядро ОПК. До нього мають увійти державні (казенні) підприємства та акціонерні товариства з державною, змішаною або приватною формою власності. Інші економічно неперспективні підприємства слід ліквідувати.

Реалізація першого етапу сприятиме створенню умов для проведення наступного, основною метою якого буде об’єднання оборонних підприємств у вертикальні та горизонтальні інтегровані структури на основі роздержавлення та приватизації в межах окремих галузей промисловості з участю підприємств цивільного сектору економіки.

На другому етапі реформування ОПК необхідно подбати про реальне об’єднання банківського капіталу та організацію фінансово-промислових груп. Також край важливо здійснити технологічне переоснащення виробничої, технологічної та експериментальної бази ОПК, створити умови для поглибленої інтеграції оборонного й цивільного секторів економіки.

Доцільно об’єднати заходи з реструктуризації галузей і підприємств оборонної промисловості у єдину державну програму структурної перебудови ОПК, створенню якої повинно передувати прийняття державної програми розвитку озброєння і військової техніки на період до 2010 року.

Сергій БОНДАРЧУК,народний депутат України.