Двері у під’їзд — засіб від апатії

— У Макіївці я займався, з одного боку, бізнесом і виробництвом, а з другого — громадською діяльністю. 1998 року мене було обрано депутатом районної ради, і на вирішення проблем району я витрачав десь десять відсотків часу. Якось я зрозумів, що на зустрічі з виборцями, розвиток комітетів самоорганізації населення у мене йде половина робочого часу. Коли я усвідомив, як мене захопила громадсько-політична складова мого життя, надійшов час парламентських виборів. Після перемоги на них я повністю поринув у цю діяльність.

— Щоби зрозуміти, що таке самоорганізація населення, треба розглянути структуру самоврядування в Україні. Найближчі до народу районні ради, тому у нас виникла ідея створити прошарок між мешканцями і найближчим до них органом місцевого самоврядування. Ним стала рада громадського самоврядування, створена мешканцями мікрорайону Сонячний у Макіївці. За нашою задумкою, рада мала вирішувати проблеми кожної вулиці, будинку, під’їзду.

— Нам довелося пройти кілька організаційних етапів, як і передбачалося законом. За рік—півтора ми розгорнули активну діяльність у мікрорайоні. Головне — люди повірили. Ми створили структуру, до складу якої увійшли голови будинкових комітетів, відповідальні за під’їзди, що об’єдналися в раду самоврядування мікро-району. Найактивніші мешканці ввійшли до правління ради.

— Яку реальну допомогу було надано мешканцям мікрорайону?

— Щоб зрозуміти масштаб нашої роботи, нагадаю: у нашому мікрорайоні близько 10 тисяч мешканців, 90 під’їздів, понад 30 великих дев’ятиповерхових будинків та ще значна частина приватного сектору. За півтора року роботи ми встановили в усіх під’їздах металеві двері з кодовими замками, посадили понад 10 тисяч дерев, облаштували дитячі майданчики, зробили нормальне освітлення вулиць. Для охорони наших досягнень відновили добровільну народну дружину. Зробили доброю традицією проведення суботників. Гадаю, головним підсумком нашої роботи стало розуміння мешканцями мікрорайону, що весь масив — їхній рідний дім. Я часто наводжу такий приклад: у приватному секторі на подвір’ї завжди прибрано, а у великих будинках усе, що за межами квартири, уже нікого не цікавить. Ми кардинально змінили це ставлення.

— Уже через півтора року після початку нашої роботи під час проведення Дня міста (а в Макіївці мешкає, нагадаю, 450 тисяч чоловік) наш мікрорайон було визнано кращим у місті. На досвід Сонячного почали звертати увагу інші мікрорайони й селища, і ми охоче ділилися своїми надбаннями. Приємно, що вони усюди сприймалися «на ура». Міська влада і районні ради, розуміючи, яку допомогу їм надають ради самоорганізації населення, уже цього року в міському бюджеті передбачили кошти на заробітну плату головам і секретарям рад громадського самоврядування. Люди відчули, що вони не просто потрібні і про них пам’ятають. Вони зрозуміли, що стали реальною опорою місцевої влади. Тому я пов’язую посилення ролі місцевого самоврядування з розвитком органів самоорганізації населення. Позитивний досвід, надбаний у Макіївці, вже почали запозичувати в інших містах і регіонах. Підраховано, що за один рік за рахунок позабюджетних коштів було виконано робіт на 500 тисяч гривень. Для міста — це значна сума. Та головне — не витрачені гроші. Головне — люди зробили це самі для себе.

— Наприкінці 2001 року було ухвалено Закон України «Про органи самоорганізації населення». Він надає право місцевим радам розвивати органи самоорганізації населення. Інша річ — не в кожній місцевій раді розуміють, яку допомогу вони можуть отримати. Потрібна популяризація на показових прикладах ефективності й результативності роботи органів самоорганізації населення.

— Чудово розумію, що зацікавити людей доволі складно, особливо в нинішній атмосфері апатії і зневіри. Щоби залучити громадян до роботи на суботниках, ми від ради самоврядування встановили стимул для кращого під’їзду — металеві двері. На наступний суботник — троє таких дверей. Народ побачив, що це реальна допомога, повірив у серйозність нашого бажання обстоювати інтереси мікрорайону. Втім, на організацію роботи у нас пішов десь рік. Зізнаюся — не всі підтримали наші ініціативи. У нас був кістяк, на який можна було спертися — до 100 осіб, а решта мешканців брали участь у наших акціях, як стачило сил і бажання. Нам удалося провести через місцеву раду рішення про списання сум, витрачених мешканцями під’їзду на облаштування подвір’я чи під’їзду, з їх заборгованості у комунальних платежах. Це стало добрим стимулом для багатьох, адже борги з квартплати часто не платять тому, що не бачать, куди і на що йдуть ці кошти.

— Я підготував кілька змін, що стосуються досить важливих моментів. По-перше, вважаю за можливе об’єднання органів самоорганізації у структурі місцевої ради в асоціації. Це зроблено за результатами нашої роботи в Макіївці. Там працює понад 30 комітетів, які діляться досвідом і допомагають один одному на неформальній основі, а хотілось би зробити цей процес постійним і професійним. Друге стосується того, що до органів самоорганізації можуть входити люди, які не мешкають у цьому мікрорайоні. Це дасть можливість депутатам місцевих рад активніше працювати з органами самоорганізації, а також урегулювати питання, пов’язані з делегуванням повноважень від місцевих рад.

— Відповім просто: якби не їхня підтримка, я з вами зараз як депутат не розмовляв би. Я високо ціную довір’я моїх земляків і намагатимуся його виправдати. Коли я йшов до Верховної Ради, мене знали в кожному селищі і в кожному мікрорайоні за моїми справами. Це робилося не під час виборчої кампанії, а до неї. Із 120 тисяч тих, хто проголосував у моєму окрузі, 72 тисячі віддали свої голоси за мене, 25-річного хлопця. Не виправдати такого довір’я не можна.