11 листопада 2001 року на одному з телеканалів, який до цього часу зветься чомусь Першим (за рівнем нечуваного підлабузництва перед гарантом Конституції та арбітром нації?) та ще Національним (хоча саме тут правильніше його було б визначити колабораціоністським!), під орудою ідейного підпанка Долганова в щотижневій програмі «7 ночей» відбулося інтерактивне опитування громадян з приводу їхнього ставлення до святкування 7 листопада — річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Демократія, братове! Було проведене з цього приводу ще й спілкування в прямому ефірі з громадянами, які перебували на столичному Хрещатику.
Телеглядачам запропонували запитання «Чи вважаєте ви святом 7 листопада?» та для вибору три варіанти відповіді: 1. Так; 2. Ні; 3. Я вже забув, що є таке свято.
Ось результат інтерактивного опитування, в якому взяла участь рекордна кількість — 7121 — телеглядачів. Відповіли «так» — 39 %, «ні» — 36%, «Я вже забув, що є таке свято» — 25 %. Народ пам’ятає своє свято! Що він і засвідчує щороку масовими маніфестаціями та мітингами не лише в столиці та обласних центрах, а й у всіх куточках України.
Приблизно в такій самій пропорції відповів у прямому ефірі й Хрещатик. Від чого тодішнього телеведучого пана Долганова відверто перекосило і він голосно констатував, що владі є над чим замислитися з цього приводу.
Минув рік. 31 березня 2002 року в Україні відбулися чергові вибори до Верховної Ради України та рад усіх рівнів, у серпні-вересні була створена антикучмівська опозиція та розпочалася всеукраїнська акція громадянського протесту «Повстань, Україно!», а в жовтні відбувся громадський трибунал над Президентом України громадянином Л. Кучмою. Чи вплинуло це на настрої людей щодо святкування 7 листопада — річниці Великого Жовтня?
З 18 по 29 жовтня 2002 року соціологічна служба Центру Разумова (який, до речі, існує на американську та європейську «халяву»), провела в усіх регіонах України дослідження стосовно ставлення людей до свята 7 листопада. Результати вразили самих дослідників: незважаючи на шалену 10-річну антикомуністичну пропаганду, 51,3% опитаних позитивно ставляться до дня Великої Жовтневої революції (16,3 % — вважають цей день найбільшим святом і 35 % — таким, як інші сучасні офіційні свята), а 38,6 % вважають цей день звичайним і тільки 7,3 % ставляться до нього відверто негативно.
Цікаве порівняння відповідей респондентів цього дослідження з їхньою думкою про День незалежності. Справді великим святом його вважають лише 17,1 % громадян України, а таким само, як інші офіційні свята, — 35,2 %! Звичайний вихідний він для 35,2 % опитуваних, а 9,4 % впевнені в тому, що цей день повинен бути робочим. Як то кажуть — «приїхали!» На мою думку, зрозуміло, чому: комусь бублик, а комусь — дірка від бублика! Свято Незалежності непомітно перетворилося для більшої частини народу на будні незалежності...
До цього нагадаю, що у Верховній Раді України
3-го скликання на вимогу Звернення ІІІ з’їзду Організації ветеранів України, який відбувся в лютому 2000 року, групою народних депутатів України з фракції комуністів (Ю. Соломатін, А. Ведмідь, П. Цибенко, О. Бондарчук та інші) було внесено проект закону «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України» (реєстраційний № 6064 від 12.09.2000 р.). Його підтримали Комітет з питань соціальної політики і праці, Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, фракція комуністів, він пройшов бурхливе перше читання, а голосування з нього відбулося 15 листопада 2001 р., але він не набрав необхідної кількості — 226 — голосів.
Із зареєстрованих у залі 396 депутатів тоді проголосували так: «за» — 157 (Компартія, Соцпартія, ПСПУ та деякі позафракційні депутати), «проти» — 45 (переважно «РіПка» та рухівці всіх мастей), «утрималися» — 2, «не голосували» — 192 (так звана пропрезидентська більшість, тобто центристи всіх кольорів).
Так розійшлася думка народу, насамперед ветеранського загалу, з думкою обраних саме ним представників до Верховної Ради України.
Прикро, але факт: 251 депутат, тобто наявна тоді парламентська більшість, до якої належали фракції СДПУ(о), НДП, Зелені, «Трудова Україна», «Солідарність», «Регіони України», «Яблуко», обидва Рухи, «Реформи і Порядок», навіть «Батьківщина», яка гралася у свою начебто опозиційність, пішов усупереч думці народу і не підтримав вимоги ветеранів про поновлення історичної справедливості — повернення святкових днів 7—8 листопада, річниці Великого Жовтня.
Поіменні результати цього голосування було надіслано до відома на адресу Організації ветеранів України, всіх її обласних структур з проханням врахувати на майбутніх виборах політичну позицію відповідних народних депутатів України. Для декого з них це справедливо «вийшло боком» на виборах 31 березня 2002 року.
У новообраній Верховній Раді України (4-го скликання) на доручення фракції мною було повторно запропоновано для розгляду законопроект «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу Законів про працю України» (реєстраційний № 2068 від 19.08.2002 р.) — про відновлення 7—8 листопада — річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, як святкових.
24 жовтня 2002 року о 18 годині 16 хвилин відбувся момент істини — голосування з цього законопроекту. Із зареєстрованих у залі 343 депутатів проголосували: «за» — 110 (Компартія — 58, Соцпартія — 17, навіть «Європейський вибір» — 15, СДПУ(о) — 5, БЮТ — 4, ППУ і ТУ — 4, «Народовладдя» — 4, «Демініціативи» — 2, позафракційні — 1); «проти» — 12 (СДПУ(о) — 4, «Народний вибір» — 3, «Демініціативи» — 2, ППУ і ТУ — 1, «Народовладдя» — 1, позафракційні — 1); «утрималися» — 1, «не голосували» — 220 (так звана пропрезидентська більшість та блок Віктора Ющенка «Наша Україна»).
Так іще раз розійшлася думка народу, насамперед ветеранського загалу, з думкою обраних саме ним представників до Верховної Ради України.
Тому було б доречно ветеранському загалу запросити своїх народних депутатів, які голосували всупереч думці народу або пішли в «тінь», тобто загалом не голосували, — до звіту про свою діяльність. Маємо дійти висновку: хто є хто?
Пан Долганов у своєму коментарі, коли він закликав владу замислитися над результатами інтерактивного опитування про святкування в народі 7 листопада, здається, мав на меті щось інше, ніж підтримка народної думки. А саме, що та як ще слід зробити колабораціоністському режиму, щоб остаточно звести нанівець народну пам’ять про власну перемогу в жовтні 1917 року та ще ефективніше єврозомбувати майбутню опору режиму — покоління «пепсі». Того самого покоління, яке пан Долганов і Ко, як гамельнський щуролов з відомої німецької казки братів Грімм, уводять в безодню, з котрої немає повернення. Гірко, але це факт!
Так, ми досить різні. Так сталося за різних обставин і не сьогодні.
Навіть в Ісуса Христа серед учнів був один улюблений, якого звали Юдою. Навіть у старого козацького полковника Тараса Бульби були два такі різні сини: старший Остап, патріот православно-слов’янського світу, і молодший Андрій — європройдисвіт Юда. Так і нині в нашому суспільстві є дві гілки українства — патріотів Вітчизни, сучасних тарасів та остапів, і євроколабораціоністів та європройдисвітів — проклятих батьками андріїв.
Чи з’явиться, нарешті, новий Тарас Бульба, коли і як він напоумить славних пращурів правнуків поганих? Ось у чому питання та ось що більш за все жахає таких підпаханків, як Долганов і Ко. Історичний позов до відповіді перед Його Величністю Народом не забариться!
А народ пам’ятає своє свято — 7 листопада, річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції, та продовжує його святкувати. Цього року в Києві у відзначенні 85-ї річниці Великого Жовтня в буденний день узяло участь не менш як 5 тисяч людей! Це засвідчило: свято Великого Жовтня назавжди з нами.
Юрій СОЛОМАТІН,народний депутат України.
