Не секрет, що в готелях ціни по кишені тільки людям заможним, які в змозі платити самі за себе.
Але є й інший варіант, найпоширеніший. За проживання в готелях платять підприємства, фірми, організації. Це стосується люду, що роз’їжджає за відрядженнями. Решта шукачів нічлігу, яких життєва суєта чи буденні клопоти привели в чуже місто — дрібні підприємці, торговці, фермери, приватні ремісники, бізнесмени місцевого масштабу, інтелігенція, — про готель навіть не питають. Ніж платити 50 гривень за місце, краще на вокзалі переночувати. Отож перебиваються у знайомих, родичів, приватників. А готелі повсюдно заповнені зазвичай не більш як наполовину. З цього й почалася наша розмова з генеральним директором готельно-туристичного комплексу «Інтурист-Закарпаття», доктором філософії, професором паном Василем Мацолою, який продовжив:
— Коли б то наполовину?! Це ще непогано, бо дає змогу якось зводити кінці з кінцями. Але часто опускаємося до третини, а то й до 25 відсотків заповнення готельних місць.
— Свого часу про готель «Закарпаття» говорили, як про живе серце Ужгорода...
— Так, життя тут не змовкало від ранку до ранку. Тож не для красного слівця було сказано — у «Закарпатті» 600 місць, більш ніж в усіх готелях області разом узятих.
— Але повернімося, пане Василю, до розмови про ціни.
— Головною новиною тут є те, що відповідно до постанови Кабміну всі наші готелі віднині перейшли на єдині ціни і для громадян України, і для громадян близького та далекого зарубіжжя. Як відомо, тарифи ці були різні. Для білоруса, наприклад, одне місце в готелі коштувало мало не вдвічі дорожче, ніж для нашого співвітчизника, а для француза чи німця — втричі, а то й більше.
— У зв’язку з такою «зрівнялівкою» плата за проживання в готелі ще підскочила?
— Підскочила, але не набагато. В кожному регіоні —відповідно до місцевих умов. У нас за одномісний номер з податком на додану вартість тепер треба заплатити 69 гривень.
— Отже, Кабмін пішов назустріч побажанням іноземних громадян?
— З одного боку, це так. А з другого — ніде у світі мешканців готелів не поділяють «на білих і чорних», як у нас. Серед іноземних туристів часто це викликало обурення, і на знак протесту вони обирали приватні готелі, де такого поділу немає. Треба було якось виходити з цієї ситуації. Що стосується нашого тризіркового «Закарпаття», то, наскільки я поінформований, ціни тут порівняно з іншими обласними центрами найнижчі.
— Як це позначається на економічному стані готелю?
— Часу, щоб зробити далекосяжні висновки, минуло небагато. Але перші результати вже є. Ужгород, та й уся Закарпатська область, має свої переваги. Край межує з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румунією. Громадяни цих країн часто відвідують нас з короткочасними, на два-три дні, візитами. І тепер їм вигідніше зупинятися в нас, не шукаючи приватників. Та й у самій Україні і загалом на теренах СНД пожвавився рух, що особливо радує. Скажімо, в санаторіях Закарпаття путівки вибрано до кінця року. А по дорозі на курорт чи додому, дивись, хтось і в «Закарпатті» схоче заночувати.
— Але факт залишається фактом: багато готелів через дорожнечу стоять напівпорожні. От авіатори здешевили квитки аж удвічі і не пропали, а ваші господарники?
— Резерви є і в нас. Нині ми лише тримаємося на плаву. Ніхто нам не винен, і ми нікому не винні. Але без прибутків — це не господарювання. Он побутову техніку майже всю треба міняти: старі телевізори, старі холодильники. Що й казати, сервісне обслуговування аж ніяк не на рівні і на все необхідні гроші.
Найголовніший резерв — заповнення готелю. Ми розуміємо, що завтра це не станеться. Готельний бізнес живиться з достатку людей, туризму, економічного буму тощо. Але немаловажним є і ставлення до готельного господарства, що обслуговує таких самих громадян, як ми з вами. Наведу приклади. Законодавство встановило розмір готельного збору від одного до 20 відсотків, який поповнює місцеві бюджети. Право визначати його надано місцевим органам влади. Так-от, 10 відсотків готельного збору серед обласних центрів сплачуємо тільки ми. В інших містах цей збір не перевищує п’яти відсотків. Столицю до уваги не беру.
— Чому це так?
— В Ужгороді вважають, що з приїжджих для поповнення міської казни треба брати максимально. Ще промовистіший приклад з тарифами на комунальні послуги. Рішенням виконкому Ужгородської міськради за № 119 від 20.06.2000 року тарифи на теплопостачання протягом опалювального сезону встановлено: для населення за 1 кв. м площі 1,72 грн., для бюджетних споживачів — 4,17 грн., для інших, куди потрапили й ми, — 6,33 грн. Ще дошкульніше з гарячою водою: за 1 куб. м для населення — 3,76 грн., для бюджетників — 4,51 грн., для інших — 6,80 грн. і т. д.
— Але це ж з кишені громадян, які зупиняються в готелі. Ви пробували боротися?
— Звичайно! Усіма силами. Звернулися до прокуратури міста Ужгорода з проханням опротестувати це рішення виконкому. Прокурор опротестував, міськвиконком протест відхилив. Як і належить, прокурор звернувся до міського суду «про визнання незаконним рішення виконкому в частині затвердження нових тарифів на гаряче тепло та водопостачання».
Ужгородський міський суд вирішив заяву прокурора задовольнити та визнати незаконним і скасувати рішення виконкому в частині затвердження нових тарифів на тепло та гаряче водопостачання, а державна інспекція з контролю за цінами в Закарпатській області виставила ще й моральну оцінку, назвавши рішення виконкому «тарифною дискримінацією інших споживачів».
— Отже, пане Василю, процес ви виграли?
— Виграли, м’яко кажучи, дірку від бублика. Поки йшли суди та пересуди, готелю виставили рахунки за новими тарифами, і відбитися від сум, що сягали понад 50 тис. грн., нам не вдалося ні в господарському суді Закарпатської області («оспорюючи в судовому засіданні правомірність виставлених до оплати рахунків, відповідач фактично оспорює тарифи, а вказані категорії спорів виходять за межі компетенції господарського суду»), ні у Львівському апеляційному господарському суді («вимоги скаржника про визнання недійсним рішення виконкому Ужгородської міськради від 20.06.2000 р. є окремим предметом спору за участю інших сторін»), ні у Вищому господарському суді України, який ухвалою від 10 вересня 2002 року повернув заявникові його касаційну скаргу, знайшовши процедурні порушення.
— Коротше кажучи, вищі судові інстанції приймали ніби правильні рішення, але істина лежала поряд?
— Несправедливість «тарифної дискримінації споживачів» бачили всі. Але, як-то кажуть, у кожного суду «хата була скраю».
— Ви заспокоїлися?
— Ні. По судах на шляху від Ужгорода до Києва гулі на лобі набили добрячі, й тепер треба починати все спочатку. До того ж ми не одинокі. «Тарифна дискримінація» щодо готелів є і в інших містах.
— Дякуємо за розмову.
Резюме. З побаченого на Київському вокзалі. Міліціонер до культурного пасажира (не бомжа): не мостіться на лавці, ідіть у готель, вільних місць повно.
Німа сцена.
