Улітку, опісля зливи, на живій промитій землі одкрилося два темні кружальця: срібні монети. Монети благих намірів — «із срібла ми наштампуємо копійок, а золотом обшиємо стіни суспільних туалетів!». Початки. Задуманого одним. Сподіяного іншим. Розтерзаного третіми... 1924 рік. Утворювався Радянський Союз. Його перші гроші.
Маємо 2002-й. І що ж? Нічого не зосталося, окрім археології? Окрім вічного золота і вічного бажання володіти ним? Але роздивитися пильніше — ба, ні! Як ніщо не з’являється просто так, знічев’я, так і не зникає безслідно.
Євро-гріш... валюта сучасної спільноти розвинених народів. Не для повторення лихоліття підпорядковано суто національні інтереси (і валюти). Для нових можливостей і переваг. Сьогодні гріш, окрім прямого свого призначення, — воїн. Він приходить услід за армією і виконує все те, що жодній армії не під силу.
У сучасному світі живуть і процвітають принаймні дві країни, які виникли під час розквіту Радянського Союзу і які перебрали в своє обличчя найхарактерніші риси соціалістичних здобутків (і недоліків).
Не диво, що Ізраїль такий. Він заснований людьми, народженими і зрощеними тут. А ось інша велика держава... Народний Китай. Півторамільярдне населення. Найдавніша культура. Наймогутніша філософія. І спрагла увага до всього нового, надто такого, що дозволяє жити й трудитися кожному — поету і робітнику.
Згадується сірий мишачий ранок. Приземлившись у Внуково, мчав на таксі на Москву. Раптом наш рух заломлюють, зупиняють, притиснувши машини до краю дороги, — оглядаються, ждуть... Врешті повз нас проноситься мерехтка стіна легкових машин. Помчали у бік аеропортів.
У Кремлі йшов з’їзд компартії РС, і керівник делегації Китаю Чжоу Еньлай, осягнувши, куди повели, зірвав очолювану ним делегацію і негайно вивіз її... Так було.
Скажіть одне слово — Наполеон. І багато людей пригадають і його діяння, і його маршалів.
Скажіть «Что делать?» Чернишевського. Ці кілька слів одразу окреслять спраглий пошук соціальної справедливості... А згодом? А сьогодні?!
Назвіть будівничого Радянського Союзу. Бодай двох із його найближчого оточення, маршалків, хто, що з ними не робили, не зрікся. Ворошилов і Молотов.
Пригадуєте, куди зіслав Хрущов Молотова? Послом у Китай.
Чи всі усвідомлюють, чому начальник гестапо Гітлера гулькнув до Америки?
Ні, що не кажіть, а навіть сила поодинокої людини, особистості, — могутня річ!
Коли на Лук’янівці поруч заселили щойно збудований дім, з’явився хлопець, про якого я подумав: якої він гарної організації... Коло нього спершу опинився друг, менш щасливої зовнішньості, а вже коло них обох — дві дівчини. Як водиться, хлопці поженилися.
Час, час не знає зупинок. Днями коло школи я побачив, що мій давній знайомий незнайомець підводить свого сина. Хлопчик був із шкільною текою за плечима. Глянувши на шкільне дворище, схопив поглядом однокласника. Негайно звів лице до батька... підставив губи... Здобувши батьківський поцілунок, зринув, полетів уперед. До свого власного життя, і своїх звершень.
Або ось... Кожен знає, що таке йти на прийом. Довелося іти і мені також. Настав час прийому. Черга нудиться, а воно ніяк не починається. І тут увіходять двоє. Вагітна молоденька жінка в сторожі високого худорлявого чоловіка. Їй пропонують стілець, а вона — ні. Кажуть, що може пройти без черги, — тільки всміхається. Вона здавалася такою красивою, ладною поділитися цілим своїм щастям з усіма! Це про таких, як вона, в народі кажуть: гарно ходить! Дастьбі і цих двойко подовжать себе, як і всі до них. Батько поновить себе в синові. І йому скажуть, як казали мені: геть чисто такий самий, як і батько був!
Це поки що вічне! Як споконвіку!
Ну а метаморфози-видозміни життя дорослих? Без них не буває. Нехай собі. Тільки б усі ситі. Всі вбрані. І всі бодай у батьківській любові.
