Дослівно, євангеліст Лука сказав: «Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається і не вийде наяв».
Перед нами солідний двотомник «Україна: ХХ століття». Автори В. Литвин, В. Смолій, М. Шпаковатий (К. Видавничий дім «Альтернативи», 2002).
Власне, весь зміст цього майже 2000-сторінкового видання зосереджено в поданому вище епіграфі. І треба лише заздрити нинішнім, а особливо наступним поколінням: їм надано можливість побачити й усвідомити тисячолітню вітчизняну історію у всій її повноті, де переплелися і велич свободи, і ганьба колоніальної залежності, і трагедія бездержавності, слава національного відродження.
Іншої історії, ніж тієї, яку дав Бог Україні, й бути не може. Нам випало бачити, з якими труднощами стає на ноги незалежна Україна. «Бо багато покликаних, та вибраних мало» (це епіграф з Євангелія від Матвія до другого тому рецензованого видання). Але не тільки неспроможністю розв’язати внутрішні проблеми гальмується наш рух уперед до цивілізованого життя —насамперед перешкоджає відсутність суспільної злагоди.
«Україна: ХХ століття» — це унікальне видання, в якому «всебічно, інформаційно різнопланово, з використанням великої кількості ілюстрацій, переважна частина яких оприлюднюється вперше, представлено історію України впродовж ХХ століття». Архітектоніка видання по-новому висвітлює навіть, здавалось би, загальновідомі події й факти. І коли я наголошую, що перед нами унікальне видання, то можна говорити і про новаторський підхід авторського колективу до композиції книг.
Поєднання ілюстрацій, документів, нарисів, фрагментів хронік, цитат (використано висловлювання інтелектуалів з різних континентів нашої планети), врешті поезій і публіцистичних уривків створює образ України сьогоднішньої, вчорашньої і майбутньої.
«Нас єднає терпіння. Будемо молитися одне за одного». (Іоанн Павло ІІ. З проповіді, 1981 р.). Саме в цих рядках зосереджено основну думку двотомника «Україна: ХХ століття», бо наш шлях до справжньої незалежності і європейського визнання ще тільки розпочався. Але, переконують читачів автори, нам є на що опертися у прагненні гідного місця серед світового співтовариства — маємо самобутню культуру, мову, українську цивілізацію, утверджену тисячолітньою присутністю на берегах Дніпра.
У кого є можливість порівняти недавні документально-публіцистичні видання «Україна. Віхи історії» («Мистецтво»), «Україна» (Центр українознавства Київського національного університету імені Т. Шевченка та «Дніпро») чи попередні видання «Альтернативи» — «Київ» (енциклопедія) та «Ілюстрована історія України», — той відзначить насамперед масштабність двотомника «Україна: ХХ століття», вільне володіння авторами історичним матеріалом, їхні витончені мистецькі уподобання.
Одне слово, свою справу автори й видавці зробили відмінно. Та щоб читачі, а ширше сказати — наш народ, який, як сказано в передмові до книг, «пройшов через усі випробування, але не втратив оптимізму й життєвої сили», мав змогу відкрити для себе свою історію, конче потрібно зробити наступні кроки — винести зібраний багатющий ілюстративний матеріал на сторінки газет, екрани телевізорів, в Інтернет (готується електронна версія видання, й бажаючі зможуть придбати компакт-диски). Зрозуміло, це не залежить від видавців. Тому, гортаючи сторінки цього безцінного видання, вкотре мусимо замислитися над архіважливим питанням у нашій державотворчості — фактичною бездіяльністю державної (саме державної, бо нині питання стоїть однозначно: «Бути чи не бути Україні незалежною, українською?») пропагандистської системи, де визначальна роль належить пресі, електронним засобам масової інформації, взагалі — мас-медіа. Російські інформаційні центри, телевізійні філії РРТ, ГРТ, газети, книги, яким віддано наш інформаційний простір, в Україні цього не робитимуть.
Отже, маємо тепер змістовне видання. Та, як відомо, немає меж досконалості. Тож авторам та видавцям хочеться побажати одного — коли перевидаватимуть двотомник, доповнити його сторінки, наприклад, розповідями про лауреатів Нобелівської премії, які народилися в Україні: письменника Ш. Агнона, науковців І. Мечникова, З. Ваксмана, Р. Гофмана, С. Кузнеця, Г. Шарпака, чотиризіркового генерала США, та багатьох інших, хто був вихідцем з України чи тісно пов’язав з нею своє життя.
