Право на правду не предмет для спекуляцій

На жаль, по суті, правильну постановку конституційного питання про свободу слова намагаються використати певні особи у своїх політичних цілях. Переконаний, під значною частиною вимог групи журналістів поставив би свій підпис практично кожний працівник ЗМІ. Водночас не можна однозначно стверджувати, що лише приватизація гарантуватиме справді вільну пресу. На сьогодні плюралістичними залишаються ЗМІ, створені з участю державних установ. Спроби ініціювати так зване роздержавлення українських ЗМІ часто спровоковані особистим невдоволенням тієї чи іншої особи: когось не під тим кутом показали, не вказали прізвища чи надали менше часу, ніж опонентові.

«Голос України» перебуває, з одного боку, у складній ситуації, бо зобов`язаний відображати все розмаїття думок парламенту. Часом є намагання з боку представників окремих політичних угруповань диктувати газеті своє бачення роботи редакції, вимагати навіть концепції. З другого — газета, представляючи позицію різних політичних сил, інформує широкий загал про сьогоднішній стан і про можливі суспільно-економічні зрушення. Державні ЗМІ є практично в усіх країнах. Очевидно, всім слід зрозуміти, що мають існувати ЗМІ різних форм власності. Щоб від зміни політичних конфігурацій, коли, наприклад, опозиція прийде до влади, не відбулася зміна пріоритетів і вчорашній борець за свободу слова не став її душителем. Свобода слова не може залежати від сьогочасних інтересів особи, групи людей, партії. Право на правду — не предмет спекуляцій, коли природне прагнення журналістів використовується у вузкопартійних цілях.

Ось тут стає на порядок денний економічний аспект проблеми. Доки преса не буде економічно самостійною, вести мову про реальну свободу слова — марна справа. На партійні кошти, гроші олігархів чи ще якоїсь групи можновладців телебачення, радіо, газети змушені будуть представляти їхні інтереси. Це ознака ринкових відносин, яких ми так прагнемо. Годі й сподіватися, що власник за свої кошти дозволить оприлюднювати будь-що, зокрема і про себе. У цій ситуації роль держави надзвичайно важлива. Нічого тут нового немає, як немає й нічого поганого. Бі-бі-сі активно користується державними коштами і не стала від того менш авторитетною радіомовною компанією.

У нашому випадку держава може підтримати вітчизняні ЗМІ через створення сприятливих економічних умов діяльності в інформаційному просторі України. Для газет і журналів це — вигідні умови передплати, друку, доставки. Для електронних — це, зокрема, отримання частки прибутку від продажу радіоприймачів, телевізорів тощо.

Про яку свободу слова можна говорити і для кого, коли цілі області країни вже відрізані від проводового радіо, тиражі газет падають, парк телевізорів застарів і в селах апарат є далеко не в кожній хаті? Де циркулюватиме свобода слова? Між київськими кабінетами?

Таким чином, особливої ваги набирає третій аспект —правовий. Свобода слова для всіх, а не лише для власть імущих і журналістів. Свобода слова тоді має сенс, коли правда доходить до найвіддаленішого куточка країни і пересічний громадянин має таку саму можливість висловитися, як і працівник ЗМІ. В іншому разі матимемо виторговування можливості говорити що завгодно лише для журналістів.

Отож мусимо законодавчо закріпити поняття «цензура», «редакційна політика», «концепція засновника ЗМІ». Гарантуючи право свободи слова, законодавець повинен гарантувати право захисту від свободи слова. Інакше кажучи, відповідальність за сказане слово. Окрім того, право свободи слова — це моє право говорити або не говорити, слухати або не слухати. Хотів би, щоб результатом парламентських слухань було ініціювання правового акта, який убезпечував би мовні компанії, видавців від необгрунтованих претензій.

Переконаний, що нині чинні закони, які свого часу були надзвичайно актуальні й прогресивні, сьогодні вимагають значних уточнень. Наприклад, до Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» ми пропонуємо щонайменше 24 поправки.

Щоб зрушити справу, пропоную утворити при Верховній Раді постійно діючу робочу групу з представників ЗМІ, яка на першому етапі розробить спільно з народними депутатами, а також фахівцями апарату парламенту, законопроект про механізм гарантування свободи слова. Хоча, переконаний, треба працювати над комплексом питань і готувати Інформаційний кодекс.