Шестеро молодих юнаків, яким інвалідні візки замінили ноги, боролися за титул «Рицарі України на візку-2002». Утім, усі вони вже перемогли. Перемогли своє горе, хворобу, страх і упередження оточуючих, що інвалід — безпомічний, громадянин, який назавжди випав із нормального життєвого ритму.
Цей конкурс уже не перший рік проводить Міжнародний благодійний фонд інвалідів «ІП-Фонд». Його голова, інвалід І групи Микола Подрезан у такий спосіб намагається привернути увагу соціуму до проблем людей з травмованим хребтом.
Складова щастя — це затребуваність. Для будь-якої людини дуже важливо бути потрібним, коханим, реалізуватися в якійсь сфері діяльності. Хлопці, які вийшли у фінал конкурсу, змогли цього домогтися завдяки своїй силі волі, оптимізмові та любові.
Шахтар Женя Бенюх у 25 років упав з висоти на будові і став інвалідом. Тоді жити не хотілося. Не хотілося бути тягарем для сім’ї... Два роки провела Ірина біля ліжка чоловіка. Нині їхня донька Даринка пишається сильним і розумним батьком — цього року Євген вступив до Луганського університету на факультет соціології.
Анатолій Стеценко в 19 років розбився на мотоциклі. Студент-медик героїчно сприйняв те, що з ним сталося. В санаторії для спинальників він зустрів свою майбутню дружину, також на візку. Ось уже сім років вони живуть окремо від батьків, ведуть господарство. На кухні — головний Толя. Він чудово готує, пече торти і консервує. Незабаром планує стати дипломованим лікарем.
Микола Макар отримав травму від час служби в армії. У маленькому селі Глібовці, що в Івано-Франківській області, звідки Коля родом, спочатку на нього, прикутого до ліжка інваліда, приходили подивитися, як на дивовижу. Довелося доводити односельцям, що він такий, як усі, лише на візку. Нині М. Макар вивчає економіку підприємства в технікумі, збирається вступати до інституту, і вирізає з дерева красивих і гордих птахів своєї батьківщини — беркутів.
Ці люди не чекають на милість долі, лікарів, оточуючих. Їхнє життя — це щоденна боротьба, щохвилинне доведення теореми власної повноцінності і значущості. Вони справжні лицарі. Лицарі без страху (вони його побороли) і сумління...
