Квадрильйони Сашка Костюковича

Першу спробу віддати допитливе дитя до школи родичі Сашка Костюковича здійснили, коли малюку не виповнилося й чотири роки. Але запротестували лікарі місцевої поліклініки: не можна дитину в такому віці саджати за шкільну парту — викривиться хребет... А Сашко, тим часом, добре читав, писав, множив і ділив двозначні цифри, рахував до ста й прагнув нових знань. Так дожили до весни — і знову до школи: «Дозвольте хоч контрольні написати й перевірити знання». У Диканці пішли на поступки: дозволили як експеримент. Сашко зі всіма завданнями впорався на «відмінно». Ну просто готовий учень другого класу.

Із бабусею, Вірою Федорівною, вже протоптаною стежкою подалися до поліклініки. В кабінеті психіатра Сашко побачив зображення Божої Матері. «Там, де Бог висить, молитися треба», — сказав він, підійшов, прочитав молитву. Потім повернувся до лікаря і серйозно запитав: «Ви ж мені дасте довідку, чи не так?». Серце лікаря розтануло...

Нині Сашко Костюкович навчається у четвертому класі, самотужки опановує англійську мову, вивчає астрономію, бо має не зовсім типову для сучасних дітей мрію стати астронавтом. 

Незабаром йому виповниться сім років. Бабуся розповідає його біографію:

— Спочатку був дитиною, зіпсованою цивілізацією. Народився в Москві, й уперше приїхав до нас у півторарічному віці. Хлопчина тоді зовсім не розмовляв. Пізніше я зрозуміла, що в нього не було в цьому потреби. Вічно зайняті батьки дозволяли йому вільно користуватися пультом від телевізора, і він залюбки у такий спосіб вивчав навколишній світ. Коли онукові було два з половиною роки, я взяла в руки якийсь журнал і прочитала його назву по літерах. Сашко їх повторив. За місяць він опанував алфавіт. Ще через рік онук знову приїхав до нас гостювати, і я почала вчити його читати.

Сашко пішов до школи одразу в другий клас, і за рік, по суті, пройшов програму двох років. А влітку сам узяв підручник із математики за третій клас і почав студіювати його самотужки. Розв’язав «Цікаві задачі» — а це найскладніше, затим перейшов до простих завдань і... облишив навчання, бо стало нецікаво...

Я особисто не можу стовідсотково пояснити, що таке квадрильйон. Прохаю Сашка мені розтлумачити.

Він охоче бере папір, пише на ньому довгий рядок цифр і доводить, що квадрильйон — це більше, ніж мільйон і навіть трильйон. І тут-таки переймається іншою темою.

— От всі думають, що в Сонячній системі дев’ять планет. А насправді їх десять! Спостерігаючи за Нептуном, американські астронавти виявили, що на нього впливає притягання невідомої і невидимої планети, вона і є десятою.

У пам’яті вундеркінда — швидкості обертання космічних тіл довкола своєї осі і Землі, він, не задумуючися, називає довготу екватора й океани, що омивають всі шість материків. Цікавлять хлопця і речі суто земні. Він знає назви майже всіх сортів картоплі, винограду, груш, малини, агрусу (а це кілька сотень назв!), які дідусь та бабуся культивують на присадибній ділянці (вони знані й авторитетні в регіоні аматори), назве оптимальні терміни їх висівання та висаджування, а також умови зберігання. Проте водночас він ще дитина. Улюблена гра — «гецалка». Це коли стає «на всі чотири» й щодуху плигає по вітальні...

Навесні Сашко закінчує свою першу школу — початкову. Далі навчатися треба буде або у Великих Будищах, або в Диканці. Мама хоче його забрати до Києва, де, як вважає, більше умов для гармонійного розвитку сина. Сашко ще остаточно не визначився зі своїми майбутніми університетами. Все ясно лише у головному:

— Спочатку полечу на Місяць, подивлюся, як там, а тоді, може, і в армію піду...