Балаклава.2500 років

Такий поважний ювілей готується відзначити восени 2004 року неповторне за поетичністю і мальовничістю, красою і своєрідністю, кількістю легенд, храмів та цитаделей це містечко, оспіване Страбоном, Плінієм Старшим, Птолемеєм, Поліеном, Арріаном, Гомером. В бухту якого заходили кораблі Одіссея і його супутників, котрі наразилися в цьому порту на розбійників —лістрігонів. Де височіють напівзруйновані башти Каламіти, а поруч —мис Айя (Святий) із залишками фортеці Х — XІІІ століть Кокія-ісар, Балаклавський Свято-Георгієвський монастир і легендарний ще з прадавніх часів мис Фіолент.

Доля Балаклави тісно переплелася з Херсонесом і Севастополем, в дванадцяти кілометрах південніше якого і загубилася серед невисоких, але крутих скелястих гір на берегах невидимої з моря вузької, але зручної бухти, яка на півтора кілометра врізається в сушу, гавань. Її першими в VІІ — VІ ст. до н. е. облюбували таври і скіфи, еліни називали Сюмболон — Передзнаменною, генуезці, завоювавши в середині XІV ст. — Чембало, турки, захопивши в 1475 році — Балик-Юве — Риб`ячим гніздом, що трансформувалося в Балаклаву.

У роки Кримської війни тут висадилося 15 тисяч вояків сардинського корпусу, базувався англійський флот, чимало кораблів якого загинуло під час небувалого шторму, таємниче зник в бурхливих хвилях знаменитий фрегат зі скарбами «Чорний принц», відбулася знаменита Балаклавська битва.

Під час другої світової війни на крутих берегах біля руїн башт Генуезької фортеці обривався південний фланг велетенського радянсько-германського фронту, а Балаклаву, захисники якої трималися до останку, називали «малим Севастополем».

Сучасна Балаклава — містечко зі стійким, одвічним запахом моря і водоростей, маринованої і смаженої у власному соку риби — «макрелі на шкарі» на старих, звивистих, кривих кам’янистих вуличках, нащадків міфічних лістрігонів — легендарних балаклавських рибалок, робітників рудоуправління, що видобувають флюси, трудівників агрофірми «Золота балка» — і цього спекотного року визнаних за результатами врожаю сонячних грон кращими виноградарями України.

А сусідній Інкерманський завод марочних вин, де в підземних галереях площею 55 тисяч квадратних метрів у грандіозних винних підвалах з 12-метровими склепіннями зріють кращі колекційні вина нашої держави, нагороджені численними кубками Гран-прі, 50 золотими і 19 срібними медалями міжнародних конкурсів і виставок вин — вважають одним з кращих виноробних підприємств Європи.

Улітку в цій кримській Венеції до чарівних пляжиків за межами бухти з прозорою, як сльоза, водою, відпочивальників возить рейсовий катер та кілька десятків човнів, володарі яких на набережній створили екзотичне, веселе і щедре братство заправських гондольєрів. Восени — це місця усамітнення закоханих, давня Мекка поетів, письменників і художників. Взимку просолені морськими вітрами рибалки, як і їх прадіди і діди, на старих човнах з залатаними сітями, ще поночі вирушають на одвічне плавання за барабулькою (султанкою), вже рідкісною кефаллю, ставридою і скумбрією, морським окунем і бичком (досі іноді з дна моря підіймають амфори), обминають на тротуарах лінивих, товстих від риби котів, відганяють завжди голодних бакланів, що полюють на улов, у сонних свійських гусей посеред заливу з клювів стирчать хвости недоїденої риби, море світиться від вогнів кораблів і рибальських шаланд і нерідко сплескує від ігор чорноморських акул — катранів і дельфінів —афалін і білобочок.

Хоча колишньої рибної рясноти, якою Балаклава славилася багато віків — 20—30-пудових білуг, рибзаводика Йосипа Кефелі, що славився найсмачнішими у всій царській імперії консервами з кефалі й скумбрії — вже немає, та рибалки-старожили ще пам`ятають щасливі часи, коли в бухту часом заходило стільки риби, що в «киплячу масу можна було вставити весло, яке певний час стояло і не падало», снували десятки сейнерів, перевантажували рибу в бочки, солили, безупинно вивозили на вантажівках, а коптильні працювали так, що повітря на кілометри було пронизано духмяними рибними пахощами.

Щоправда, нині через кілька років після того, як звідси вивели бригаду підводних човнів, закрили завод, що їх ремонтував, та інші структури Чорноморського флоту Росії, а водолази старанно почистили забруднену ним бухту, в неї знову почала заходити на зимівлю кефаль.

І набережна аж вгинається від рибалок і браконьєрів, котрі масово калічать і буквально знищують молодь кефалі —чулару —гостро заточеними сталевими «драчками», обвішаними саморобними подвійними і потрійними гачками. Районний інспектор Юрій Глєбов розповів, що дно Балаклавської бухти встелено сотнями кілограмів загубленої кефалі. Зате кожен розповість вам про долю справжніх рибалок — нащадків «лістрігонів», оспіваних Олександром Купріним: Юру Паратіно, котрий після страшної бурі, яка розбила його баркаси, вже в море і на набережну не виходив, його племінника — Петра Капітанакі, Колю Констанді, Ваню Андруцакі, Страті Стратіона, Володимира Дулепіді...

У роки останньої війни весь риболовецький флот об`єднали в кримську воєнізовану флотилію, яка переправляла евакуйованих, устаткування демонтованих підприємств, брала участь у десантних операціях Чорноморського флоту. Героїзм балаклавських рибалок оцінили захисники Севастополя, підпільники, партизани, поранені воїни — всі, крім тодішньої країни, яка відповіла їм чорною невдячністю: вислала всіх греків у червні 1944 року в місця депортації. Нині чимало тих, хто вижив у засланні, повернулися, бо «без моря не можуть ні жити ні вмерти».

Один з давніх мандрівників записав у Балаклаві: «Тут можна відпочивати від життя, тут можна цілі дні лежати на теплому камінні, осяяному сонцем, або хитатися в човні в середині бухти під колискову пісню моря — саме тут, де тільки гори та синє море, блакитне небо... Тихо і затишно в Балаклаві. Хороше тут жити, хороше й умирати».

Своє майбутнє Балаклава пов`язує з туризмом. Десять останніх років розкопок археологів значно збагатили наше уявлення про цю дивну місцину, були щедрими на унікальні, а часом сенсаційні знахідки. Одна з них — римська військова база І Італійського легіону і святилища Юпітера Доліхена. Її виявили з майже збереженим інтер`єром під знесеним приватним будинком. Зображали цього грізного бога, що стояв на бику з орлом, у воїнських обладунках, гострому ковпаку, з сокирою в одній руці і з пучком блискавок — у другій. Нічого схожого на території СНД раніше не знаходили. Дослідження унікального археологічного об`єкта лише починаються.

А на місці першої та єдиної в світі підземної гавані — підземного заводу з ремонту підводних човнів, грандіозне будівництво якого в п`ятдесятих роках розпорядився почати Сталін, балаклавці заходилися втілювати в життя проект створення масштабного музею «холодної війни».

Про грандіозність надсекретного «об`єкта № 825 ГТС» на західному березі бухти свідчить те, що на випадок ядерної війни в його підземній гавані загальною площею 6 тисяч кв. м могли б укритися ціла бригада військових субмарин і кілька тисяч людей. Загальний гірничий виробіток скельного грунту в арочному залізобетоні, а це об`єкт протиатомного захисту першої категорії, за час його будівництва перевищив 25 тисяч кубометрів, лише на проходку штольні довжиною 800 метрів було витрачено майже 70 мільйонів радянських рублів, а загалом —мільйони мільйонів доларів. «Завод» міг витримати ядерний вибух велетенської потужності. До його складу входили сухий док, численні цехи, командні пункти і канал, який давав змогу підводним човнам, зайшовши в нього з боку Балаклавської бухти, виходити прямо у відкрите море, до того ж не лише в надводному, а й в підводному положенні.

Проте Микита Хрущов, оглянувши в 1961 році вже майже готову споруду, незадоволено кинув: «Треба віддати все це виноробам!». Та його вмовили пожаліти втрачені мільйони й титанічні зусилля військових будівельників, і унікальний балаклавський підземно-підводний комплекс продовжував функціонувати до травня 1994 року, допоки з його черева вийшла остання російська субмарина.

До розвалу СРСР поруч з «об`єктом № 825» якорилися надшвидкісні яхти генеральних секретарів ЦК і лідерів радянського уряду. Під час серпневого путчу 1991 року одна з них на найвищій швидкості полинула до місця «ув`язнення» Михайла Горбачова. Про причину того «ривка» неможливо дізнатися і досі.

До останнього часу суперсекретний комплекс, який втратив своє військове значення, тотально нищився і грабувався: мародери здали в металобрухт навіть непідйомні протиатомні вхідні ворота в рукотворну скельно-морську штольню.

Ентузіасти музею «холодної війни», до якого вже виявляють чималий інтерес наші й закордонні туристи (уже побували тут торгові аташе з більш як сорока країн світу) починають клопотатися про колекцію експонатів всіх видів зброї часів протистояння двох супердержав: мін, корпусів хімічної зброї, атомних торпед, а в доці планують пришвартувати списаний підводний човен тощо.

Унікальностей в Балаклаві вистачало в усі епохи її 2500-літнього буття: від знаменитого лишая «манна небесна», описаного в Біблії, знайденого тут в XІX столітті, найдревніших в Криму триметрових культових кам`яних пам`ятників, скельних брил, поставлених древніми людьми руба — менгірів, посвяти зі Святилища в Балаклаві Юпітеру Доліхену — найранішого свідчення цього культу серед солдатів Римської імперії, однієї з найдревніших нумізматичних колекцій — 57 срібних римських дінаріїв, найдревнішого діючого православного наземного храму в Криму — Дванадцять Апостолів 1357 року, найдовшого, 19-кілометрового каньйону півострова —Чорноріченського, де знайдено стоянку прадавньої людини... до найбільшого в Криму одноіменного водосховища, найвищого на півострові і на території СНД 196-метрового Інкерманського маяка, найвищих в Криму кам`яних східців у 891 сходинку Балаклавського Свято-Георгієвського монастиря (кількість дорівнює даті його заснування), перших пошукових підводних робіт, створеної в 1923 році в Балаклаві, Експедиції підводних робіт особливого призначення, першої в світі міжміської трамвайної лінії Севастополь — Балаклава, відкритої в 1924 році, першої в СРСР найпотужнішої тоді в Європі вітроелектростанції, збудованої на тутешніх Караньських висотах в 1931 році... Місця дивної краси, за твердим переконанням учених, так зримо оспівані в десятій пісні «Одіссеї» Гомера:

«В славну цю пристань ввійшли ми: її утворили бескиди, Круто обабіч піднявшись і зсунувшись поруч Гирла великими, один проти одного З темені прірви Моря стирчатими каменями вхід і вихід загороджуючи...» —треба все-таки побачити кожному навіч. Тут є де відпочити і розважитися, є чим замилуватися, подивуватися і, звісно, задуматися над долею, власною, держави і всієї нашої цивілізації.

Крим.