Каюся: я давно знав, що знаменита пісня «Поспели вишни в саду у дяди Вани», яку ще недавно напідпитку співали чи не в усіх ресторанах Радянського Союзу, аж ніяк не народна, як її подавали і численні виконавці, і збірники «сумнівних» мелодій на зразок альманахів «Кримінальне чтиво» або «Архів ресторанної музики». Хто цієї пісні, зрештою, не знає або хоч раз у житті не чув? Навіть у збірник хітів усіх часів і народів вона потрапила. Це ота, в якій у садку дядька Івана достигли вишні, а «дядя Ваня с тетей Груней нынче в бане», то хлопчаки з оточуючих вулиць скористалися нагодою, полізли «чистити» чужий садок. Так-от, знав я, що в цієї пісні насправді є автор, і що живе та працює він у Дніпропетровську. Але чи варто було захоплюватися творцем такого шлягеру-«шедевра»?
Шкода, що пізно зустрілися
А ось нещодавно нарешті зустрівся з ним, і дуже пошкодував, що з таким запізненням. Хоч прикріше, мабуть, що з великим запізненням він до всіх нас повертається. Маю на увазі, як автор і блискучий виконавець своїх пісень, яких, набагато «пристойніших» та змістовніших, написав відтоді ще кількасот. Особливо зворушливі в нього пісні про минулу війну. Коли співає ветеранам, ті плачуть. Цікавою, оригінальною людиною виявився Григорій Гладков.
Досить сказати, що має чотири вищі освіти, а зараз живе своє третє життя. Це не враховуючи того, котре пов’язане з піснями. За першою освітою Григорій Євгенійович медик-стоматолог. Протезист. У невеликому містечку Вільногірську на Дніпропетровщині очолював міську лікарню, а у Верхньодніпровському районі —санаторій.
Але потім, маючи неймовірно жадібну вдачу не вдовольнятися тим, чого домігся, несподівано змінив свою долю. Намагався стати патентознавцем. Та, на жаль, на той час ці його нові знання були незатребувані. Тому закінчив, уже заочно, інститут народного господарства і подався в споживчу кооперацію. Менеджером, як тепер кажуть. А недавно, знову-таки заочно, здобув і вищу юридичну освіту. Часи нині настали такі, каже, що юристом має бути кожний. А всі ці разом узяті пошуки себе не завадили Гладкову пристойно забезпечувати свою сім’ю, виховати сина й доньку, дочекатися онуків.
Інша річ, що весь цей час Гладков не облишав мріяти про літературу і музику — точніше, про пісенну творчість. Якось подавав навіть документи до Літературного інституту ім. Горького. З одного боку, стримували друзі та знайомі не ризикувати «непевними творчими хлібами». Як потім складеться, невідомо, а воно, мовляв, тобі треба, коли маєш достатки і постійно бажану роботу? З другого — заважали ті зовсім не солодкі, а гіркі й терпкі вишні-ягоди, які достигли «в садку дяді Вані». Пісня справді стала дуже й дуже популярною. Такій удачі, такому успіху треба було, здавалося б, радіти, та де там. Вона заважала, мов «помилка» молодості...
Шуфутинському пощастило, а Гладкову пісня нашкодила
Пісню «Поспели вишни...» Григорій написав, коли йому йшов сімнадцятий рік. Жив він тоді з батьками на околиці Нікополя, де у власних будинках, що потопали у вишневих садах, жили і дядя Ваня, і тітка Груня... От якось «під настрій» і посмів підліток, котрий тоді вже «склав» не одну іронічно-гумористичну пісню на «сільські мотиви», створити винятково для однолітків шлягер з оточуючого їх життя. Хіба міг він тоді передбачити, яка доля випаде цій пісні та який «жарт» зіграє вона особисто з ним? Звичайно, ні.
А далі сталося таке. Приятель Гладкова з дитинства Володя Євдокименко пішов у музиканти і незабаром почав працювати в ансамблі одного з дніпропетровських ресторанів. Де й наспівав «Вишні» Гладкова своїм друзям. Тим пісня сподобалася. Одначе вони жодного разу не насмілилися виконати її на публіці. Зате член цього ансамблю на ім’я Євген разом із «незвичайною» піснею завіявся потім аж на Магадан. Де, уявіть собі, саме огинався ще не визнаний тоді співак і музикант Михайло Шуфутинський. А тепер зазирнемо в книгу спогадів «американця» Шуфутинського, яку він видав кілька років тому. Читаємо: «...І найулюбленішою піснею магаданців стала пісня «Поспели вишни в саду у дяди Вани». Ми швидко збагнули, який репертуар від нас вимагають, і гроші потекли рікою. Цікаво, що цей невідомо ким написаний шлягер незабаром співали і в ресторанах Москви та Сочі. Я сам виконував його разів п’ятсот, якщо не більше».
Отож якщо Михайлу Шуфутинському пісня «Поспели вишни...» дала, може, й путівку в життя, то автору слів і музики Григорію Гладкову вона, навпаки, завадила реалізувати той талант, який у ньому був і залишається від Бога. Річ у тім, що тридцять три роки тому, коли Григорій ще навчався на другому чи третьому курсі медінституту, в газеті «Комсомольская правда» з’явилася велика стаття, присвячена ідейно-моральному гартуванню радянської молоді. Зокрема тодішньою музичною культурою. І починалася стаття з того, що це вельми актуально, оскільки вистачає бажаючих нівечити, псувати серця та душі нашого підростаючого покоління. Вивчивши репертуар, під який юнаки та дівчата «відпочивають», ЦК ВЛКСМ гнівно затаврував передусім низькопробну, вульгарну та непристойну пісню «Поспели вишни...» Чого вона може навчити? А її співають уже навіть на Всесоюзній ударній комсомольській будові в казахському Джезказгані! Ганьба! Ця пісня згубно впливає на молодь «від Карпат до Курил»!
Статтю «Комсомолки» дали тоді вказівку обов’язково обговорити на зборах в усіх первинних комсомольських організаціях Радянського Союзу. Зрозуміло, що комсомолець, студент і спортсмен Григорій Гладков і заїкнутися не посмів, що він автор такої «паршивої та шкідливої» пісні. Хоч сам, до речі, тоді в ресторані жодного разу ще не був. Тож вирішив краще мовчати і триматися подалі від гріха...
Хай буде гімн українців усього світу!
«Відкрився» Григорій Євгенійович лише недавно. Ні, деякі його пісні вже й раніше звучали в радіопередачах. Може, й вам доводилося чути їх в авторському виконанні... Григорія Лиханського. Це не псевдонім, хоч міг і бути ним, це дівоче прізвище матері Григорія. Однак справді «зізнався в усьому» Гладков лише тоді, коли написав і запропонував на конкурс власний варіант Державного гімну України.
Від Карпат до Чорномор’я наша Україна,
І живуть в ній добрі люди, як сім’я єдина.
Слава Богу, все збулося — мрії, заповіти,
Об’єдналися в державу Кобзареві діти.
Гімн в інтерпретації Григорія Гладкова уже мав нагоду заспівати Дмитро Гнатюк. І сказав, що слова йому дуже сподобалися, вони «чудово лягають на музику». Особливо ось ці:
Вже козацькі онучата розправили плечі,
Щоб у світі стало менше болю й ворожнечі.
Знайте всі,не забувайте — є така держава,
Українському народу — слава, слава, слава!
Але про нашу з Григорієм Євгенійовичем особисту зустріч, може, і не варто було б тут стільки розповідати, якби не нова його пропозиція — мати гімн українців усього світу. Котрий і вмістив би жадану об’єднувальну національну ідею для всіх, хто живе і в Україні, і поза її межами. Григорій Гладков створив і слова, і музику такого гімну. Але не заперечує, щоб те й інше йому допомогли удосконалити та доопрацювати. Він навіть не заперечуватиме, якщо такий гімн стане для українців усенародним.
Дніпропетровськ.
