Пригадується анекдот. Пацієнт скаржиться лікареві на головний біль і кольки в животі. Лікар дістає з однієї облатки дві таблетки, подає хворому зі словами: «Ось одна пілюля від голови, а друга — від болю у животі. Дивіться, не переплутайте!»
Приблизно за таким принципом працюватимуть так звані сімейні лікарі. Головна відмінність їх від інших спеціалістів медицини — широкий профіль. У рекламі це іменується як «два в одному». Бойовий клич перекваліфікуватися на сімейного лікаря людям у білих халатах кинули ще кілька років тому. По ідеї сімейний лікар мусить уміти і знати практично все: і педіатрію, і акушерство, і урологію з гінекологією, і терапію, навіть стоматологію. Єдине, що йому можна не застосовувати у своїй практиці, то це знання хірургії. Інакше куажучи, «сім’янин», що дав клятву Гіппократа, зобов’язаний і пальця перев’язати, і серце прослухати, і пологи прийняти, і зуб вирвати, коли що... Втім, така насичена профорієнтація аж ніяк не ноу-хау української медицини. Пригадаймо хоча б сільських фельдшерів, котрі вміли все це. Але надавали ці медичні послуги не за вказівкою Міністерства охорони здоров’я, а відповідно до обставин — «якщо не я, то хто ?»
Кілька років тому в Києві проходив семінар з питань планування сім’ї. На ньому виступав головний лікар однієї із львівських клінік, який розповідав про практикуючих у цьому медичному закладі сімейних лікарів. Для мене була дивина, що один такий лікар обслуговує до тисячі населення. Ця цифра ніяк не узгоджувалася з образом сімейного лікаря — такого собі члена сім’ї, відповідального за здоров’я дітей і дорослих, як куховарка відповідає за обіди, а гувернантка — за виховання малят. Цей стереотип склався за фільмами і книгами про сімейних лікарів за кордоном. Товстенький, лисенький дядечко в дорогому костюмі приїжджає власною машиною за викликом до сім’ї «пустити кров» бабусі і за цю послугу одержує від клієнта чек з кількома нулями...
Мої сумніви розвіяв практикуючий терапевт однієї з київських поліклінік. За його словами, це просто здорово мати на дільниці 1000 підопічних. Прості дільничні лікарі обслуговують до трьох тисяч населення за одну маленьку зарплату.
То що таке сімейний лікар в українському варіанті? Виходить, це той же дільничний терапевт широкої спеціалізації. Коли він є у штатному розкладі районних полікліник, відбувається очевидна економія медичних сил (кадрів) і, відповідно, засобів. За старої системи медобслуговування, якщо у вас занедужала дитина, ви викликаєте дільничного педіатра, якщо в дорослого застуда — приходить дільничний терапевт. За задумом «сімейної» невідкладної допомоги, на всі ці дзвінки повинен реагувати один сімейний лікар.
Припустимо, населення справді одержить від сімейних лікарів кваліфіковану і швидку допомогу. А що матиме практикуючий сімейний лікар? Яка ціна його знань і багатопрофільності? На початку цієї акції сімейним лікарям обіцяли квартири на тій дільниці, де вони працюватимуть, як двірникам або слюсарям, що обслуговують будинок, — щоб завжди були під рукою. Нині житлові розмови стихли, зарплати лікарів (мова не йде про приватну практику) високими теж не назвеш. От і виходить, що в сімейні лікарі йдуть переважно спеціалісти, які не хочуть зупинятися у своєму фаховому розвитку, хочуть навчатися далі, вміти і знати більше. В надії на те, що в нашій країні коли-небудь цей досвід цінуватимуть за собівартістю.
