Національний академічний драмтеатр ім. Івана Франка — вже третій мистецький заклад в Україні, якому пощастило отримати культурний грант (безплатну допомогу) від уряду Японії. А саме — сучасне звукове обладнання. Випробувати його вирішили одразу після церемонії передання, тобто минулої суботи. Але «знімали пробу» не франківці (вони були серед глядачів), а... японські барабанщики з гурту «Да. К. Т.».
Хоча ні. Перші на сцену все ж вийшли Міністр культури і мистецтв України Юрій Богуцький, посол Японії Кіщіро Амае та генеральний директор театру Михайло Захарович. Момент був урочистий. По-перше, грант. По-друге, завершення «Японської осені в Україні», тобто низки культурних заходів, присвячених 10-річчю встановлення двосторонніх дипломатичних відносин. І по-третє, закриття європейських гастролей гурту «Да. К. Т.».
Подарована апаратура працювала бездоганно, тож ні свист, ні шипіння не заважали слухати промову японського посла, виголошену чистісінькою українською мовою. Як зазначив пан Кіщіро Амае, розвиток культурних відносин між Україною та Японією поки що випереджає розвиток відносин політичних. Утім, наш міністр зізнався, що митців така ситуація цілком влаштовує. Ну а щодо гендиректора театру пана Захаровича, то він просто дякував і бажав японцям, щоб усе, що вкладає їхній уряд у культуру (зокрема, й нашу), поверталося сторицею.
Та, мабуть, так воно вже є. Не вперше гастролюють в Україні японські колективи, і щоразу це — подія. Гурт барабанщиків «Да. К. Т.» (це три ієрогліфи, і перекладаються вони як «люди, що вдосконалюють биття») приїхав до Києва ламати стереотипи. «Японія асоціюється переважно зі словами «самурай» і «гейша», — каже лідер групи і автор більшості композицій Аджьо, — але сучасний Токіо інший. Ми — це сучасний Токіо».
Усі хлопці починали кар’єру з виконання традиційної музики на традиційних японських барабанах. І саме через небажання миритися із цією традиційністю вони й вирішили створити власний стиль: спорт, музика, вистава. «В дитинстві я соромився комусь сказати, що вчуся грати на традиційних барабанах, — розповідає Хіроші Мотофуджі, один з учасників гурту. — Тому не хочу, щоб те саме відчували і сучасні діти. Ми часто виступаємо перед молоддю, навіть у школах (до речі, Київ не став винятком. — Авт.), щоб діти побачили: барабани — це класно, стильно і сучасно».
Хлопці говорять про свої барабани, як про щось «одушевлене». Аджьо переконаний, що коли в кімнаті сидить засмучена людина, то й барабани звучать сумно. А ще їх звук залежить від температури і вологості повітря. Наприклад, якщо в залі багато людей — один звук, мало — інший. Київські тумани з дощами також додали хлопцям роботи: довелося «сушити» барабани технічними засобами. Але Аджьо вважає, що нічого особливого в цьому немає — в Японії також висока вологість.
І взагалі Київ барабанщикам сподобався найбільше з усіх міст, де їм довелося гастролювати. Так само і наша кухня. Можливо, це були й компліменти, але хочеться вірити, що правда. Віриться і в те, що їх останні гастролі — київський виступ — були найліпші. І вже точно нікому не доводилося чути, як звучить «Ще не вмерла Україна» на барабанах «вадайко».
